Тетяна ШЕВЧУК

МАЛОВІДОМА СТАТТЯ В.ЩЕПОТЬЄВА ТА ЙОГО ФОЛЬКЛОРНІ ЗАПИСИ

Пусти мене, мамо, у ліс погуляти.

Буду гілля розгортати, доленьки шукати.

 

– Ой не пущу, доню, щоб не заблудилась,

Бо вже твоя, доню, доля давно загубилась…

 

– Пусти ж мене, мамо, в степ пшениці жати.

Буду жати і в’язати, долю проклинати.

 

Цю пісню записав Микола Володимирович Щепотьєв 1930 року. Під її текстом – каліграфічний напис: “Від моєї матері Уляни Щепотьєвої. Полтава”. В цей час його батько, Володимир Олександрович Щепотьєв, відбував заслання у Сибіру (м. Славгород Алтайського краю), куди потрапив після арешту в 1928 році і суду в зв’язку із сфабрикованою справою “Спілки визволення України”. Запис я виявила у Рукописних фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського1. Тут зберігається кілька рукописних збірників українського фольклору у записах В. О. Щепотьєва (з 1923 року В. Щепотьєв був членом Етнографічної Комісії ВУАН, записав 92 пісні від матері й тітки, 1926 року надіслав їх до Всеукраїнської Академії Наук). Дещо з записів використав Дмитро Ревуцький у збірниках пісень “Золоті ключі”. З листів сина В. Щепотьєва Миколи Володимировича (1910 р. н. , ще в 1995 році проживав у Ташкенті) дізнаємося, що В. Щепотьєв зберігав перше видання “Золотих ключів” з дарчим написом: “Любому побратимові Володимирові Щепотьєву на знак щирої пошани й приязні”2.

Навіть перебуваючи в Сибіру, В. Щепотьєв не полишає роботи над своїми фольклорними записами і протягом 1930–1931 рр. надсилає до Етнографічної Комісії ВУАН декілька впорядкованих збірників народних пісень. У восьмому фонді РФ ІМФЕ зберігається рукописний збірник В. Щепотьєва із записами 1908–1922 рр.: це казки, анекдоти, замовляння, зафіксовані в Полтаві і в с. Великі Будища, а також в с. Кибинці Миргородського повіту (42 арк., од. зб. 652).

У шостому фонді (Кабінет Музичної етнографії при ВУАН) збережено його рукописний збірник “Етнографічні матеріали з Полтавщини” (57 арк., 1901–1935 рр., 115 од. зб.), а також лист, написаний Володимиром Щепотьєвим 10 грудня 1934 року в містечку Веприк Гадяцького повіту, де вчений проживав з родиною після повернення з Сибіру. “Щодо відомостей про себе, – зазначає В. Щепотьєв, – то я – старий вчитель-пенсіонер, колишній професор Полтавського ІНО”3. Вчений далі розповідає про свій арешт, про життя в Сибіру і про велике бажання бути корисним у справі збирання зразків українського фольклору. У збірничку подано пісні, записані в Полтаві, на Лубенщині та Хорольщині з вказівкою на їхні варіанти у збірниках Б. Грінченка та П. Гнєдича.

Найбільший рукописний збірник пісень Володимира Щепотьєва нараховує 46 арк. (92 пісні з мелодіями), датований 1924 роком. Частина з них увійшла до збірки, виданої в Полтаві 1915 року: “Народные песни, записанные в Полтавской Губернии”. Пісні ці В. Щепотьєв записав з уст матері Марії Григорівни Щепотьєвої (1858–1923) і тітки Тетяни Григорівни Гармашихи (1843–1917). У передмові В. Щепотьєв детально розповідає про життя обох сестер, дитинство яких минуло в Лохвиці. До Полтави перебралися 1877 р., там і навчилися пісень. Багато перейняли від своєї матері, бабусі В. Щепотьєва, Уляни Іванівни Миць (1816–1891), що походила “з козачої фамилії Лучок”)4. До речі, бабуся у своїх розповідях згадувала Івана Котляревського, який в часи її юності був популярною людиною у Полтаві (про це пише В. Щепотьєв у своїх спогадах “З минулого”, зшиток перший, 1930–1931)5.

art2.jpg (8,33kb)

Читачам “Народної творчості та етнографії” біографія Володимира Олександровича Щепотьєва добре відома завдяки публікації Людмили Бабенко “Блискучий талант професора Володимира Щепотьєва” (1996 р., № 4), якій належить і біографічний нарис про В. Щепотьєва “Велетень літературного краєзнавства” (зб. “Репресоване краєзнавство”, 1991 р.). Ґрунтовну розвідку “Володимир Щепотьєв” опублікувала музикознавець Лідія Івахненко (11 число “Родоводу” за 1995 рік). Вона ж видрукувала уривки зі спогадів В. Щепотьєва й уривки з листів його сина Миколи, що їй і були адресовані (написані в листопаді-грудні 1990 року). Нещодавно з'явилася й книжечка Валентини Борисенко “Нариси з історії української етнології 1920–1930 рр.” (К., 2002), де про Щепотьєва є окрема сторінка. Одна із вулиць нового мікрорайону м. Полтави названа нині його ім'ям.

“Я народився 25 жовтня ст. стилю 1880 року в Полтаві. Власне не в самій Полтаві, а в передмісті – на Павленках, на тій частині їх, що зветься Бабичівкою, в убогій маленькій хатці”6, – писав він у своїх спогадах. І освіту здобув у Полтаві (в бурсі й семінарії). У Полтаву ж повернувся після закінчення петербурзької духовної академії. Працював викладачем російської мови й літератури Єпархіального жіночого училища. Ці ж предмети викладав і на засланні в Західному Сибіру, де працював у сільгосптехнікумі (м. Славгород, 1929–1934 рр.).

Володимир Щепотьєв писав вірші, мелодії романсів. Йому належить близько ста публікацій. Найулюбленішою справою його життя була популяризація української народної пісні (виступав з доповідями перед концертами, які влаштовувало Полтавське товариство “Боян”). Добре знав французьку, німецьку, польську мови (французькою зроблено реферативний виклад статті Володимира Щепотьєва “Географічний термін “Україна” в народних піснях”).

Життя В. О. Щепотьєва обірвалося трагічно: 1937 року він був заарештований і в листопаді розстріляний. Реабілітований посмертно 1958 року.

Пропонована увазі читачів стаття Володимира Щепотьєва – одна з ґрунтовних і оригінальних праць про українську народну поезію, адже переконливо показує еволюцію терміну “Україна” в народній свідомості.

У маловідомому народознавчому збірнику, виданому у Полтаві 1919 року, нам вдалося розшукати дуже цікаву, змістовну, написану, очевидно, в роки проголошення незалежності Української Народної Республіки статтю В. Щепотьєва про назву України в народних піснях. Автор говорить про Україну, як про “край свободи”, “вільну землю” і про причини її тяжкої долі.

Символічно, що Володимир Щепотьєв розділив з Україною її трагічну “загублену” долю.

 

м. Київ

 

1 Рукописні фонди Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України (далі - РФ ІМФЕ). - Фонд 6-4, од. зб. 117. - Арк. 7 (зв.). Пісня № 8.

2 Лідія Івахненко. Володимир Щепотьєв. - Родовід. - Число 11. - 1995. - С. 124.

3 РФ ІМФЕ. - Фонд 6-4, од. зб. 115а. - Арк. 1-2 (зв.).

4 Там само. - Од. зб. 116. - Арк. 2-2 (зв.).

5 Лідія Івахненко. Володимир Щепотьєв. - С. 117.

6 Там само. - С. 116.