ЗВИЧАЇ ІНОЗЕМЦІВ В ОПИСАХ УКРАЇНСЬКОГО МАНДРІВНИКА ХVІІІ століття

Дмитро Степовик

Одним із "наскрізних" жанрів давньої української літератури - від великокнязівської до гетьманської доби - був жанр паломницької прози. Українці любили і люблять мандри, що може здатися дивним для осілої аграрної нації. Одначе зміна місць проживання є, очевидно, "у крові" цього народу. Християнська релігія і, зокрема, традиція паломництва до святих місць, де зародилася ця релігія, значно сприяла розвиткові паломницького жанру, а улюбленим місцем паломництва українських монахів був Єрусалим. Одним із ранніх відомих творів паломницької прози є пам'ятка початку XII століття "Життя й ходіння Данила", в якій яскраво та емоційно описана подорож чернігівця Данила до гробу Господнього, щоб помолитися за всю нашу країну. У Палестині, де Данило був між 1106-1108 роками, він, між іншим, зустрічався з керівником хрестоносців королем Болдуїном І.

Кожне століття давало нових паломників та їхні більш або менш деталізовані описи Єрусалима і всієї Палестини. У цьому давньому жанрі навіть виробилися певні стереотипи і формальні засоби, зорієнтовані на твір Данила Паломника. Лише у XVIII столітті в традиції паломницьких описів настали зміни: у традиційну схему спогадів почали вносити багато "свіжого" життєвого матеріалу, навіть нові жанрові елементи - репортажні, епістолярні, мемуарні. З відомих паломників першої половини XVIII століття можна назвати монахів Новгород-Сіверського Спаського монастиря Макарія та Сильвестра (1704-1707 рр.), які відвідали Єрусалим; єромонаха Чернігівського Борисоглібського монастиря Іполита, що побував у 1707-1709 роках в Єрусалимі, на Синаї та Атоні; єромонаха Києво-Печерської Лаври Варлама Ліницького, який побував у Палестині в 1712-1714 роках; монаха Чигиринського Мотронинського монастиря Серапіона, який відвідав Святу Землю в 1749 році.

Та найдовше місцями виникнення й поширення християнської релігії ходив вихованець Києво-Могилянської академії, уродженець Вінниччини Василь Григорович-Барський (1701-1747 рр.). Він провів у мандрах 24 роки життя (1723-1747) і відвідав такі країни: Угорщину, Австрію, Італію, Грецію, острів Кіпр, Палестину, Сирію, Єгипет, Атон, острови Егейського та Середземного морів. Опис його подорожі займає чотири грубих томи. Не було хоч одного більш-менш видатного місця в цих країнах, яке б в усіх деталях не описав український мандрівник, широко застосовуючи для ілюстративних порівнянь матеріали з Біблії, історії Церкви, житій (біографій) святих, географії, археології, етнографії, історії, архітектури, образотворчого мистецтва. Він також виконав понад 120 штрихових рисунків, здебільшого у жанрі пейзажу, дванадцять з яких (десята частина всього графічного матеріалу) присвячені краєвидам міста Єрусалима та навколишніх місцевостей. Це свідчить про особливий інтерес Григоровича-Барського до святого міста, тим більше, що і в текстовій частині його томів святиням Єрусалима й ближніх околиць приділено підкреслено помітне місце.

Ми не знаємо, що спонукало молодого Василя вирушити у такі далекі мандри, в яких він виснажив себе до краю і повернувся додому, щоби померти у доволі молодому віці - у 46 років. В Україні, з його талантами та здібностями, він міг би жити у більших зручностях, ніж у подорожах.

Василь Григорович-Барський народився 1701 року в Києві у купецькій родині, що походила з міста Бар (Вінниччина). Навчався у Києво-Могилянській академії та Львівській колегії єзуїтів. Пізніше він писав, що змалку мав бажання побачити чужі країни, що, очевидно, й спонукало його зігнорувати переваги спокійного життя та у віці 22-х років вирушити у світ. Перед прибуттям до Єрусалима він вже понад три роки мандрував країнами Подунав'я, Італією та Балканами. Вперше Григорович-Барський ступив на Святу Землю 29 вересня 1726 року, коли разом з іншими паломниками здійснив морську подорож з Греції у порт Йоппію, нинішню Яфу. Він описує збудження, яке панувало серед прибулих у передбаченні швидкого знайомства з Єрусалимом. Одначе, на відміну від своїх попередників - українських паломників минулих часів, які ігнорували зовнішні обставини своїх подорожей, - Василь надзвичайно гостро реагує на людські взаємини, на рівень гостинності щодо паломників. Він зауважує етнічний склад населення та різне ставлення місцевих етнічних груп до християнських паломників. Найкраще до подорожніх ставилися греки і євреї, але це вже було в Єрусалимі, куди прибульці діставалися ледь живими. А в перші години й дні подорожани зустрічали тільки турків, агарян (арабів) та ефіопів: всі вони, на загал, не дуже привітно ставились до паломників з Греції.

Якщо турки й араби обмежувалися звиклими у таких випадках митними зборами, то ефіопи допікали паломникам найбільше: настирно вимагали бакшиш (хабар), а хто не давав, чи давав мало, чи давав не всім, того штовхали, погрожували і навіть били. Український мандрівник пише, що його групу врятував від терору вимагачів один агарянин, який їхав кіньми до Єрусалима і взяв паломників під свою опіку, начебто найнявши на роботу. Тільки тоді африканці залишили паломників у спокої, і вони, благополучно долаючи кам'янисті вузькі стежки, дісталися до мети своєї подорожі. Перед стінами Єрусалима їм ще раз довелося сплатити мито. Лише увійшовши в місто через Давидові ворота, вони опинилися у безпеці та оселилися в патріаршому монастирі (Єрусалимським патріархом тоді був Хрисан), звідкіля щодня ходили до тих чи інших святинь, описам яких Григорович-Барський присвятив цілі сторінки свого щоденника і які також зарисовував.

У Єрусалимі Григорович-Барський пробув близько семи місяців - з кінця вересня 1726 року і до кінця квітня 1727 року. Його допитливості та рухливості міг би позаздрити і сучасний турист. Григорович-Барський по кілька разів бував у тих же місцях, а особливо в тих, які описані в Біблії. Він цитує Святе Письмо, вказуючи розділи й вірші процитованих фрагментів, наче звіряє достовірність написаного. Безумовно, його погляд щодо матеріального підтвердження присутності Ісуса Христа, Богородиці, пророків, апостолів - це погляд віруючого християнина, який ні на мить не сумнівається в ідентичності кожного камінчика на Єлеонській горі, біля Кедронського потоку, у храмі Воскресіння Христа, гробу Господнього тощо. Майже біля кожного пам'ятного місця Григорович-Барський описує своє піднесення, хвилювання і здивування від побачених біблійних реліктів. Особливо багатим на враження видався у нього день 23 жовтня 1726 року, коли він оглядав камінь на вершині Єлеонської гори, з якого вознісся на небо Ісус Христос, потім пішов до Гефсиманського саду, де в храмі гробу Богородиці брав участь у Святій Літургії. Відтак, вийшовши з церкви, пішов уздовж Кедронського потоку і натрапив на стародавній єврейський цвинтар, де знайшов (з великим подивом для себе) гробівці Авесалома і пророка Захарії, які відразу ж зарисував. В описах його вражень відчувається не тільки молодеча допитливість, але й романтична вдача, вразливість, природна доброта серця.

При всій відданості християнству, Григорович-Барський не був фанатиком. У його описах нема осуду обрядів і звичаїв юдаїзму чи ісламу. Навіть спостережений випадок прозелітизму, який гостро засуджують представники всіх релігій, Василь описав спокійним тоном й без нарікань, а швидше - з легким гумором. Одинадцятого жовтня 1726 року український мандрівник став свідком, як він пише, "чину переведення з віри християнської у турецьку віру". Над колишнім християнином виконали обряд "переведення", потім його посадили на гарного коня і почесно возили містом вигукуючи й ударяючи в тимпан. Процесію очолював агарянин, який вимагав дарів (бакшиш) від усіх зустрічних християн і євреїв та віддавав їх новопосвяченому.

В цих описах українського паломника відчувається повага і до юдейських святинь. Так, 16 жовтня він відвідав місце, де колись стояв храм, який збудував цар Соломон. Це місце Григорович-Барський з пошаною назвав "святилищем Соломона", водночас згадуючи історію і "велике зруйнування Єрусалима" та забудову румовищ новими будівлями. Біля мечеті Омара він побачив сторожу, яка забороняла "входити усім, хто був іншої віри, крім магометанської". Автор мав схильність коментувати побачене: чи то вулична сцена, чи розмова, чи цікавий краєвид. Він старається в усьому помітити риси позитивного, оцінюючи людей не за їхньою вірою, а за приязними взаєминами. Але оця позитивістська налаштованість Григоровича-Барського не була безмежна: він засуджує брутальність, насильство, нетерпимість, лихослів'я. Так, ще коли паломники наближалися до Єрусалима і, побачивши Емаус, замилувались його краєвидом та пригадували євангельську розповідь про те, як у цьому місці учні Христа впізнали воскреслого Ісуса під час ламання хліба, несподівано на них напали з дрючками вимагачі бакшиша. "О, роде невірний і розбещений, - скаржиться наш мандрівник. - По-правді невірний, бо тримаєшся Магометанського закону, а розбещений, бо не маєш не тільки жодних чеснот, але й ніякої людської моралі, ні звичаю; якби хто захотів описати їхнє нелюдське життя та звичаї, то стало б моторошно не лише тому, хто пише, але й тому, хто читає" (запис зроблено 29 вересня 1726 р.).

Якщо в українській літературі багато попередніх паломницьких описів Єрусалима мали повчально-дидактичний стиль, якщо їх автори звертали більшу увагу на релігійні аспекти побаченого, то описи Григоровича-Барського рясніють особистими враженнями, пізнавальними моментами. Він виявляє якесь особливе замилування старовиною та із захопленням описує кожне місце, про яке раніше тільки читав або чув. Навіть сам перелік місць, які він відвідав у Єрусалимі та його околицях, може здивувати читача, і то не лише тогочасного, а й нинішнього.

Ось основні місця, які побачив, описав, а деякі й зарисував Григорович-Барський від середини жовтня до кінця грудня 1726 року: дім Якима й Анни - батьків Діви Марії; рів Єрусалимський - місце вбивства першодиякона Степана; Кедронський потік, уздовж якого наш мандрівник ходив неодноразово; Єлеонська гора, яку він пройшов у різних напрямках та описав, як вона була забудована: "Будинки, що стоять на вершині гори, добре збудовані, там і мечеть турецька стоїть, у ній турки Богу моляться, а також навколо росте багато оливкових дерев"; дім святої Мелани Римлянки; Гефсиманський сад; гробівець Богородиці Марії - особливо улюблене місце паломництва нашого мандрівника; Силоамська купіль і стовпи Силоамські; гора Сіон; дім Заведея; гробівці Давида і Соломона; чисельні єрусалимські брами в мурах Давида і Соломона, Єзекії й Манасії, Ірода Агриппи та імператора Адріяна; монастир святого Дмитра, в якому український мандрівник зустрів чимало "хаджіїв" з Царгорода, Греції, Вірменії та слов'янських країн; монастирі Святого Георгія, Святого Сави, Пророка Іллі, Чесного Хреста та інші; Давидові ставки; річка Йордан, Мертве море, Вифлеєм, гріб Рахилі та низку інших видатних місць. Навіть сучасний турист "на колесах" навряд чи встигнув би побачити так багато, як цей допитливий київський хлопець, ходячи всюди пішки. Звичайно, тут мали значення такі обставини як молодість мандрівника (тоді йому було тільки 25 років), його освіта, добра обізнаність у Біблії, світській та церковній історії, географії, доброзичливе ставлення до представників різних народів та етнічних груп, релігійна віротерпимість. В його описах нема ні расового, ні національного упередження. Нарікання й критика Григоровича-Барського адресовані лише тим, хто був брутальним, вимагачем та невіруючим. Причому віру в Бога паломник пов'язує не виключно з християнством, але й з юдаїзмом та мусульманством.

Цей дивовижний демократизм світоглядних переконань Григоровича-Барського віддзеркалив, очевидно, атмосферу толерантності, яка панувала в його альма-матер - Києво-Могилянській академії, а також, не виключено, і в його родині. Уже в той час Київ був різнонаціональним і різноконфесійним містом, дух якого налаштовував як корінний народ - українців, так і новоприбулих до співпраці й взаємоповаги.

Василь Григорович-Барський був дуже уважним до деталей, історичних паралелей, різних порівнянь. Він любить "блиснути" своїм знанням біблійних текстів, оповідок із житій святих, а часом навіть цитує інші історичні джерела. Але Григорович-Барський не був би сином свого часу, митцем слова барокової доби, якби уникнув різних словесних прикрас, легендних "завитків", домислів і метафор. Так, натрапивши на грот Пресвятої Богородиці, він поетично описує, як вона переховувалася тут з Немовлятком і св. обручником Йосипом, коли втікала в Єгипет від Іродових посіпак, які винищували дітей. Не можна не всміхнутися, читаючи те, як паломник серйозно описує чудодійну властивість йорданської води та чудо самозапалювання вогню в храмі Воскресіння у переддень Пасхи Господньої, або пояснює назву Мертвого моря. А назвали його "Мертвим" тому, пояснює у своїх записах Григорович-Барський, що тут загинуло багато людей під час катастрофи, що спіткала міста Содом і Гомору. Це оригінальне пояснення назви моря автор, очевидно, почув від когось із місцевих мешканців. Далі він уже переходить до власних спостережень властивостей Мертвого моря: сіль проступає на березі й подібна на тонкий лід; випраний у цій воді одяг розлазиться по швах і трухлявіє; "тільки до миття тіла ця вода є здорова й помічна, оскільки усяку сверблячку й коросту знищує, тому захожі ефіопи завжди тут миються" (запис зроблено 29 листопада 1726 року).

Григорович-Барський не був священиком, але добре знав церковні обряди, які побутували в його краю. У Богослужіннях в єрусалимських храмах, які він одвідував, завважував місцеві особливості, відмінні від тих, що були поширені на Батьківщині. Його дивує, що під час урочистих свят, коли до храмів приходить більше людей, ніж звичайно, перед ворітьми араби збирають з віруючих щось на зразок данини або мита ("мзду") і не пропускають нікого, хто не дав їм грошей. А першого січня 1727 року в храмі Воскресіння Христового під час Служби Божої зауважив, що архієпископи служили Святу Літургію без митр. Особливе зацікавлення в паломника викликала поява вогню в цьому ж храмі під час передпасхального Богослужіння. Він, очевидно, вірив у його надприродну силу, але спостеріг, що при храмі є люди, які мають кам'яні кресала, викрещують іскри, запалюють свічки і спричиняють появу цього загадкового вогню. В одних випадках український мандрівник демонструє поміркований, раціональний підхід до подібних чудес, а в інших - підвищено емоційний. Це, очевидно, було зумовлено його ґрунтовним знанням природних явищ, як і вразливою поетичною вдачею.

В Єрусалимі Григорович-Барський пробув аж до Пасхи Господньої і дуже схвильовано описав це свято. Його можна зрозуміти: не кожному випадає нагода святкувати Христове Воскресіння у тому місці, де ця подія справді відбувалася багато століть тому. Під час Страсного тижня Григорович-Барський був особливо активним. У Горній він відвідав католицькі святині, зокрема францисканський монастир, і спостерігав винос Плащаниці та "викликання вогню" в храмі Христового Воскресіння. Цікавий факт: православний Василь не написав жодного критичного зауваження на адресу католицького обряду. Дочекався він і передпасхальних та пасхальних урочистостей, які відзначали православні єрусалимляни. У Велику П'ятницю, коли після виносу Плащаниці люди запалюють свічки й несуть їх до своїх домівок, наш паломник спостерігав цілу феєрію вогню, що справила на нього незабутнє враження. Спостережливий погляд паломника запримітив, що архієрей, який довго служив Чин похорону Ісуса Христа, сам під кінець служби був ледь живий від утоми, і його на руках занесли у вівтарну частину храму, щоби він трохи віддихався та підкріпився.

Ця життєва деталь не завадила українському хлопцеві забути про свою і чужу втому та піддатися впливові незабутнього видовища: "Церква вся повна полум'я вогненного і виглядає, мов ріка вогню, неначе полум'яносні херувими літають храмом Господнім; від нього страх і радість невимовна пронизує єство людини, і в народі панують урочистість і дива великі" (запис зроблено у квітні 1727 р.). В цьому уривку відчувається дар поетичного слова, вміння образно мислити, передавати через метафору монументальність святкового видовища. Таких словесно-поетичних "штрихів" є чимало в розповідях Василя Григоровича-Барського, а надто - в описі біблійних місць святого міста Єрусалима, де він, незважаючи на втому після тривалих попередніх подорожей, відчував особливе піднесення. І в його єстві панували тут, на сивих пагорбах єрусалимських, "урочистість і дива великі"; він наче відчував присутність Бога і покладав на нього свої надії. Його духовний стан можна було б передати словами пророка Ісаї: "І юнаки спіткаються й падають, а ті, хто надію покладає на Господа, - силу відновлять, крила підіймуть, немов ті орли, будуть бігати - і не потомляться, будуть ходити - і не помучаться" (Іс. 40: 30-31).

Василь Григорович-Барський був також непоганим рисувальником, бо в Києво-Могилянській академії викладали образотворче мистецтво включно з рисунком. Він міг навчитися рисувати і в свого брата Івана - знаменитого київського архітектора першої половини ХVIII століття. Отож, за час свого перебування в Палестині Григорович-Барський виконав такі рисунки: Вершина Оливної гори; Храм Гробу Господнього в Єрусалимі; Назарет; Яфа; Печера-гробниця Ісуса Христа в Єрусалимі; річка Йордан; Тиверіядське озеро; Горня; Печера святого Івана Хрестителя поблизу Горньої; Гробівці Авесалома і пророка Захарії; Вифлеєм; монастир Святого пророка Іллі. Можливо, що наш паломник виконав більше рисунків, але не всі вони збереглися. Його твір "Мандри до святих місць в Европі, Азії й Африці" у перших шістьох виданнях (1778-1819 рр.) друкували без рисунків. Лише видавець Микола Барсуков, здійснюючи чергове видання паломницьких спогадів Василя Григоровича-Барського в чотирьох томах (Санкт-Петербург. Православне Палестинське Товариство, 1885-1887 рр.), вмістив у ньому 120 рисунків нашого паломника. На жаль, доля оригіналів зосталася невідома, так само, як і загальна кількість рисунків з цієї багаторічної подорожі. Можна передбачати, що видавець відібрав найкращі рисунки. Вони дуже жваві, життєві, наочні, переконливі та зроблені наче шкіци - швидко, в суто лінійно-штриховій манері, а тому їх можна класифікувати як типові наївні рисунки: вони або цілком площинні, або виконані в лінійній перспективі, часом різномасштабні, поєднують у собі планове та панорамне зображення. Усі рисунки Григоровича-Барського пейзажні, без зображення постатей людей і без перевантаження зайвими деталями. Найкраще йому вдавалися архітектурні краєвиди, храми, монастирі, житлові будівлі. Земля, дерева, гори передані більш умовно. Але скрізь дуже чітко опрацьовані контурні лінії. За своїм стилем рисунки Григоровича-Барського є типовими творами так званої київської народної графічної картинки (кінець ХVII - перша половина ХVIII століть), що мала такі головні ознаки: лінеарність, ясність мотиву та пластична виразність.

Тема "Біблійні узвишшя", неодмінною складовою якої є підтема святого града Єрусалима, - це наскрізна тема української літератури та мистецтва від часів історичного Києво-Володимирового Хрещення і до нашої доби. У свідомості українського народу, як і в його письменників та митців, земний Єрусалим асоціюється із Єрусалимом небесним, який ще має настати, і який в заключній книзі Біблії - "Об'явлення святого Івана Богослова", символічно описаний як Царство Правди. А незабутній внесок у цю вічну тему також зробив і український паломник-християнин та людинолюб Василь Григорович-Барський.

Ювілейного року 2000-річчя Різдва Христового у київському видавництві Соломії Павличко "Основи" вийшли у перекладі з давньоукраїнської сучасною українською мовою (перекладач Петро Білоус) замениті "Мандри по святих місцях Сходу з 1723 по 1747 рік" Василя Григоровича-Барського.