Володимир ЩЕПОТЬЄВ

НАЗВА УКРАЇНИ В НАРОДНИХ ПІСНЯХ

Історична доля терміна “Україна” досить цікава. Його первісне значення те ж, що й слова “край”, з яким він має спільний корінь, цебто пограниччя, погранична територія, однаково, про яке б пограниччя не говорилося. Одначе з часом значення цих слів змінилося: вони набули більш широкого змісту, і слово “Україна” стало означати не пограниччя тільки, а всю територію, яку оселив наш народ.

Безумовно, що для широкого висвітлення історичної долі терміна “Україна” замало самих тільки народних пісень. Треба додати до цього і пам’ятки юридичні й літературні. Та народні пісні перш за все самі дають досить багатий матеріал, а по-друге – матеріал цей має ще ту, лише йому притаманну цінність, що подає безпосередній вияв народної свідомості.

Перш ніж розглядати пісні окремо, треба зазначити, що вони не вживають слова “Україна” в розумінні просто пограниччя, яке б воно не було. Це слово вживається в піснях або як іменник рядовий (як всякий край, край взагалі), або як іменник власний. А коли воно й означає іноді пограниччя, то не всяке, а саме середнє Подніпров’я, козацьку Україну, цебто вживається не як рядовий іменник, а як власний; а старий літопис знає і східну й західну Україну, вживаючи це слово, як іменник рядовий.

Оглядаючи пісні, де вжито слово “Україна”, почнемо з тих, де воно означає в найширшому розумінні “край” взагалі.

Сюди належить невелика група творів, де слово “україна” вживається у множині. Звичайно, бачимо це слово в такому поєднанні: по горах, по долинах, по широких (або по чужих) українах.

А) Діти кажуть матері, що, як повиростають, по покинуть її:

Ой, ненько наша, не журись ти нами,

Як повиростаємо, розійдемося сами.

Буде ж нас, мати, і по горам і по долинам,

Буде ж нас, мати, і по чужим українам.

(Чубинський, V, № 308).

Або:

Буде нас, мати, по горах, по долинах,

Буде нас, мати, по усіх українах.

(Чуб. V, 2, № 419 А; порівн. і bid. № 417, Е, Д, 421, А, Д).

Б) Орел каже жінці про її чоловіка:

З лоба очі колупаю, а жовту кість розкидаю.

Все по горах та по долинах та по чужих українах.

(Чуб. V, 2, № 376, А. Вар. “по долинам, по могилам та по чужим українам” – № 376, Б).

В) Козак гуляє:

Ой по горах, по долинах, по широких українах

Ой там козак п’є, гуляє і в дудочку виграває.

(Чуб. V, 1, № 97. Вар. – “по чужих українах” – № 73).

В одному з варіантів множинне число замінено одниною:

Ой по горі, по долині, по широкій україні,

Ой там козак прохожає, в сопілочку приграває.

(Чуб. V, 1, № 97, Г).

Одначе це не географічний термін, а просто якийсь край взагалі, бо далі в цій пісні говориться, як козак, що ходив по україні, їде на україну:

Поїхав на вкраїну до дівчини в гостину.

У піснях, де слово україна вжито у множині, зміст його зрозумілий: воно означає край взагалі. Не так легко зрозуміти його зміст в однині. Таких пісень дуже багато. Спочатку розглянемо пісні ліричні, а потім історичні.

Ліричні пісні, де термін україна вживається в однині, можуть бути поділені на кілька груп з різними відтінками цього слова.

До першої належать пісні, де слово україна має дуже широке значення, часто зовсім неозначене: край взагалі, трохи не цілий світ.

А) Такий передусім розповсюджений у піснях образ: дівчина, жінка, мати тужать за козаком, чоловіком, сином, що пішов, або загинув у далекій країні. Це почуття висловлюється так:

Ой коли б я зозуленька, коли б крила мала,

То я б тую Україну кругом облітала,

То я б свого миленького (або сина) по шапці (або якій іншій прикметі) пізнала.

(Чуб. V, 1, № 8; № 779, 2, № 449).

Тут не географічний термін, а край, де зник коханий, рідний. Це видно з такого варіанту:

Ой як би ж я зозуленька та крилечка мала,

Полетіла б, сюю-тую сторононьку облітала.

(Чуб. V, 2, № 423).

Через те, що в цій україні коханий загинув, вона іноді проклинається:

Коли б же я сизая зозуля,

То б я крила мала,

То я б тую превражу вкраїну

Кругом облітала.

(Чуб. V, 3, № 170, А).

В одному варіанті неозначений термін “Україна” замінено означеним – Польща.

Полетіла б превражую Польщу

Кругом облітала.

(Чуб. V, 3, № 31).

Б) В інших піснях до слова “україна” додається означення: “де моя родина”, “де мій милий”.

Ой ти, сивий орле, ой ти маєш крила,

Полеть, полеть на вкраїну, де моя родина.

(Чуб. V, 1, № 645; або голуб – № 667).

Запряжу сірі коні ще й воли,

Поїдемо в україну, де милий.

(Чуб. V, 1, № 14).

Термін залишається неозначеним: слово “україна” можна розуміти, як край взагалі.

В) У піснях сирітських і про нещасливий шлюб бачимо термін “чужа україна” (рима – калина, долина, невірна дружина).

Ой горе, горе калині при долині,

Та так сироті на чужій україні.

(Чуб. V, 1, № 668).

Ой горе, горе, що чужая україна,

А ще гірше, що невірная дружина.

(Чуб. V, 2, № 220).

Г) Дуже неозначений цей термін і в піснях про матір, що збирається покинути своїх дітей. Це трохи не ввесь світ.

Покину дитину в кропивину,

А сама піду гулять на вкраїну.

Ой як тій дитині в кропивині,

То так мені гулять на вкраїні.

(Чуб. V, 2, № 210).

Ой посажу я дітей у рядову торбину,

Та винесу дітей на високу могилу,

Пущу дітей на всю україну.

(Чуб. V, 2, № 419, Б. Порівн. вище – доля сиріт – бути “по усіх українах”).

Я дитину в кропиву укину,

Сама піду у світ на вкраїну.

(Чуб. V, 1, № 667).

Ґ) Щоб конкретизувати якесь неозначене місце, відкіля з’являється в пісні та чи інша особа, вживається теж термін “україна”.

Ой вилітає голубина з україни,

Вироняє сизе перо на долині.

(Чуб. V, 1, № 280).

Приїхали купці з україни,

Взяли, коню ціну порядили.

(Чуб. V, 2, № 358).

Ой йшли чумаки з україни,

Да й стали на попасі край долини.

(Чуб. V, 2, № 415, № 482).

В останній пісні вжито й географічний термін, бо чумаки йшли через Лівобережну Україну, а Крим ще донедавна старі люди звали україною, цебто пограниччям; одначе швидше можна думати, що це просто технічний засіб, як у попередніх прикладах.

До другої групи пісень ліричних, де термін Україна зустрічається в однині, рахуємо ті пісні, де він означає якийсь далекий край. У цей край одні їдуть горюючи, переживаючи розлуку з рідними; другі – радіючи, сподіваючись знайти щастя. Дехто гине в цьому далекому краю. Цей край для співця чужий, не в розумінні ворожий чи заселений іншим людом, а у вузькому значенні – не місце його народження. Ніяких прикмет цього краю пісні не вказують, і де він є – теж не кажуть, одначе зміст їх не суперечить тому, щоб термін “Україна” розуміти як географічний – історичну козацьку Україну. Таке розуміння не нав’язується піснею примусово, але ж і не суперечить її змісту, згідно з історичними умовами народного побуту.

А) Любовна пісня. Дівчина тужить за милим, що поїхав на Україну:

Не жаль же мі за водою,

Що бренить по камінню,

Ино мі жаль на милого –

Поїхав на Україну.

(Голов. ІІІ, 176).

Пішов милий на Вкраїну,

А я піду в черниченьки.

(Чуб. V, 1, № 742).

Соловейко на ялині,

Десь мій милий на Вкраїні.

(Чуб. V, 1, № 743).

Б) Любовна пісня. Милий питає дівчину, чи вона тужитиме, як він піде служити на Вкраїну (образ часто зустрічається):

Моя мила, милесенька, чи не будеш тужити,

Як я сяду та поїду на Вкраїну служити?

(Чуб. V, 1, № 327, В; Голов. ІІІ, 136).

В) Любовна пісня. Милий каже дівчині, що не забуде її, хоч і поїде на Вкраїну:

На Вкраїну я поїду, на Вкраїні жити буду,

Скарай мене, міцний Боже, коли тя забуду.

(Чуб. V, 1, № 128, порівн. № 443).

Г) Любовна пісня. Мила просить милого вечеряти, одначе він відмовляється, бо перед ним - дорога на Вкраїну:

Як наварила, то вечеряй здорова,

Стелеться мені на Вкраїну дорога.

(Чуб. V, 1, № 549, порівн. 2, № 396).

Ґ) Любовна пісня. Милий каже дівчині, що він її покине й поїде на Україну шукати іншої:

Ой я піду на Вкраїну,

Та й там буду жити;

Знайду собі таку другу,

Що буде любити.

(Чуб. V, 1, № 467; 2, № 364).

Д) Любовна пісня. Милий їде на Україну, бо там його мила:

Я п'ять грошей розміняю, десять позичаю,

На Вкраїні дівчинонька, до неї манджаю.

(Чуб. V, 4, № 71).

Я поїду на Вкраїну,

Бо там маю мою милу.

(Голов. ІІІ, 50).

Е) Мати просить сина або дочку не їхати на Україну, бо там чужі люди (цебто, не родичі).

Не йди, сину, на Вкраїну жити:

На Вкраїні все чужії люде,

Ой да й там тобі доленьки не буде.

(Чуб. V, 1, № 24; 2, № 25).

Є) Чумак або просто парубок помирає на Україні і просить товаришів (або орла) дати знати батькові та матері (образ часто зустрічається):

Дайте неньці знати,

Та нехай їде на Вкраїну

А свого сина ховати.

(Чуб. V, 3, № 153; V, 2, № 452).

Ж) Орел радить сироті їхати на Україну, там він знайде собі щастя:

Покидай сей край, де родину маєш,

Та іди на Вкраїну, там знайдеш родину,

Там знайдеш родину, любую дівчину.

(Голов. ІІІ, 341; (Чуб. V, 2, № 17).

З) Ряд пісень, де співається, як ідуть на Україну шукати щастя. Україна малюється як вільна сторона з вільним життям. Це цілком відповідає козацькій Україні, куди йшли шукати кращої долі:

Піду з туги на Вкраїну жити;

Піду з туги на Вкраїну,

Я й там, молод, не загину.

(Чуб. V, 2, № 435, А; 1, № 461).

Ляж, бідо, спочивати,

Ой я піду, молод, на ту Україну

Щастя, доленьки шукати.

(Чуб. V, 3, № 126).

Як зійду я на могилу,

Та погляну на Вкраїну;

На Вкраїні добре жити,

Що ділечка не робити,

Горілочку пити.

(Чуб. V, 3, № 12).

Йдуть не тільки самі, а й зі своїми милими:

Ой дівчино моя,

Та сідай на коня.

Та поїдем на Вкраїну

До нового двора.

(Чуб. V, 1, № 75).

Підмовила Катерина богацького сина:

Покинь же ти свою жінку, я покину діти,

Та підемо на Вкраїну мешкання глядіти.

(Голов. ІІІ, 36).

Третя група ліричних пісень, де назва Україна згадується в однині, за змістом мало чим відрізняється від другої; у цих піснях додається тільки нова прикмета: на Україні живуть козаки. Козак або їде на Україну, або повертається відтіля, або живе там. Ця прикмета вказує на географічний термін з більшою певністю, ніж пісні другої групи.

А) Часто вживаний пісенний образ: “з України до дівчини козак поклонився”:

Ой на горі на високій

Тройзіл постелився.

З України до дівчини

Козак поклонився.

(Голов. ІІІ, 315; явір похилився – (Чуб. V, 1, № 599; дубок похилився – (Чуб. V, 1, № 643).

Дівчина відповідає козакові:

Вона йому поклін дає, хусточку шовкову.

Вона йому хустку дає з срібла самого,

Відсилає на Вкраїну до милого свого.

(Чуб. V, 1, № 643).

Б) Герой пісні сам себе називає, або ж його звуть – “козак з України”:

Ой я козак з України,

Козак з роду, козак з міни.

(Голов. ІІІ, 56).

Помагай Біг, удовонько! Як же мі ся маєш? –

То ти сь козак з України, почім ти мя знаєш?

(Голов. ІІІ, 174).

В) Козаки підмовляють дівчину їхати з ними (поширений мотив):

Ой ти, дівчино, не будеш зраджена,

Тільки на Вкраїні посагом посажена.

(Голов. ІІІ, 54).

Г) Козак їде на Вкраїну:

Іде козак в Україну,

Мушкет за плечами;

За ним іде дівчинонька

З чорними бровами.

(Чуб. V, 1, № 180).

Ґ) Козак заспокоює дівчину:

Не плач, люба, Господь Бог з тобою;

Як вернуся з України, возьму шлюб з тобою.

(Чуб. V, 1, № 288).

Д) Дівчина просить козака:

Возьми ж мене з собою

На Вкраїну далеку.

(Чуб. V, 1, № 171).

Е) Мати виряджає сина козака до війська:

А я стану, повернуся,

Та й на тебе подивлюся,

Чи є козак на Вкраїні кращий?

(Чуб. V, 2, № 435).

Є) Козак повертається з України:

Іде козак з України, орла питає:

Чи був ти, орле, в моїй стороні,

А чи тужить моя мила тепер по мені?

(Чуб. V, 1, № 133).

Четверта група ліричних пісень, де назва Україна має ту нову прикмету, що це не далекий та чужий, а рідний край. Героєм цих пісень часто є козак, що дає підстави термін Україна вважати географічним – Україну козацьку.

А) Сирота жаліється, що він на чужині, біля нього нема родичів з України. Ці жалі часто пов'язані з образом чорного ворона:

Ні родини з України,

Ні чорної та ворононьки,

Та вже ж мені надокучила

А чужая та сторононька.

(Чуб. V, 2, № 149, Д).

Ні родини з України,

Ні чорної ворононьки,

Ні до кого ласкавого

Прихилити головоньки.

(Чуб. V, 2, № 26, Б).

Перекажу я свому роду

Хоч чорненькою вороною:

Ой роде, роде мій милий,

Чи ждеш мене на Вкраїну.

(Чуб. V, 2, № 291).

В мене родоньку нема:

Ні роду, ні родини,

Ні матюнки з України.

(Чуб. V, 2, № 20).

Б) Козак згадує про батька, матір, милу, що зосталися на Вкраїні:

Ой є в мене на Вкраїні ріднесенька мати,

Вона ж мене пожалує, як свого дитяти;

Ой є в мене на Вкраїні ріднесенький батько,

То він мене пожалує, як своє дитятко.

(Чуб. V, 2, № 23).

Молод козак свого пана просить:

Пусти мене звідси додому на Вкраїну,

Пише довгі листи (жінка), що має дитину.

(Чуб. V, 1, № 670, Г).

У варіанті інша номенклатура:

Пусти ж мене, пане, з Польщі на Волиннє.

(№ 670, А).

В) Відїзд козака з України малюється як розлука з отчизною, родом, милою:

Ой гай, мати, ой гай, мати,

Ой гай зелененький,

Виїжджає з України

Козак молоденький.

(Чуб. V, 1, № 591, В; Голов. ІІІ, 316).

Козак

…поїхав в Московщину

Та там і загинув,

Свою рідну Україну

Навіки покинув.

(Чуб. V, 1, № 631).

П'ята група ліричних пісень відрізняється тим, що в них поруч з терміном Україна вживається інший, явно географічний термін. Це дає підставу вбачати й у першому також термін географічний. Як із цих термінів, так і з самого змісту пісень видно, що йдеться про Україну Наддніпрянську.

А) Україна відрізняється від Волині:

Єден милий на Волині, другий на Вкраїні,

Розірвали моє серце на дві половині.

(Чуб. V, 1, № 606; одна мила… Голов. ІІІ, 98; “у тім селі народився, тепер на Вкраїні; роздвоєне моє серце на дві половині”, Голов. ІІІ, 99; часто зустрічається в піснях).

Б) Україна відрізняється від Полісся. Діти кажуть батькові або матері:

Як підростуть крильця, то розлетимось сами…

Єдне піде на Україну, друге на Полісся;

Уже ж ти нас, наша мати, і у гості не сподійся.

(Чуб. V, 2, № 417, А).

Розлетимось, розбіжимось, як кленове листя:

Котороє на Вкраїну, котре на Полісся;

Котороє на Вкраїну, тому добре буде;

Котороє на Полісся, тому горе буде:

А на тій же Україні жито та пшениця,

А на тому на Поліссі кукіль та метлиця.

(Чуб. V, 2, № 362. Цитовані пісні про дітей є варіанти тих, що в них доля дітей бути “по всіх українах”).

В) Термін Україна згадується поруч з Польщею та Львовом:

Ой скрипочки із липочки, а кілочки з рути,

Як заграють а во Львові, на всю Польщу чути;

А скрипочки із липочки, а струни з барвінку,

Як заграють а во Львові, чути на Вкраїнку.

(Голов. ІІІ, 111).

Г) Так само Україну згадано поруч з Литвою і Волощиною: парубок просить коня бути йому щасливим у трьох дорогах:

Єдна дорога та у Литвоньку,

Друга дорога на Вкраїноньку,

Третя дорога в Волощиноньку.

З Литвиноньки їде – коники веде,

З Вкраїни їде – зброїнку несе,

З Волощини їде – волики жене.

(Колядка. Голов. ІV, 56).

Україна, як вояцький край, характеризується в цій пісні зброєю.

Ґ) Щоб зазначити велику територію, пісні ставлять поруч Польщу й Україну:

Ой виїздив Польщу і всю Україну,

Не бачив тополі, як на своїм полі.

(Чуб. V, 2, № 308).

З'їздив же я, моя мати, Польщу і Вкраїну,

Знайшов же я, моя мати, любую дівчину.

(Чуб. V, 2, № 430).

Д) На Україні тече Дніпро:

Було ж нас три брати,

Ох, та не всі вкупі:

Один в Самарі отаманом,

Другий в Петенбурсі есаулом,

А я молоденький на Вкраїні,

Напуваю коня із бистрого Дніпра.

(Чуб. V, 3, № 122).

В історичних піснях про старе козацтво термін Україна, натурально, зустрічається часто і має цілком певний характер: це чітко географічний термін, що визначає Наддніпрянську Україну. Хоч у думі про похід у Молдавію зустрічаємо слово Україна і в значенні – край. Польський король каже Молдавському господареві:

Коли ж ти хотів на своїй україні проживати,

Було б тобі Хмельницького у вічнії часи не                                                           займати.

(Ант. і Драг. ІІ, № 14, с. 101-102).

У цих же піснях бачимо спробу поширити цей термін не тільки на козацьку Україну, а й на весь край, заселений нашим людом.

А) Козацька Україна:

Ой три літа, три неділі

Минулося на Вкраїні,

Як козака турки вбили,

Під явором положили.

(Ант. і Драг. І, № 58, с. 270).

Б) В пісні про смерть Нечая товариші ховають його:

Та посадім (на могилі), милеє браття, червону                                          калину,

Гей, щоб зайшла лицарська слава на всю

                                     Україну.

(А. і Д. ІІ, №12, V, с. 81).

Цей образ перейшов і в чумацькі, й інші пісні. Чумак просить товаришів:

Посадіте в головах червону калину,

Ой щоб було виднесенько на всю Україну.

(Чуб. V, 3, № 172, Б).

Та посади, моя ненько, а червону калину,

Та й щоб видно чумаченька та й на всю Україну.

(Чуб. V, 3, № 153).

Чоловік заповідає жінці:

Нехай копа яму глибоку,

Та садовить калину червону,

Ой не так калину, як малину,

Ой щоб було видно на Вкраїну.

(Чуб. V, 2, № 373).

Висока могила й калина на ній – турбота про лицарську славу козацьку – цілком зрозумілі в козацьких піснях і не такі зрозумілі в інших, це дає підстави гадати, що цей образ, ставши мандрівним, був запозичений з козацьких, а не навпаки.

В) В пісні про Свирговського співається, що як його вбили, то:

Воронів ключа набігала,

По Україні тумани клала,

А Україна сумувала,

Свого гетьмана оплакала.

(А. і Д. І, № 41, Б. с. 161).

Як і попередній, цей образ зустрічається в чумацьких піснях. Сокіл питається орла:

Чи не був, орле, на Вкраїні,

Чи не бачив, орле, чумаченьків?

Орел відповідає:

Всіх чумаків орда зняла,

А которих старих – вирубала,

А молодих в полон взяла,

А маленьких витоптала.

А Вкраїна сумувала,

Своїх діток оплакала.

(Чуб. V, 3, № 180).

Г) В пісні про Морозенка співається:

За тобою, Морозенку,

Вся Вкраїна плаче.

І цей образ перейшов, як запозичений, в інші пісні. Розбійник каже жінці про загибель її рідних:

По братіку вся Вкраїна плаче.

(Чуб. V, 2, № 330, Б).

Ґ) В цілому ряді дум слово Україна вживається як назва Наддніпрянської України:

Зажурилась Україна, що нігде прожити:

Витоптала орда кіньми маленькії діти.

(А. і Д. І, № 73, с. 21).

Козаки посилають військо на допомогу волохам:

Трублять в труби, в сурми вигравають,

Оченьками козаченьків з України проводжають.

(А. і Д. І, № 41, В. с. 162).

Початок думи про Хмельницького та Барабаша:

Як із день-години

Счиналися великі війни на Україні.

Посланці Хмельницького кажуть жінці Барабаша:

Уже ж тепер твій гетьман молодий

На славній Україні з Хмельницьким великі                                               бенкети вчиняють.

Жінка Барабаша пророчить чоловікові:

Нехай не зарікається Барабаш, гетьман молодий,

На славній Україні огнів та тернів ізгашати,

Тілом своїм панським комарів годувати.

Хмельницький виїздить з Чигирина з королівськими листами, з ним чотири полковники:

Оттоді то вони на славну Україну прибували,

Кролевські листи читали,

Козакам козацькі порядки давали.

(А. і Д. ІІ, № 1, с. 3, 5, 6).

У думі про “жидів-рандарів” говориться, що вони:

На славній Україні всі козацькі торги

                                     заорандовали…

На славній Україні всі козацькі церкви

                                     заорандовали…

На славній Україні всі козацькі ріки

                                     заорандовали…

Хмельницький каже козакам:

На славну Україну прибувайте,

Жидів-рандарів у пень рубайте.

Як це було зроблено,

Тоді-то Хмельницький на славну Україну                                                 прибував,

Ні одного жида-рандаря не заставав.

Він бере місто Полонне, де поховалися вороги, і дістає здобич. Козаки

Обратно на славну Україну прибували,

Очеретом сидали.

І ділили здобич.

(А. і Д. ІІ, № 3, с. 21, 23, 24).

Д) У піснях про перемогу козаків над ляхами і визволення нашого краю з польського панського ярма термін Україна обставляється такими географічними назвами, що надають йому широке значення не козацької України над Дніпром, а всієї території, визволеної козаками:

Та немає лучче, та немає краще,

Як у нас на Вкраїні:

Та немає ляха, та немає пана,

Не буде ізміни.

(А. і Д. ІІ, № 9, с. 49).

Не дивуйтеся, добрі люде,

Що на Вкраїні повстало:

Ой за Дашевим, під Сорокою

Множество ляхів пропало…

Ой чи бач, ляше, що по Случ наше,

По Костяную могилу?

Як не схотіли, забунтували,

Та й утеряли Вкраїну.

(А. і Д. ІІ, № 6, с. 39-40).

Дашів на Собі - притоці Буга, і Случ на Волині показують, що ця пісня перемоги Україною називає всю нашу землю, визволену Хмельницьким.

Як бачимо, термін Україна в народній свідомості, як вона0 виявилася в піснях, визначає перш за все край взагалі, у широкому розумінні цього слова. Разом з цим, згідно з старовинним значенням цього терміна, ним стали називати і землі над середнім Дніпром, куди йшов люд, шукаючи нового щастя, кращої долі. Для тих, хто залишався, ця Україна була невідомим краєм, і коли туди відходила рідна людина, про це співалося, як про горе. Проте степи заселялися дедалі більше, тут панував більш-менш вільний козацький лад, і термін Україна в народній свідомості став набувати усе більшої привабливості, як назва вільного краю, краю свободи. Козацькі подвиги у боротьбі за незалежність надали Україні епітету “славної”: “На славній Україні”. Україна перестає бути чужою, вона стає рідним краєм, і розлука з нею, від'їзд козака з України малюється тепер таким же горем, як раніше від'їзд на Україну. Коли ж за гетьмана Богдана боротьба за визволення досягла найбільшого напруження, і нарешті хоч ненадовго закінчилася грандіозним успіхом, термін Україна вживається в найширшому значенні – назва всього нашого краю. Неважко уявити, як це могло статися. Коли серед люду, пригніченого ярмом магнатської Польщі, чулося ім'я України, в його уяві за законом контрасту поставав край, де панує воля й рівність, де нема ні хлопа, ні пана. Коли далі з цієї України прийшли козаки - оборонці народних прав і волі, і коли перед козацьким військом почали зникати польські магнати, здавалося людям, що сама Україна з усім її вільним козацьким ладом йде за козаками. І коли хоч на хвилину уся наша земля стала вільною, народна свідомість, а за нею й пісня, в той же час назвали цю вільну землю Україною.

Та недовго лунали на нашій землі пісні перемоги. Невдачі боротьби за визволення, поділ України між Москвою та Польщею, сумна та кривава епоха Руїни, нове кріпацтво, накладене не тільки ляхами, а й своєю старшиною, – і Україна перестала бути вільною землею, а разом з цим і сам термін втратив свою колишню привабливість.

Добре було нашим батькам на Україні жити,

А тепера достанеться панщину робити.

(Чуб. V, 3, № 192).

Це все й стало на перешкоді тому, щоб наші народні пісні остаточно закріпили за терміном Україна широке значення всієї нашої території.

 

м. Полтава, 1919 р.