ФОЛЬКЛОРНА ПРОЗА ІЗ ЗІБРАННЯ П.ЧУБИНСЬКОГО: ІСТОРИЧНІ ЗДОБУТКИ І СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Олеся БРІЦИНА

Зібрання фольклорної прози у “Трудах этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край, снаряженной Русским Географическим обществом”, підготовлене під орудою П. Чубинського і за його діяльної збирацької участі1, стало непересічним явищем в історії української науки. Широта охоплення матеріалу, прагнення до максимальної досконалості відтворення текстів засвідчувала здобутки тогочасної вітчизняної фольклористики, а визнання наукової цінності видання зумовило його високу оцінку сучасниками. 1873 року Російське географічне товариство нагородило П. Чубинського золотою медаллю, його праці з етнографії та статистики були відзначені золотою медаллю другого ступеня на міжнародному конгресі в Парижі 1875 року, а 1879 року він отримав Уваровську премію за семитомне видання “Трудов...”

Понад сторіччя минуло від часу видання колекції, проте вона й досі лишається одним з найважливіших і, в певному сенсі, неперевершених джерел вивчення національної традиції. Тому цілком виправданим є інтерес до зібрання не лише як до факту історії науки, але і як до живого джерела сучасних дослідницьких пошуків. Саме ці два аспекти видаються сьогодні вкрай істотними для фольклористики, адже часова перспектива увиразнює вагомість здобутків і водночас вимагає постійного переосмислення й оцінки якості джерельної бази науки з позицій і вимог сучасності.

Надзвичайно ускладнилися й урізноманітнилися питання, які ставить і намагається розв’язувати наука сьогодні, тому закономірно висуваються дедалі більші вимоги до матеріалів, на яких ґрунтуються висновки та спостереження. Діпазон проблем широкий – від завдань створення підсумкових видань до вивчення механізмів функціонування усної традиції. З плином часу значення й цінність фіксацій минулого зростають, водночас стає виразнішою й певна історична обмеженість матеріалів перших класичних зібрань фольклору, зумовлена передусім станом розвитку тогочасної фольклористики, що на той час лише означала власні обриси, відокремлюючись від історії, етнографії, літературознавства і стаючи на шлях самоусвідомлення. Тому неупереджений погляд на історію науки та її вершинні здобутки з позицій сучасності стає дедалі нагальнішою потребою.

Фольклорній прозі у “Трудах...” П. Чубинського присвячені два відділи другого тому, проте уявлення про неї істотно доповнюють і матеріали інших томів, зокрема першого. Для тогочасної української фольклористики, та й не лише для української, вражаючою була повнота зібрання, яке фактично зафіксувало певний часовий “зріз” прозової традиції і засвідчило її сюжетне багатство, жанрову розмаїтість і, зрештою, активність функціонування, адже таку кількість матеріалів було зібрано за досить обмежений час не лише завдяки надзвичайному ентузіазму й активності, але й унаслідок того, що жива усна традиція українського народу була щедрим полем, ужинок з якого і досі вражає кожного, хто береться до його осмислення.

Прозові матеріали згруповано упорядником у два відділи: за тогочасною термінологією казки міфічні (фантастичні чи чарівні) та побутові й оповідання. Реально ж жанрова палітра творів другого тому значно ширша і включає казки про тварин, оповіді легендарного типу, бувальщини та анекдоти. Переважна більшість традиційних казкових сюжетів, які активно побутували в українській традиції, відображені у зібранні. В цьому легко переконатися, якщо розглянути під таким кутом зору матеріали “Порівняльного покажчика сюжетів”2, де покликання на колекцію П. Чубинського зустрічаємо у характеристиках більшості казкових сюжетних типів, властивих українській традиції. Тож недаремно зібрання отримало таку високу оцінку сучасників, а за насиченістю матеріалом О. Веселовський визнав його таким, що стоїть в одному ряду, зокрема, з багатотомним виданням О. Кольберга “Lud”, багатство зібраних матеріалів і їхнє значення для вивчення мови відзначав І. Срезневський3. Не менш захопленою була й оцінка О. Пипіна, який відзначав, що експедиція П. Чубинського була одним з найкращих починань етнографії, а “стислість термінів, упродовж яких він виконав покладене на нього завдання, робить його успіх насправді вражаючим”4.

Величезна праця збирача й упорядника викликала також жвавий інтерес сучасників та зацікавлене обговорення нагальних проблем тогочасної науки, серед яких, зокрема, і питання систематизації казкового, й ширше, прозового матеріалу. Різноманітні дискусії, зокрема оцінки й міркування, висловлені О. Веселовським, демонструють, на якому історичному тлі постало зібрання П. Чубинського. Як зазначав сам упорядник, казки з міфологічним елементом викликали у нього найбільший інтерес, відповідно до тогочасних наукових уявлень, він вбачав у них матеріал для відтворення міфології. Зовсім інші позиції обстоював О. Веселовський, закидаючи надмірне захоплення міфологічною гіпотезою, відзначаючи, що не завжди поділ на міфологічні та побутові сюжети є плідним, і пропонуючи натомість упорядковувати казки за сюжетами, тобто у компаративній перспективі, часом навіть не подаючи їх повністю. Цей невеличкий екскурс у дискусію, що нині має переважно історичний інтерес, виявив протистояння різних шкіл фольклористики, проте для сучаних дослідників він засвідчує, наскільки складним було питання систематизації та едиції прозового матеріалу для тогочасної науки. Іншими дослідниками висловлювалися міркування щодо публікації зведених варіантів для якнайповнішого відтворення народного знання, що, на їхню думку, недосконало втілюється окремим варіантом. Зазначимо, що проблеми жанрової класифікації фольклору і досі залишаються ледь не найбільш дискусійними у фольклористиці, проте П. Чубинському належить одна з перших практичних спроб розв’язання цих питань у виданні, що об’єднувало різножанровий матеріал. Що ж до відтворення варіантів, то у пісенному зібранні П. Чубинський спробував систематизувати їх при публікації, аби дати якнайповніше уявлення про варіантну природу пісенності. При виданні прозових матеріалів було повністю збережено специфіку кожного окремого варіанту, не вдався упорядник і до їх зведення.

Безперечною заслугою П. Чубинського стало прагнення розширити географічні межі, у яких здійснювалося збирання матеріалів, і подати тексти, зафіксовані на територіях, населених українською людністю поза географічними чи адміністративними межами України (тогочасних малоросійських губерній у складі імперії). Це значно збагачує уявлення не лише про українську традицію, але й про шляхи міжетнічної взаємодії у традиційній культурі5. Водночас опубліковані матеріали не завжди вказують на територіальну приналежність тексту, адже багато записів не супроводжуються відповідною інформацією. Це ж, до речі, стосується і відомостей щодо збирачів. Архівні пошуки, на жаль, поки що не дають змоги розглянути у повному обсязі рукописні першоджерела, з яких здійснювалася публікація текстів у зібранні П. Чубинського, проте навіть за останні десятиріччя стало можливим не лише досконаліше атрибутувати частину записів, але й більш ґрунтовно вивчити особливості едиційної практики П. Чубинського.

У передмові до публікації П. Чубинський зазначив, що серед його кореспондентів був подільський фольклорист А. Димінський, проте у другому томі “Трудов...” він ніде не згаданий. Це дало підставу М. Левченкові відзначити, що “десятка з два його [А. Димінського – О. Б. ] записів анонімно надрукував П. Чубинський”6. Віднайдений в архіві акад. А. Кримського рукопис А. Димінського7 дав змогу М. Левченку відновити ім’я збирача і, відповідно, окреслити регіональну приналежність частини записів. Приналежність решти текстів збирачеві він встановив гіпотетично: “Котрі Димінського записи, надруковані у збірці Чубинського, ми маємо в первописі самого Димінського, ми тії – річ ясна – друкуємо за автографом. Але у Чубинського єсть і декілька таких записів, яких ми не маємо повністю в нашій рукописній Димінського збірці. Довелося такі передрукувати з ІІ т. “Трудов”, тільки ж поодкидавши всю тую полтавізацію, яку надав їм Чубинський (тобто друкувати не “його”, а “єго”, “роблят”, а не “роблять”, “польованя”, а не “полювання” і т. ін.)8. Обґрунтованість позиції М. Левченка стала очевидною при зіставленні власноручних записів А. Димінського9 із текстами, опублікованими у зібранні П. Чубинського. Порівняння рукописів А. Димінського з текстами публікації П. Чубинського цікаве ще й з огляду на те, що дає можливість детальніше розглянути едиційні засади видання П. Чубинського. Саме на цьому питанні, яке видається нам вкрай істотним для встановлення реального текстологічного статусу оприлюднених у “Трудах...” записів, зупинимося дещо докладніше.

Система едиції текстів для багатотомного видання “Трудов...” була розроблена заздалегідь, що засвідчує докладна замітка в першому томі. Експедиційна комісія виробила досить чіткі правила публікації текстів у виданні. Надзвичайно важливою була настанова якомога точніше відтворювати особливості рукопису. За умови використання записів різних за ступенем підготовки збирачів це мало принциповий характер і засвідчувало утвердження нового розуміння точності передачі фольклорного тексту та увагу до особливостей його маніфестації в кожному конкретному випадку. Особливо ж вагомою була вимога дотримуватися не етимологічного, а фонетичного принципу правопису, “аби відбити усі різноманітні говори, а іноді й щонайменші місцеві відмінності вимови”10. Прагненням до мовної точності відрізняється й збирацька робота П. Чубинського, який відзначав, що він повсякчас стежив за відтворенням фонетичних та граматичних особливостей говірки11.

Відповідно й едиційна робота так само була спрямована на забезпечення максимальної точності відтворення текстів у виданні. Принципи едиції та способи графічного відтворення записів ретельно викладені у передмові Комісії. Проте самі уявлення про точність фіксації, що здійснювалася збирачами на слух і від руки, істотно відрізнялися від сучасних. Так само й едиційні вимоги перебували лише в стані становлення.

Додамо, що на особливостях та точності відтворення мови текстів певною мірою позначилися й політичні процеси, що відбувалися в ці роки у Російській імперії. Адже саме в цей час (1876 р.) був прийнятий дискримінаційний Емський указ, що обмежував сферу застосування української мови. Не сприяла точності відтворення фонетики текстів і так звана ярижка, використовувана записувачами, графіка якої не відповідала природі української мови. У процесі ж метаграфування (переведення з однієї системи графіки в іншу) кількість неточних написань об’єктивно збільшувалася. Так, наприклад, у “Трудах...” було задекларовано, що звук и, “гострий і тонкий”, відтворюється через і (зважаючи, водночас, на особливості рукопису, що може відбивати риси місцевих говірок, де “вчувається досить тверде и”), а звук и, середній між і та ы, позначається через и”12. Натомість у першому відділі другого тому використовуються три букви: і, и та ы, а в другому – переважно і та и, тоді як ы застосовується вкрай рідко, а можливо, й випадково, оскільки в різних текстах цей принцип дотримано непослідовно. Особливо виразно це засвідчують дві мовні редакції того самого запису, зробленого на Харківщині учителем Столбіним. У другому томі “Трудов...” його, як свідчать текстологічні спостереження О. Кухаренка13, вочевидь випадково, опубліковано двічі у першому та другому відділі під різними назвами. Не зупиняючись на усіх відмінностях текстів, розглянемо лише розбіжності у відтворенні голосних и та і. Якщо у тексті “Про правду и крывду” вжито три букви: и, і та ы, то у тексті “Правда и брехня” – лише дві: и та і. Тексти мають й інші різночитання, ми ж подаємо лише уривки з виділеними курсивом розбіжностями у метаграфуванні цих голосних:

“Жили колысь-то два браты: одынъ багатый, а другый такый бідный, що й не сказаты. Цей бідный братъ умеръ; зостався у ёго сын, и вінъ живе тежъ бідно. И зпытався він у свого дядька:

– А що, дядьку, якъ лучче теперъ житы: чи правдою, чи неправдою?

– Е, е, е!.. Де ты теперъ найшовъ правду? Нема теперъ правды на світі! – Теперъ скрізь одна крывда.

– Ні, дядьку! Є правда – правдою лучче жити.

– Давай спорити.

– Ходім на суд.” (“Про правду и крывду”)14

та:

“Жили колись то два брати: одинъ багатий, а другій такій бідний, що й не сказать. Цей бідний братъ и вмеръ, зостався у ёго син, и вінъ живъ тежъ бідно. И спитався вінъ у свого дядька:

– А що, дядьку, якъ лучче теперъ жити: чи правдою, чи неправдою,

– Ей, де ти теперъ знайшовъ правду? Нема теперъ правди на світі! – Теперъ скрізь одна крывда.

– Ні, дядьку, справді, правдою лучче жити?

– Давай спорити, ходім на суд!” (“Правда и брехня”)15.

Як бачимо, букву и у другому тексті застосовано як для відтворення и, так і для метаграфії літери ы. Водночас літеру ы метаграфовано як і та и. Оскільки ж у нашому розпоряжденні нема рукопису учителя зі Слобожанщини Столбіна, можемо лише висловлювати припущення щодо того, у якому напрямку здійснювалися заміни, проте другий з наведених вище текстів видається редагованим менш послідовно, хоча окремі правки були істотними, зокрема було об’єднано в одну репліку дві її частини, що у тексті “Про правду и крывду” невиправдано приписані різним персонажам. Принагідно зауважимо, що один і той же запис, вміщений двічі у різних відділах, може бути простим недоглядом, проте він надто промовистий, і свідчить як про недосконалість принципів систематизації матеріалів16 (окремі вади якої, до речі, відзначав сам П. Чубинський, вказуючи, що “відділи не можуть бути суворо розмежовані. У казці, зарахованій до одного відділу, є риси, за якими її можна було б зарахувати й до інших відділів”)17, так і про відсутність послідовності у здійсненні мовної редакції записів.

Різноманітність джерел, з яких надходили записи, неоднакова підготовка та фахова озброєність збирачів, а також те, що видання здійснювалося за межами України фактично чужою для більшості причетних до видання мовою, безумовно, не могло не відбитися на точності відтворення текстів. Щоб продемонструвати складність завдань, які стояли перед упорядником, звернемося до зіставлення рукописного джерела – записів А. Димінського, які зберігаються в Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, та їх передруків у другому томі зібрання П. Чубинського. Рукописи А. Димінського мають ряд особливостей, на які також свого часу вказував М. Левченко. Це, зокрема, відсутність розділових знаків у тексті, немотивоване застосування великої літери, суцільне, без проміжків, написання ряду слів, що часом створює своєрідні “темні місця” рукопису і провокує помилки та неточності при прочитанні, а також майже ідентичне написання літер ь та ъ. Тексти не паспортизовані збирачем, заголовки в них відсутні, натомість у складених А. Димінським покажчиках їх подано з описовими і не завжди точними назвами.

Все це значно збільшує ступінь суб’єктивності при едиційній роботі. Ось типовий приклад рукопису А. Димінського, відтворений без жодних змін, де наявні усі перелічені вади:

“Було 3-х злодиивъ пишлы и наговорылысь що у Пана багацько грошей и порадилысь пишлы въ Магазынъ наточылы горилки наколотылы мукы идалы псамъ итыхъ псивъ пянихъ повязалы хвостамы инабрами повишалы укралы гроши ивъ Косціоли роздилылыся на сурдути посварылысь и для разсудку тои сваркы порадылысь питы до Пана Спытаты о сурдутовы алебо панъ Любивъ байку и пастухъ розсказывавъ ему часто азлодіипрійшовшы росказавъ зробленноє нымы замись байкы нащо пана спытався идотоварышивъ сказавъ авы слухайты а пан осудывъ Сурдутъ тому що такый справный но ранкомъ вставъ, выдытъ всихъ псивъ на брами, грошый ныма излодіи утиклы новъ того пана бувъ брат Ксіондзомъ <...>”18

Публікація такого запису вимагала попереднього редагування тексту, отже перед упорядником стояло досить складне завдання, яке не завжди вдавалося виконати з належною обережністю. У публікації П. Чубинського текст набув такого вигляду:

“Було три злодія, пішли и зговорилися, що у пана багацько грошей. И порадившись, пішли въ магазинъ, наточили горілки, наколотили муки и дали псамъ, и тіхъ псівъ пьянихъ повъязалы хвостамы и набралі повішали; украли гроші и въ косцёлі розділилися на сурдуті, посварились и для розсудку тоі сварки, порадились піти до пана спитати о сурдутові. Але той панъ любивъ байки, и пастухъ розсказувавъ ёму часто. А злодій, прийшовши, розсказавъ зробленноє ими замісь байки. На що пан спытався, а до товарищівъ сказавъ: “а ви слухайте?” А пан осудивъ сурдутъ тому, що такій справний. Но ранкомъ, вставши, видить всіхъ псівъ на брамі, грошей – нема и злодіі утіклі.

Въ того пана бувъ брат ксёндзомъ <...>”19

До вже перелічених вище редакторських правок, що видалися М. Левченкові вразливими, напр., заміна твердого закінчення дієслів третьої особи на м’яке (прійдутъ – прийдуть), відтворення займенникових форм його, йому замість єго, єму та ін., можна додати ще немотивовані заміни окремих букв (тыхъ – тіх; утиклы – утіклі) чи навіть граматичних форм (відзначені курсивом), а подекуди й неправильне застосуванння розділових знаків, що спотворює смисл (підкреслений сегмент тексту), а також неточне тлумачення слів, наприклад, до велыкои ногы як до Великої ночи, инабрами (і на брамі) як и набралі тощо. При публікації часом траплялися перестановки слів чи цілих синтагм, робилися заміни окремих слів, змінювалися морфологічні форми тощо. Цей перелік можна продовжувати, та метою зіставлення є не ретельне облікування змін (хоча така робота неодмінно має бути здійснена і стане підставою для подальших передруків), а наголошення на необхідності критичного ставлення до текстів у процесі їх публікації в майбутньому. Так, наприклад, коли йтиметься про підготовку узагальнюючого тому казок у серії “Українська народна творчість” або антологічних видань і хрестоматій, мабуть, недоречним буде відтворення усіх рис тексту публікації (винятком можуть бути лише факсимільні видання, що репрезентують зібрання як пам’ятку культури), а застосування критично-дипломатичного методу едиції20 вимагатиме серйозних зусиль, спрямованих на максимальне відновлення автентичної форми текстів, що передусім мають спиратися на детальне вивчення рукописів, на розуміння тих принципів, якими керувалися збирачі, редактори текстів, а також на глибоке вивчення особливостей правописної ситуації у часи створення рукопису та його публікації. Останнє питання належить до числа найменш розроблених не лише в аспекті текстології фольклорних видань, але й в українському мовознавстві в цілому, навіть попри існування спеціальних студій, присвячених їх розгляду21.

Тому надзвичайно актуальне сьогодні завдання перевидання багатьох раритетних нині праць минулого, в тому числі й зібрання П. Чубинського, що мало високий для свого часу рівень підготовки, нині вимагає попередніх ґрунтовних джерелознавчих розшуків, поза якими ці публікації не займуть належного місця в історії української науки.

Розглядаючи цю проблему в історичній перспективі, можна констатувати: після винятково сумлінно підготовлених видань К. Грушевської22 та М. Левченка23, упродовж багатьох десятиріч у радянські часи практика фольклорних видань була надто спрощеною. При перевиданні записів фольклору минулого вони зазвичай піддавалися досить істотному редагуванню, оскільки більшість видань, навіть із серії “Українська народна творчість”, що здійснювалося видавництвом “Наукова думка”, були задекларовані як науково-популярні, розраховані на широкого читача, а не на суто наукове користування. Так само і фольклорні публікації інших видавництв не мали на меті оприлюднення автентичних фольклорних записів. За цих умов точність відтворення текстів передусім залежала від сумлінності укладачів. Можна навести парадоксальні приклади, коли, зокрема, записи Д. Яворницького, опубліковані в академічному виданні – томі “Легенди і перекази”24, були відтворені значно менш точно, ніж у популярній публікації видавництва “Веселка”, розрахованій на читача шкільного віку25.

Такі факти засвідчують наявність двох протилежних текстологічних тенденцій. Одна з них полягає у досить довільному редагуванні фольклорних текстів. На противагу текстам літературним, де авторові належить вирішальна роль, варіативні усні тексти видавалися такими, що надаються до редакторських змін без особливих втрат. Інша ж тенденція полягала у визнанні незаперечного авторитету тексту збирача, який часто відтворювався без аналітичного розгляду й оцінки. Протистояння цих двох тенденцій, на жаль, не завджи було плідним. Натомість на практиці упорядники фольклористичних видань вкрай рідко дотримувалися хрестоматійної текстологічної вимоги попереднього вивчення історії та критики тексту і внесення обґрунтованих коньєктур. Своєрідна наукова банальність констатації необхідності здійснення цих процедур засвідчує наявність серйозних і невідкладних проблем текстології фольклору, які вимагають ретельного осмислення й нагального розв’язання.

Аналіз текстологічної та едиційної практики, зокрема окремих сторінок історії та атрибуції текстів26 визначного зібрання української прози, здійсненого Павлом Чубинським, є ще одним підтвердженням не лише великого значення цієї праці для української фольклористики, але й того, що її подальше вивчення розкриє перед дослідниками нові й надзвичайні цікаві факти історії науки, поповнить і удосконалить її джерельну базу.

1 У передмові до другого тому П. Чубинський зазначає, що до літа 1870 року він здійснив три виїзди, у яких брали участь також І. Чередниченко та В. Кравцов (остання експедиція) і визначає загальну кількість здійснених записів, що за його підрахунками сягає 98-ми текстів (останні розвідки, щоправда, дають підстави внести деякі уточнення щодо кількості записів).

2 Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Г. Бараг, И. П. Березовский, К. П. Кабашников, Н. В. Новиков. – Л.: Наука, 1979.

3 Отчет о двадцать втором присуждении наград графа Уварова. – Журнал Министерства Народного Просвещения. – Ноябрь, ч. CCVI. – СПб., 1879. – С. 6.

4 Пыпин А. Н. История русской этнографии. – Т. ІІІ. СПб., 1891. – С. 349.

5 П. Чубинський, зокрема, зазначає, що він “не обмежився Піденно-західним краєм в адміністративному відношенні, а приєднав сюди південні частини Гродненської і Мінської губерній, західні Люблінської та Сідлецької і південно-східну частину Бессарабії” (див.: Чубинский П. Общее предисловие к материалам и исследованиям, собранным П. П. Чубинским // Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край, снаряженной… Материалы и исследования, собранные д. чл. П. П. Чубинским. Т. І. – СПб., 1872. – С. ХІ.

6 [Левченко М. ] Вступне слово від редактора // Казки та оповідання з Поділля: В записах 1850–1860 рр. / Упоряд. М. Левченко. – К., 1928. – Вип. І–ІІ. – С. ХІІІ.

7 Там само. – С. VІІІ.

8 Там само. – С. ХІІІ.

9 Див.: ІР, ф. 36, од. зб. 709–713.

10 От Комиссии по снаряжению этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край // Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной… Материалы и исследования, собранные д. чл. П. П. Чубинским. Т. І. – С. ІХ.

11 Чубинский П. Общее предисловие к материалам и исследованиям, собранным П. П. Чубинским. – С. ХІV.

12 От Комиссии по снаряжению этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край. – C. Х.

13 В даному разі покликаємося на неопубліковані студії О. Кухаренка, присвячені вивченню казкової традиції Слобожанщини. Дослідником зроблені спостереження про те, що текст “Про правду и крывду” (№ 108 у першому відділі тому, с. 386–390) та текст “Правда и брехня” (№ 76 у другому відділі тому, с. 587–593) є різними редакціями того ж самого запису, здійсненого Столбіним на Харківщині. Принагідно висловлюємо подяку авторові за можливість ознайомитися з його висновками.

14 Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край, снаряженной… Материалы и исследования, собранные д. чл. П. П. Чубинским. Т. ІІ. – СПб., 1878. – С. 386.

15 Там само. – С. 587.

16 Міркування з цього приводу висловлені О. Кухаренком у згаданому дослідженні.

17 [Передмова] Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край, снаряженной… Материалы и исследования, собранные д. чл. П. П. Чубинским. Т. ІІ. – С. 5.

18 ІР, ф. 36, од. зб. 709, арк. 9 зв. –10.

19 Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной… Материалы и исследования, собранные д. чл. П. П. Чубинским. Т. ІІ. – С. 620.

20 Німчук В. В. Правила видання пам’яток, писаних українською мовою та церковнослов’янською української редакції: Проект. – К., 1995. – С. 30–34.

21 Текстологія і правопис // Питання текстології. Дожовтнева та радянська література: Зб. наук. праць. – К.: Наукова думка, 1989.

22 Українські народні думи: Том перший корпусу / Тексти №№ 1–13 і вступ Катерини Грушевської. – К.: Держ. вид-во України, 1927; Українські народні думи: Том другий / Тексти №№ 14–33 і передмова Катерини Грушевської. – К.: Держ. вид-во “Пролетар”, Харків–Київ, 1931. Див. також здійснене 2004 року Інститутом мистецтвознавства, фольклористики та етнології під орудою чл.-кор. НАН України Г. Скрипник перевидання видатної пам’ятки.

23 Казки та оповідання з Поділля: В записах 1850– 1860 рр. / Упоряд. М. Левченко. – К., 1928. – Вип. І–ІІ.

24 Легенди та перекази / Упорядкув. та прим. А. Л. Іоаніді. – К.: Наук. думка, 1985.

25 Эварницкий Д. И. (Яворницкий Д. И.) Запорожье в остатках старины и преданиях народа / Упорядкув., текстол. інтерпретація, передмова М. М. Олійник-Шубравської. – Ч. І–ІІ. – К.: Веселка, 1995.

26 Вважаємо за потрібне відзначити й плідну спробу визначення регіональної приналежності окремих текстів зібрання, здійснену О. Кухаренком у згаданому вище дослідженні прозової традиції Слобожанщини.