ФОЛЬКЛОРИСТИЧНА ТА ЕТНОГРАФІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ КАТЕРИНИ ГРУШЕВСЬКОЇ

Ярослав Малик

Значною подією у житті України стало перевидання "Українських народних дум" Катерини Грушевської, здійснене 2004 року Інститутом мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського. У ґрунтовній передмові доктора історичних наук, чл.-кор. НАН України Г. А. Скрипник йдеться і про трагічну долю самої Катерини Грушевської, і про історію корпусу українських народних дум, що їх було вилучено з усіх бібліотек. Перевидання корпусу, на думку авторки передмови, сприятиме успішній реалізації розпочатої Інститутом підготовки видання 5-томного корпусу українських народних дум.

Ще років десять-п'ятнадцять тому ім'я Катерини Грушевської не згадувалося в жодному доступному підручнику чи енциклопедії. Лише у першому томі "Української літературної енциклопедії" (Київ, 1988) можна прочитати декілька скупих рядочків. Проте сьогодні, коли повертаємо із забуття в безсмертя імена славних синів і дочок України, маємо віддати шану життєвому подвигу на благо України Катерини Грушевської - видатного соціолога, фольклориста і етнографа.

Народилася К. Грушевська 21 червня 1900 року у Львові. За станом здоров'я освіту здобула вдома. З великим задоволенням вивчала Кулюся (так пестливо називали Катерину в сім'ї) українську мову та літературу, історію, фольклор та етнографію. Значну увагу звертала на вивчення європейських мов. У 1917-1918 рр. вивчала правознавство у Київському університеті. У зв'язку з еміграцією батька навесні 1919 р. продовжила навчання у Женевському університеті.

Навчаючись у Женевському університеті, Катерина Грушевська розпочинає активну наукову роботу. Зокрема, бере участь у Семінарі вивчення примітивної культури, що працював під керівництвом М. С. Грушевського в організованому ним в еміграції "Українському соціологічному інституті". Результатом роботи молодої дослідниці став вихід у 1923 р. першої її наукової праці "Примітивні оповідання, казки і байки Африки й Америки".

З поверненням у 1924 р. сім'ї Грушевських в Україну, у Держвидаві України вийшла друга ґрунтовна праця К. Грушевської "З примітивної культури". Тут вона вже виступала як зрілий дослідник.

Починаючи з 1924 р. К. Грушевська активно співпрацювала з науковими установами Всеукраїнської Академії наук, створеними М. С. Грушевським, зокрема в Культурно-історичній Комісії та Комісії історичної пісенності, а в 1925 р. очолила новостворений Кабінет примітивної культури. З великою енергією береться вона за втілення у життя програми збирання фольклорного і соціально-побутового матеріалу, залучає до цієї роботи громадськість, зокрема вчителів, розробивши для них спеціальні пам'ятки. Разом з тим, К. Грушевська вела заняття з групою фольклористів, за дорученням Лондонського антропологічного інституту розробила програму збирання матеріалів народного сонника в Україні. Одночасно веде всю кореспонденцію історичних установ ВУАН із закордонними науковими установами. На сторінках відновленого журналу "Україна" майже в кожному номері публікуються повідомлення та критичні оцінки новинок західноєвропейської літератури з питань соціології, етнографії та фольклору.

Завдяки особистим організаторським здібностям, К. Грушевській вдалося згуртувати колектив однодумців, які, працюючи в інших установах Академії наук, все ж знаходили час для дослідження фольклору, звичаїв та побуту українського народу. Активними помічниками й однодумцями К. Грушевської стали Климент Квітка, Василь Денисенко, Василь Кравченко, Борис Лозовський та інші. У роботі комісій взяли активну участь академік П. Тутковський, академік Ф. Колесса, Ф. Савченко, К. Копержинський, П. Глядківський, Л. Шевченко, Т. Гавриленко, Є. Смоленська. Оцінюючи здобутки, М. С. Грушевський підкреслював, що "свою роботу вони проводять енергійно, планово, методично, наробляючи революційним ентузіазмом нашої будівничої доби брак матеріальних засобів. Всякими способами стягають біжучу світову літературу, з мінімальними засобами відбувають наукові екскурсії, жваво дебатують методичні і організаційні питання в надії їх реалізації, і я сподіваюсь, що цей енергійний молодняк таки дочекається засобів реалізації поставленої програми"1.

Незважаючи на труднощі, під керівництвом Катерини Грушевської, поряд з дослідженням Київсько-Прип'ятського Полісся, було організовано ряд експедицій на Запоріжжя й Чернігівщину. Матеріали Комісії поповнювалися розшуканими рукописними фольклорними збірниками, записаними ентузіастами ще до революції, а також матеріалами, надісланими від кореспондентів із різних місць України. Катерина Грушевська звертала особливу увагу на якість матеріалу кореспондентів, керувала їхньою роботою. Для цього вона розробила програми для збирання фольклорного і соціально-побутового матеріалу2.

Розпочавши із дослідження соціального побуту і фольклору, К. Грушевська дедалі більше скеровує роботу комісії на вивчення питань устрою первісної передкласової громади та її господарської діяльності, впливу цієї діяльності на світогляд, дослідження обрядового календаря та обрядовості на загал. У 1926 р. під її керівництвом почав виходити квартальний журнал "Первісне громадянство і його пережитки на Україні". На сторінках журналу на основі використання джерел світової скарбниці, висвітлювалася соціальна праісторія України, тобто взаємини людей в той період, куди не сягала людська історія, пережитки примітивного господарства в обрядовості і світогляді українського народу, народна творчість в соціологічному аспекті в її зв'язках з громадським життям у давніх та нових умовах.

У цей період проявляється надзвичайно висока творча активність молодої дослідниці. На сторінках редагованого нею журналу "Первісне громадянство" вона опублікувала праці "Дума про пригоду на морі поповича. Причиною до дослідження звичаїв, зв'язаних з подорожуванням", "Спроби соціологічного пояснення народної казки", "До нових матеріалів про первісний монотеїзм" та інші.

Часопис "Первісне громадянство" сприйнято з великою увагою в наукових колах як в Україні, так і поза її межами. Познайомившись із журналом, один із науковців писав до Катерини Грушевської з Москви: "Із всіх наших організаторів Ви перші здійснили ідею "товстого" дослідницького журналу"3. "Сердечно дякую Вам за Ваші книжки "Первісне громадянство", - писав В. Кравченко із Житомира. - Як не дивно, а я, старший, учусь по них. Самий підбір статей такий добірливий, остільки навчаючий, що я не відважився б поділити їх на якісь категорії, що мають назву "кращі" або "гірші" [...] На Вашому "Перв(існому) гром(адянстві)" я примушую й молодь, що працює за моїм керівництвом, учитись" 4.

Поряд з цією велетенською роботою К. Грушевська приділяє якнайбільше уваги дослідженню українських народних дум та підготовці їх повного корпусу, про плани видання якого оголосив М. С. Грушевський на ювілейних зборах у 1924 р. з нагоди 50-річчя виходу "Исторических песен малорусского народа" В. Антоновича та М. Драгоманова5.

Під керівництвом Катерини Грушевської розгорнулася багатопланова пошукова робота та опрацювання народних дум. Поряд з упорядкуванням уже опублікованих, вдалося розшукати чимало нових записів. Так, надзвичайно цінні записи прислали Олена Пчілка з Поділля, С. Курило із Сосницького повіту на Чернігівщині, Б. Луговський з Чернігова, В. Кравченко, М. Гайдай, Н. Дмитрук з Волині, Є. Сіцінський, Ю. Філь і М. Недужа з Кам'янеччини. Праця з підготовки збирачів народної творчості, що їй велику увагу приділяла К. Грушевська, не пропала марно.

Перший том корпусу українських народних дум обсягом понад 50 друкованих аркушів вийшов наприкінці 1927 р. за редакцією К. Грушевської, а також з її вступною статтею, що займала майже половину тому. В томі опубліковано тексти тринадцяти дум з науковим апаратом. Рецензенти, оцінюючи це видання, визнали його найзначнішим не тільки в галузі історичної пісенності, а й всієї української фольклористики за останнє десятиріччя6.

1927 рік увінчався ще однією знаменною подією в житті К. Грушевської - її обрали дійсним членом філологічної секції Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка у Львові7. Це стало визнанням її наукових заслуг у міжнародному масштабі.

Раділо серце М. С. Грушевського за успіхи дочки на науковій ниві. "Одну потіху маю - в своїй доньці, котра дуже гарно працює науково і в декотрих галузях наукової праці починає мене зовсім добре заступати"8, - писав він у листі до Є. Фариняка у США в 1927 р.

Але наукова робота для К. Грушевської лише починалася. Другий том повинен був вмістити всі наступні відомі оригінальні тексти дум. Третій, що його готував відомий дослідник народних дум зі Львова Філарет Колесса, призначався на музичні записи мелодій народних дум та їх дослідження. У четвертому мали бути опубліковані думи із доповненням текстів новими варіантами. П'ятий і шостий томи призначалися дослідженню паралелей і з'ясуванню основних мотивів цієї історичної поезії. Публікація повного корпусу українських народних дум мала стати невмирущою окрасою нашої науки, за висловом М. С. Грушевського, "великим атракціоном української культури в очах слов'янського і західного світу"9.

Було ясно, що досягти світових успіхів у наукових дослідженнях можна було, лише розширивши міжнародні зв'язки. К. Грушевська перша з українських вчених здійснила за власний рахунок закордонну наукову поїздку.

Виїхала К. Грушевська за кордон наприкінці грудня 1927 р. Там пробула 6 місяців. Виїхавши з Києва хворою, опинилася перед необхідністю негайного лікування. Відновилася хвороба легенів. Три з половиною місяці вона провела на лікуванні в санаторії Ортман в Австрії. Проте і в період лікування, у межах доступних засобів, послуговуючись фондами віденських бібліотек, вона написала ряд наукових досліджень, зокрема "З примітивного господарства. Кілька завважень про засоби жіночої господарської магії у зв'язку з найстаршими формами жіночого господарства", "Про жебрацькі обходи" (для збірника на пам'ять В. Гнатюка, що готувався НТШ у Львові) та інші.

Після лікування в Австрії К. Грушевська здійснила подорожі до Франції та Німеччини, де ґрунтовно ознайомилася з організацією досліджень у Французькому Етнологічному інституті в Парижі та з фондами "Народознавчого музею" у Берліні. Перебування К. Грушевської у Відні, Парижі й Берліні мало вагомі наслідки. Вона не тільки ввела співробітників ВУАН у коло найновіших досягнень європейської науки, а й зацікавила західноєвропейських вчених досягненнями й науковими планами українських вчених. Відомі західні вчені стали співробітниками видань Історичної секції ВУАН. Серед них П. Ріве (Париж), Менгір (Відень), Нідерле (Прага) та інші.

Західні вчені докладали зусиль в залученні українських вчених до участі в своїх виданнях, з'їздах, виставках. Так, за рекомендацією відомих вчених, організаційні комітети ряду виставок, що намічалися, звернулися до К. Грушевської за допомогою та консультаціями з питань українського народного мистецтва10.

Закордонне наукове відрядження К. Грушевської дало нові імпульси в її дослідженнях. На сторінках "Первісного громадянства" поряд з підготовленими за кордоном вона опублікувала нові дослідження - "До вивчення статевих громад в первіснім суспільстві", "Навколо дикунової душі", готує велику працю про форми обміну в примітивнім господарстві. "Се дуже цінні праці, - писав М. С. Грушевський, - які ставлять дуже цінні поправки до існуючих в науці поглядів, а їх українські факти кидають яскраве світло на малодосліджені питання соціальної передісторії України, мало або зовсім не освітлені історичними джерелами"11.

Разом з Катериною Грушевською успішно працювали й інші дослідники. В. Денисенко глибоко вивчав тему про роль колективу у випадку смерті його члена. Ф. Савченко вивчав форми кумівства й побратимства. К. Копержинський аналізував старі народні святкові обряди українців у зв'язку з історією їх господарства. Це були серйозні досягнення в галузі соціології та етнографії, які роблять честь українській науці, хоча через брак коштів було обмаль польових дослідників. Але й цим проблемам належну увагу приділяє К. Грушевська. Вона читає для аспірантів та наукових працівників курс: "Методологія комплексного обслідування" й веде на цю тему науковий семінар12.

Поряд з цим К. Грушевська продовжує роботу над другим томом корпусу "Українських народних дум". Завершено роботу над ним в 1929 р., але вийшов у світ він лише в 1931 р., проте невдовзі був вилучений з продажу. Другий том, як і перший, містив велику передмову упорядника та тексти двадцяти дум з науковим апаратом до них.

З кінцем 20-х років настав важкий період у діяльності ВУАН. У 1930 р. відбувся процес у справі так званої "Спілки Визволення України", що її нібито очолював віце-президент Академії С. О. Єфремов. Припинялися видання історичної секції ВУАН - журнали "Україна", "Первісне громадянство", інші серійні видання. Тоді ж під претекстом реорганізації, разом з іншими відділами, закрито комісію історичної пісенності, культурно-історичну, Кабінет примітивної культури, з яким активно співпрацювала К. Грушевська. Історичні установи, якими керував М. С. Грушевський, обслідувало ряд комісій. Стало ясно, що щупальця ДПУ добираються до нього. Про це свідчили і арешти, які почалися навесні 1931 р. М. С. Грушевського відправлено у довготривале відрядження в Москву, а насправді на заслання. Його супроводжувала дочка Катерина13.

У Москві К. Грушевська взяла на себе основний тягар допомоги батькові в науковій роботі. Вона збирала в архівах необхідні йому документи і матеріали, вдома допомагала їх упорядковувати. За її безпосередньої допомоги М. С. Грушевський закінчив сьомий, восьмий і частину дев'ятого тому "Історії української літератури", готував десятий том "Історії України-Руси". Уся ця робота проходила в надзвичайно важких умовах і під безнастанним наглядом НКВС.

25 листопада 1934 р. під час відпочинку в Кисловодську М. С. Грушевський несподівано помер. За урядовою постановою його поховано в Києві, на Байковому кладовищі, а за його сім'єю був закріплений їхній власний будинок. Нарком освіти УРСР на підставі прохання ВУАН утворив комісію по вивченню наукової спадщини академіка М. С. Грушевського. Для роботи в цій комісії була запрошена Катерина Грушевська.

Одержавши таке відповідальне завдання - упорядкувати і підготувати до друку рукописи батька, К. Грушевська з головою поринула в роботу. Протягом року вона упорядкувала і видала першу частину десятого тому "Історії України-Руси" (він був одразу ж вилучений з обігу). В наступному 1937 р. упорядкувала шостий том "Історії української літератури", який готувала до друку в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка, де вона тепер була науковим співробітником. В 1938 р. готувала до друку сьомий том "Історії української літератури".

"Працювала вона, - писала потім мати, - можна сказати безпереривно, не виїжджаючи на літній відпочинок, і це тому, що хотіла якнайкраще і найшвидше виконати заповіт батька. Тому і відклала остаточну обробку своїх наукових праць. Вона від природи хвороблива, а посилена праця без відпочинку ще сильніше підірвала її здоров'я"14.

В Україні в цей період з новою силою розгорнулися репресії, скеровані, в першу чергу, на знищення української інтелігенції. Чорне крило не оминуло й К. Грушевської. Щоб бути об'єктивними і передати цю страшну трагедію тих днів, будемо послуговуватися документами, які почерпнуті з Центрального історичного архіву в Києві та архіву КДБ УРСР. Почнемо з документа, який був заготовлений працівниками НКВС напередодні арешту. Цей документ особливо характерний для розуміння, як тиражувалися справи у цьому відомстві.

За свідченнями арештованого колишнього професора Київського держуніверситету Штепи, Грушевська є учасником антирадянської української націоналістичної організації і в своїй антирадянській діяльності була зв'язана з Любченком, Затонським і Поповим.

Грушевська, як подає Штепа, зв'язана з націоналістичними організаціями у Львові і Празі.

Штепа свідчив: "Мені відомо, що Грушевська Катерина Михайлівна постійно підтримує зв'язок із Львовом, з розміщеними там націоналістичними організаціями УНДО, Науковим товариством ім. Т. Г. Шевченка та ін.

Головним її кореспондентом являється чоловік її кузини, відомий політичний діяч українського націоналізму в Польщі, член УНДО, зв'язаний з іншими націоналістичними колами (мається на увазі Михайло Мочульський. - Я. М.).

Грушевська мені сказала, що вона в переписці із своїми закордонними кореспондентами користується шифром, який зводиться до використання домашньо-родинних позначень або вказівок на погоду. Грушевська Катерина використала свою поїздку по Західній Європі для зміцнення зв'язків з націоналістичними організаціями Польщі і Чехословаччини, в особі ОУН і УВО.

Відомості, що поступали від учасників контрреволюційної організації, пересилалися Грушевській за кордон під виглядом родинної переписки, завдяки чому Грушевська відіграє в націоналістичній організації дуже важливу роль передаючої і зв'язуючої ланки між місцевими її групами і закордонними організаціями".

"Грушевська Катерина є дочкою одного з видатних керівників української контрреволюційної націоналістичної організації Грушевського - колишнього голови українського уряду при Центральній Раді (М. С. Грушевський був головою Центральної Ради, а головою уряду був В. Винниченко. - Я. М.).

Грушевська Катерина жодного вченого ступеня не має, звання наукового співробітника їй присвоєно самим Грушевським. За наявними даними, вона в 1927 р. виїжджала за кордон.

Грушевська К. М. підлягає арешту.

Начальник ІІІ відділу УДБ НКВС УРСР капітан держбезпеки Ратинський"15.

Цей документ вирішив долю К. Грушевської. До ролі К. Штепи ми ще повернемося.

Маховик знищення був запущений і працював. 10 липня 1938 р. оперуповноважений ІІІ відділу УДБ НКВС УРСР Митрушин на підставі цієї довідки розпорядився К. Грушевську арештувати. Санкціонував постанову бригвоєнюрист Потьомкін. Арешт було здійснено того ж дня. Щоб арештувати хворобливу дівчину, що жила зі своєю старою матір'ю, прибуло більше десятка озброєних осіб. Під час арешту з кімнати К. Грушевської забрано книги, її рукописи та різні виписки й замітки, а також рукописи батька, над якими вона тоді якраз працювала16. Треба відзначити, що ордер на обшук і арешт був виписаний лише наступного дня.

Почалися довгі дні перебування К. Грушевської у Лук'янівській тюрмі. Про методи слідства, та й взагалі про перші допити кримінальна справа мовчить. Вона досить "почищена". У справі між старою і новою нумерацією не вистачає мінімум 81 сторінки (майже половини). Можемо лише здогадуватися, які, як тепер висловлюються, "незаконні методи слідства" застосовувалися, порівнявши з методами в справі так званого Українського національного центру в 1931 р. Тим більше, що К. Грушевську допитував Хаєт, який разом з іншими вів слідство у 1931 р. Ось як про допити в справі УНЦ згадував у 1957 р. В. Чехович: "Мене протягом 8-9 діб безперервно допитували, при чому я не мав можливості за цей час відпочити і заснути. Використовувано також і деякі інсценізації розстрілу... Такий психологічний тиск продовжувався близько 9 місяців, і я, звичайно, не витримав, і дав зізнання, потрібні слідчому"17. Минав час і методика допитів "удосконалювалася".

К. Грушевській не було в чому зізнаватися. Протягом місяця вона не давала свідчень, бажаних для слідства. Але ж не витримала. 15 серпня 1938 р. під диктат Хаєта написала заяву, в якій визнала себе винною.

У справі К. Грушевської є лише один протокол допиту від 7 вересня 1938 р. В ньому вмістилося все, на що була здатна хвороблива фантазія слідчого та його великий досвід фальсифікацій кримінальних справ. У чому тільки не звинувачувалося К. Грушевську! Це і запрошення німців на Україну, і участь в засіданнях ЦК партії есерів, і вибір Чехословаччини для формування емігрантських сил з метою повалення Радянської влади в Україні, і антирадянська робота на Заході. Після повернення - підготовка повстання в Україні. Для цього переговори з П. Любченком про допомогу проникнення в Червону Армію, зв'язки з Ю. Коцюбинським, В. Затонським, М. Поповим, зустрічі з М. Бухаріним, використання етнографічних експедицій для формування повстанських кадрів. Зв'язки з галицькими націоналістами - М. Кордубою, К. Студинським, І. Крип'якевичем. І ще, і ще, і ще... У справі К. Грушевської відбилася методика роботи НКВС.

15-16 квітня 1939 р. відбувся суд над К. Грушевською. Військовий трибунал Київського особливого військового округу на закритому судовому засіданні під головуванням бригвоєнюриста Галенкова практично в основу ухвали поклав наведену нами вище підготовлену в НКВС довідку. Трибунал постановив:

"Підсудна Грушевська, емігрувавши в 1919 р., при втечі петлюрівського уряду за кордон, до повернення в 1924 р. в УРСР активно співпрацювала з своїм батьком і допомагала йому, відомому українському націоналістові, діячеві Центральної Ради і одному з керівників українських есерів, в його антирадянській діяльності за кордоном і в збиранні розбитих і вигнаних з Радянської України буржуазно-націоналістичних кадрів.

Після повернення в 1924 р. до СРСР підсудна Грушевська, будучи на позиціях буржуазного націоналізму, в своїй практичній праці, на літературно-історичному фронті проводила буржуазно-націоналістичні ідеї, ігноруючи класиків марксизму. Будучи в оточенні буржуазних націоналістів і перебуваючи в постійному зв'язку з ними, що входили в антирадянську українську націоналістичну організацію, яка існувала в системі інститутів Академії наук УРСР, академіком якої був її батько Грушевський М. С., підсудна Грушевська під час закордонного наукового відрядження протягом декількох місяців 1927-1928 рр. виконувала ряд доручень щодо зв'язків з представниками антирадянської буржуазно-націоналістичної української організації за кордоном та інформувала їх про працю, що проводилася націоналістами на культурному фронті"18.

Звинувачення, пред'явлене підсудній Грушевській у проведенні шпигунської роботи, підтвердження на судовому слідстві не знайшло.

Суд визнав К. М. Грушевську винною в посібництві антирадянській діяльності української націоналістичної організації і засудив до позбавлення волі у виправно-трудовому таборі терміном у вісім років з позбавленням політичних прав на п'ять років та з конфіскацією майна, що їй особисто належало. Строк відбуття покарання вважався чинним з 11 липня 1938 р. Військова колегія Верховного Суду СРСР своїм рішенням від 5 червня 1939 р. вирок Грушевській Катерині залишила в силі. Місцем її ув'язнення був визначений один з найстрашніших островів сталінського архіпелагу ГУЛАГ: Магаданська область, бухта Нагаєві, радгосп Ельген.

Мати Марія Сильвестрівна все робить, щоб довести невинність єдиної дочки. В листі до Верховної Ради СРСР вона писала:

"Вона все своє життя прожила в сім'ї на очах, і я знаю, що вона ніколи не брала участі в ніякій політичній авантюрі, не мала жодних знайомств; після смерті батька вона припинила навіть і ті нечисленні знайомства, які були раніше. Від природи хвороблива і несмілива, вона уникала будь-яких зносин з людьми і присвятила все своє життя, науці... її наукова кар'єра припинилася на 38 році життя. Я прошу, умоляю переглянути її справу, щоб не пропадало даремно її життя. Адже вона могла б дати ще багато науці, так як добре до роботи підготовлена, з великою ерудицією"19.

Після приєднання західних областей України до УРСР в боротьбу за К. М. Грушевську включився Кирило Студинський, який був обраний депутатом Верховної Ради СРСР.

"Що торкається турботи твоїй справі, - писала мати до дочки, - то я їх ніколи не залишаю: я післала в Президію Верх(овної) Ради СРСР в Москву дві заяви, а третю післав разом зі мною депутат К. О. Студинський 14 травня. Крім того, ще (приблизно в той час) післав він просьбу (чи заяву) НКВС т. Берія і Ген. Прокурору т. Панкратьєву. Мені говорили, що і ти теж повинна від себе післати заяву. У всякому випадку, я турбот не залишаю і тільки цим і зайнята"20.

В цей період матері стало відомо, що готується перегляд справи її дочки. Нам важко сьогодні сказати, як розвивалися події. Достовірно відомо лише, що К. Грушевську в липні 1940 р. несподівано відправили до Владивостока, проводили повторне слідство, а потім відправили в табір в Уфу. Ув'язнення тривало.

Зберігся останній і єдиний лист К. Грушевської до матері від 10 червня 1941 р. На звільнення вона вже не сподівалася.

"10. VІ. 1941 р.

Дорога моя!

Я одержала твій другий лист, написаний 29 травня, а ти, напевно, одержала вже другого листа від 30 травня. Спасибі, рідна, ще раз за листи і за гроші, і за те, що ти була у доктора і полічилася, і дальше дуже прошу не запускай своє здоров'я. А як Анна Олександрівна (сестра Ольги Олександрівни. - Я. М.), вона не хворіє?

Я просила тебе написати мені, як у тебе з пенсією, чи одержуєш ти і скільки? Як з квартирою, як з книгами твоїми і моїми, і батька, чи були вони забрані зразу після суду? А також що з рукописами? Де вони і коли взяті, якщо взяті? Якщо ти мені ще не писала про це, то напиши. Напиши також, чи не знаєш, що трапилося з томом VI ("Історії української літератури". - Я. М.), який був в інституті, і з іншими тими рукописами, які я сама здала в Академію? І чи не чула чого-небудь про переклад шостого тому? Коли забрали книги, чи було відмічено, що там є бібліотечні книги, які необхідно здати?

Чи не були запити із Ленінграда відносно того екземпляра Мужилівського, який був у мене? (Всього там було три книжки, я вже не пам'ятаю всіх). Я про це писала разів п'ять за ці роки, але не знаю, здали його чи ні?

Про все це напиши мені, дорога, але якщо тобі тільки не важко, спеціально ходити не потрібно, спішити мені нікуди! Напиши головне про себе, і скоро, як одержиш листа. Мені так цінно мати від тебе вісточку, як ти живеш, що робиш. Як твої очі, чи не втомлюєшся? Чи є у тебе що читати? Як ти влаштовуєшся на час відпустки Анни Олекс(андрівни)?

Я здорова і почуваю себе добре, особливо коли маю від Тебе вісті - тепер знову буду чекати листа від Тебе. (Але я вже писала Тобі - не треба нікому говорити про те, що Ти мені пишеш, і про мої листи теж). Тут погода прохолодна, і це мені добре, добре, що не душно. Як в Києві? Як у Тебе із взуттям, тепер, я чую, дістати легко? А то я все турбуюся, як ти із своїми бідними ногами? Чи буваєш на цвинтарі?

Цілую, Тебе, моя мамунечко, будь здоровенька і благополучна. Цілую міцно, всіма думками з тобою. Твоя К.

Адресу ти пам'ятаєш: поштовий ящик № 686" 21.

Більше листів не було. За два тижні почалася війна. Важко було перебути ці трагічні роки. Але тільки-но було визволено Київ, знову почала Марія Сильвестрівна пошуки. Надходили важкі одинокі звістки про спільну важку долю, випадкові зустрічі на етапах. Ось один з листів, одержаний в 1948 р. від невідомої з Сибіру, який не можна читати без хвилювання.

"Здрастуйте, дорога і мила Марія Сильвестрівна. Одержала Вашого листа... Зараз же відповідаю... Та дама, яка бачила Вашу Катерину Михайлівну в минулому році на станції "Уфа", зустрілася з нею і провела з нею декілька місяців. Тепер дозвольте мені Вам повідомити деякі відомості про Вашу дочку. Катерина Михайлівна зробила на мене особливе і виключне враження. Вона мене зачарувала з перших фраз, коли я з нею познайомилася. Я з нею зійшлася характером, і, можна сказати, здружилася, як з рідною сестрою. Прекрасна як людина; я з нею просиджувала по декілька годин і ніяк не могла відірватися від її прекрасних оповідей, моралей, лекцій, які вона мені читала, і моральностей, які вона мені наставляла. Маріє Сильвестрівно, коли ми просиджували з нею вечорами (вдень ми потрошки працювали), вона мені часто говорила, коли ми згадували про їжу, що мамочка мені готувала якось дуже смачно, моя мамочка готовила печиво, торти дуже смачно, і я б зараз з'їла хоча би кусочок тої лакоми, що готувала моя мамочка.

...Адже це неволя, прийшлося підкоритися, назначений був етап, і Катерину Михайлівну відправили, а мене залишили в таборі. Дальше її доля мені невідома"22.

У 1947 р. не стало Марії Сильвестрівни. Її поховали на Байковому кладовищі у спільній могилі з чоловіком Михайлом Сергійовичем Грушевським. У 1956 р. було розвінчано культ особи Сталіна. Почалася реабілітація невинно репресованих у 30-х роках. Здавалося б, про Катерину Михайлівну Грушевську нікому потурбуватися. Але залишалася ще живою Ольга Олександрівна Грушевська, дружина Олександра Сергійовича, єдина з великого і славного роду Грушевських. 10 лютого 1958 р. вона звернулася до прокурора Київського військового округу із заявою про перегляд справи племінниці Катерини. Почався перегляд справи. Свідчення давали колишній науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Д. Д. Копиця, члени-кореспонденти Академії наук УРСР Є. С. Шабліовський і П. М. Попов, директор інституту суспільних наук у Львові І. П. Крип'якевич, які оцінювали Катерину Грушевську як визначну вчену в галузі етнографії та фольклору23.

Справу про реабілітацію Катерини Грушевської розглянула 30 липня 1959 р. військова колегія Верховного Суду СРСР під головуванням генерал-майора юстиції О. Костроміна. Суд встановив, що К. Грушевська була репресована необґрунтовано. Також було встановлено, що К. Штепа "був зацікавленою в справі особою і виконував роль провокатора". Суд визначив: "Вирок військового трибуналу Київського особливого військового округу від 15-16 квітня 1939 р. і визначення Військової колегії Верховного Суду СРСР від 5 червня 1939 р. у відношенні Грушевської Катерини Михайлівни за обставинами, що відкрилися, відмінити і справу про неї припинити за відсутністю складу злочину"24. Про своє рішення Верховний Суд СРСР повідомив О. О. Грушевську, вказавши при цьому, що вона померла в 1943 р.

Здавалося б, на цьому можна поставити крапку, але не все з'ясовано. Потрібний розшук. Треба розшукати, якщо це можливо, рукописи Катерини Грушевської. Актуальним є видання її наукових праць. На них би вчитися глибини дослідження нинішнім фольклористам і етнографам. Їм би і продовжити працю - здійснити академічне видання українських народних дум.



1 Грушевський М. Вступне слово. Первісне громадянство та його пережитки на Україні // Науковий щорічник. 1926. Вип. 1-2. С. V.
2 Центральна наукова бібліотека ім. В. Вернадського АН УРСР // Відділ рукописів. Ф. Х. - Спр. 18628. - Арк. 3.
3 ЦНБ ім. В. Вернадського АН УРСР // Відділ рукописів. Ф. Х. - Спр. 15101. - Арк. 1.
4 Там само. - Спр. 12147. - Арк. 1.
5 Грушевський М. П'ятдесят літ "Исторических песен малорускаго народа" // Україна, 1924. - № 1.
6 Перетц В. Українські думи в новому виданні К. М. Грушевської // Етнографічний вісник, 1928. - Кн. 7.
7 Центральний державний історичний архів України у м. Львові. - Ф. 503.
8 Український історик. - 1977. - Ч. 3-4. - С. 112.
9 ЦНБ ім. В. Вернадського АН УРСР // Відділ рукописів. Ф. Х. - Спр. 17189. - Арк. 8.
10 Там само. - Арк. 6.
11 Там само. - Арк. 7.
12 Первісне громадянство. - 1929. - № 2. - С. 142.
13 Степанишина О. Останні дні життя Михайла Грушевського // Наші дні (Львів). - 1943. - Ч. 3; Ці спогади передруковано в "Українському історику". - Ч. 1-4. - 1981.
14 Центральний державний історичний архів (далі ЦДІА) в м. Києві. - Ф. 1235. - Оп. 1. - Спр. 934. - Арк. 5.
15 Архів КДБ України. Кримінальна справа Катерини Грушевської. - Арк. 1-3. (Тут і далі документи архіву КДБ та документи, які стосуються періоду ув'язнення К. М. Грушевської, подаються в перекладі з російської мови).
16 Архів КДБ України. Кримінальна справа К. Грушевської. - Арк. 5.
17 Архів КДБ України. Довідка в кримінальній справі № 51692. - Арк. 10.
18 Архів КДБ УРСР. Кримінальна справа К. Грушевської. - Арк. 66-69.
19 ЦДІА України в м. Києві. - Ф. 1235. - Оп. 1. - Спр. 934. - Арк. 17.
20 Там само. - Спр. 1015. - Арк. 7-10.
21 ЦДІА України в м. Києві. - Ф. 1235. - Оп. 1. - Спр. 941. - Арк. 1-2.
22 Там само. - Спр. 934. - Арк. 19.
23 Архів КДБ України. Кримінальна справа Катерини Грушевської. - Арк. 73, 78-79, 83.