УНІКАЛЬНЕ ЗІБРАННЯ НАРОДНИХ ПІСЕНЬ
(сторінки спогадів про В. В. Дубравіна)

Валентина Дубравіна

Серед етномузикознавців сучасності постать Валентина Володимировича Дубравіна (1933-1995) - професора Ніжинського педагогічного університету - помітна. Як людина з великим досвідом збирача народнопісенних скарбів, як автор наукових публікацій, розвідок та друкованих збірників записаних ним пісень, він, мабуть, заслуговує право зайняти певне місце в історії вітчизняної фольклористики. Однак не всі сторони його діяльності, які б могли зацікавити фахівців, відомі. Тож дозволю собі коротко поділитися з читачем думками про роботу цієї людини, з якою мені випала доля пройти життєвий шлях.

Передусім маю сказати, що коло його інтересів було досить широким. Поряд зі збирацькою та дослідницькою роботою він постійно викладав: спочатку, після закінчення Київської консерваторії, у Сумському музичному училищі (1960-1977), потім (1978-1983) у Сумському педагогічному інституті на музично-педагогічному факультеті (до речі, був одним з його засновників і першим завідувачем кафедри музики), останні дванадцять років присвятив Ніжинському педагогічному університету ім. М. Гоголя.

Разом з тим, ще працюючи в Сумах, Валентин Володимирович розпочав активну громадську роботу по відродженню глибинних традицій народної культури. З цього приводу не можна не згадати про організований ним у 1968 р. в Сумах перший в Україні в повоєнний час концерт аутентичного фольклору, на якому виступили співаки з народу, відшукані Валентином Володимировичем під час фольклорних експедицій. Концерт, який мав надзвичайно великий розголос1, став одним з поштовхів до створення цілої мережі перших фольклорно-етнографічних ансамблів не тільки на Сумщині.

Поширенню предківських пісень серед населення сприяли і спеціально підготовлені Валентином Володимировичем фольклорні радіопередачі, а також численні публікації в різних часописах, які доносили до слухача і читача зібране під час кожної експедиції. Одночасно він був незмінним консультантом Обласного будинку народної творчості, де його поради та практичну допомогу отримували керівники фольклорних колективів і композитори-аматори.

Як фольклорист і викладач, він виступав з доповідями на багатьох наукових конференціях, зокрема на Всесоюзному симпозіумі фольклористів (Київ, 1969), на наукових читаннях, присвячених пам'яті російського фольклориста Є. В. Гіппіуса (Ленінград, 1987, 1988), на республіканській конференції з нагоди 800-річчя "Слова о полку Ігоревім" (Чернігів, 1986), на Всесоюзній нараді по впровадженню нової програми масової музичної освіти, розробленої Д. Б. Кабалевським (Суми, 1979) та інших. Як член Спілки композиторів України, завжди був на її з'їздах, а також брав участь у творчих дискусіях. Нарешті, виступав у пресі як музичний критик, відгукуючись на актуальні теми мистецького життя сучасності.

Але в житті кожної творчої особистості є сфера інтересів, яка домінує над усім. Такою сферою для Валентина Володимировича стала фольклорно-збирацька діяльність. Він часто повторював слова відомого вченого, досвідченого фольклориста-практика і разом з тим свого наукового керівника в аспірантурі при Ленінградській консерваторії, де він навчався (1964-1967), Ф. А. Рубцова про те, що збирання пісенного матеріалу є першою і неодмінною передумовою вченого-фольклориста і лише пройшовши такий практикум, можна досліджувати, систематизувати і пояснювати явища. Цим шляхом він і пішов2.

Зауважу, що прихильність до народної пісні з'явилась, як згадував Валентин Володимирович, ще в дитячі роки. Цьому сприяла надзвичайно співуча атмосфера с. Мончин Погребищенського району Вінницької області, де містився будинок для дітей-сиріт, вихованцем якого він був3. Це, певно, з часом і привело його на стежину фольклориста. Багато років по тому Валентин Володимирович завітає до цього села, запише пісні від його мешканців і підготує до друку збірник "Пісні одного села", як дарунок мончинцям, що його виростили4.

Перші спроби колекціонування пісень належать до 1960 року. Так склалося, що приїхавши до Сум, Валентин Володимирович впритул зіткнувся з народною піснею краю, яка його вразила своєю первісною красою, збереженням архаїчних елементів музичної мови, стильовою різнобарвністю5. Це і привело до думки про ретельне обстеження народнопісенної творчості краю6. В цій справі я стала його помічницею.

Енергійно, з якимось особливим натхненням почав він фіксувати на магнітофонну стрічку все, що звучало в народному пісенному вжитку, аби встигнути записати, зберегти і передати новому поколінню дорогоцінні духовні пам'ятки минулих епох. Звичайно, тепер ми не вбачаємо чогось екстраординарного в польовій роботі фольклориста, але на початку 60-х років, коли цим систематично майже ніхто не займався (особливо на периферії), зроблені нами записи пісень, від яких неначе віяло сивою давниною, були справжнім відкриттям для тогочасного слухача. Це був, по суті, початок фольклорного ренесансу, що поступово розгортався в Україні. Саме тоді були занесені на плівку оригінальні обрядові пісні вихідців з Путивльського, Ямпільського та Тростянецького районів області7, а також репертуар талановитого родинного ансамблю М. І. та А. П. Палунів з Роменщини8. На той же час припадає і зустріч з видатним майстром традиційного кобзарського мистецтва Євгеном Олександровичем Адамцевичем.

Якось під час занять у музичному училищі студенти-роменчани розповіли нам про кобзаря, що часто грає на роменському базарі. Ми відразу ж зустрілися з ним. Це і був славнозвісний тепер кобзар. Техніка його епічної мелодекламації, особливо під час виконання ним думи "Ївшан-зілля", та віртуозне володіння інструментом вразили нас. Тоді ж Валентин Володимирович запропонував майстрові скласти власну думу. Нею стала "Дума про Федька"9. Цей унікальний новотвір, що змодельований відповідно до традиційної форми думи, увійшов згодом (за нотацією В. В.) до збірника "Пісні Сумщини. Фольклорні записи В. В. Дубравіна" (К., 1989). Після виступу Адамцевича на етнографічному концерті в Сумах, де його слухали також науковці з Академії наук України Н. С. Шумада, З. І. Василенко та А. І. Муха, кобзаря відразу запросили з концертами до Києва. Почалося активне творче життя народного митця. Тож завдяки зусиллям Валентина Володимировича цей талановитий музикант був "заново" відкритий широкій мистецькій громадськості10.

Відтоді розпочалася планомірна експедиційна робота по збиранню фольклору Сумщини. Система дій була така. Через завідуючих сільськими клубами, будинками культури, сільських вчителів (які, до речі, часто-густо навчались заочно в Сумах), нарешті, через городян, котрі ще не втратили зносин з селом, Валентин Володимирович довідувався про знавців народних пісень і заздалегідь налагоджував з ними зв'язки11. Намічалось кілька населених пунктів у різних районах (переважно розташованих поруч) і влітку ми вирушали за цим маршрутом. Можна навести таку хронологічну карту фольклорних виїздів:

1964 р. - Сумський, Недригайлівський, Роменський р-ни;
1965 р. - Білопільський, Липоводолинський р-ни;
1966 р. - Охтирський, Ямпільський р-ни;
1967 р. - Кролевецький, Глухівський, Тростянецький р-ни;
1968 р. - Великописарівський р-н;
1969 р. - Серединобудський, Буринський р-ни;
1970 р. - Краснопільський, Тростянецький р-ни;
1971 р. - Конотопський р-н;
1972 р. - Шосткинський р-н;
1973 р. - Лебединський р-н;
1974 р. - Лебединський, Краснопільський р-ни;
1975 р. - Краснопільський, Сумський р-ни;
1976 р. - Роменський, Недригайлівський, Липоводолинський р-ни;
1977 р. - Путивльський р-н;
1978 р. - Охтирський р-н;
1979 р. - Охтирський, Краснопільський р-ни;
1980 р. - Конотопський, Буринський р-ни;
1981 р. - Шосткинський, Глухівський р-ни;
1982 р. - Ямпільський, Путивльський р-ни.

Паралельно йшла реєстрація фольклору і в інших областях України: Харківській (1975, 1977); Полтавській (1966, 1970, 1979); Черкаській (1978); Вінницькій (1982, 1983). До речі, спорадичні записи зроблені ще в Бєлгородській (1967) та Курській (1971, 1981) областях Росії, які межують на заході з Сумщиною12.

З 1983 р. Валентин Володимирович починає уважно вивчати фольклор Чернігівщини. Протягом кількох років він записував пісні Бахмацького, Борзнянського, Барвинського, Козелецького та інших районів області. Але головним об'єктом польових обстежень стали чотири з них: Новгород-Сіверський, Ріпкинський, Прилуцький та Бобровицький. Їх вибір не випадковий. Особливості географічного розташування, історичного розвитку етнокультурних спільностей, природних умов краю відбились і на всьому різноманітному спектрі фольклору регіону. Валентин Володимирович вважав, що зіставлення пісенного матеріалу названих вище районів, які належать до двох протилежних поясів - північного (Поліського) і південного (Лісостепового), дозволить виявити ті відмінні риси, що притаманні народній музиці різних територіальних зон області. Завдяки цьому загальна картина фольклорного набутку Чернігівщини окреслиться значно рельєфніше і чіткіше.

На базі зібраного матеріалу згодом було укладено збірник "Пісні Чернігівщини", до якого увійшли найбільш показові пісні, підібрані збирачем з урахуванням локальних та стильових прикмет фольклору регіону.

З метою фіксації поліських пісень у 1988 р. Валентин Володимирович подорожує до Житомирщини, зокрема до Коростенського району.

Востаннє (1994) занотовує він творчий репертуар дев'яностолітнього кобзаря з Конотопа Олександра Олексійовича Ковшара13.

На цьому завершується більш як тридцятилітня збирацька робота дослідника. У підсумку - нагромаджена величезна пісенна колекція, що нараховує десь за 30 тисяч художніх зразків; розшифровано 2369 народних мелодій до пісенних текстів; опубліковано три названих вище збірники сумських пісень, унікальних щодо мистецької цінності та жанрової багатоплановості. Рукописи ще п'ятьох: "Пісні Полтавщини" (436 пісенних одиниць), "Пісні Чернігівщини" (366 пісенних одиниць), "Хрестинівські пісні Черкаської області" (175 пісенних одиниць), "Пісні одного села. с. Мончин Вінницької області" (134 пісенних одиниць) та "Пісні Слобожанщини" (444 пісенних одиниць)14, виконаних на професійному рівні, зі вступними статтями та коментарем вже кілька років лежать у видавництві "Музична Україна". Але їх публікація за відсутністю коштів відкладена на невизначений час. "Та чи можемо ми, - як влучно висловився один з журналістів, - через десятки років заповнити отими коштами пустку наших душ?"15 Шкода, адже пісенний матеріал цих зібрань, який віддзеркалює життя музичного фольклору на просторі майже всього ХХ ст.16, на межі ювілейної історичної дати - початку ХХІ ст. - міг би стати гідним пам'ятником народної культури для прийдешніх поколінь.

Докладний огляд збирацької роботи Валентина Володимировича зроблений не тільки тому, що накопичено багатий фактичний матеріал, а ще й тому, що ця робота була для нього своєрідною лабораторією, в якій визначались думки щодо наукових досліджень і узагальнень.

Майже у всіх своїх працях він торкається питання витоків народної мелодики, її ладової будови, семантичної суті. В центрі уваги лежить мелос речитативно-декламаційного типу. Цій проблемі присвячена кандидатська дисертація - "Музичний епос північноросійської народної традиції"17, а також низка теоретичних статей та наукових розробок18. В них основи речитативної декламації пов'язуються з музичним проявом мовної інтонації. Автором виокремлюються і класифікуються типові музично-тематичні осередки і розглядаються як структурні моделі епічного речитативного наспіву. В тісній єдності з естетичними проблемами образного змісту мелодики народних пісень розробляється ідея змістовно-смислової сутності окремих ладових звукорядів. Викладається також своя теорія фольклорних жанрів, у зв'язку з чим вводяться поняття "жанровий стиль", "жанрова музична образність" тощо. Показовою є стаття "К вопросу о взаимосвязи текста и напева в русских былинах"19, в якій аналіз процесу сприйняття епічного мелосу поєднується з загальними фольклористичними та літературознавчими проблемами.

Окрему групу складають праці, присвячені характеристиці фольклору Сумщини20. В них вказується на три сфери існування сучасного фольклору: сфера традиційних (аутентичних) форм, сфера оновлених традиційних форм і сфера новотворень. Але якщо ці тенденції типологічно споріднені з фольклором інших регіонів, то, як вказує автор, широке проникнення російського пісенного матеріалу в художню систему пісенності краю визначає її специфіку. Поряд з цим підсумовується жанровий склад сумських пісень, встановлюються межі музичних діалектів, відзначаються їх художні особливості, що випливають з прадавніх стильових джерел.

Серед інших досліджень заслуговують на увагу розвідки про кобзарів Сумщини: Є. Адамцевича, І. Петренка, Ф. Терещенка, О. Ковшара, Є. Мовчана та В. Житченка.

Характерною властивістю Валентина Володимировича як людини і науковця була гостра художня вразливість. Його дослідницький імпульс виникав нерідко безпосередньо з емоційного відчуття конкретного пісенного матеріалу. Звідси теоретичні узагальнення інколи не відокремлювались від головного предмета - живої стихії народної музики. Тому його висновки були позбавлені абстрактно-формальних суджень та холодної байдужості. Разом з тим кожний крок в його наукових розвідках піддавався нескінченним самоперевіркам, пошукам точних формулювань, логіці розвитку думки та чіткій систематизації явищ фольклору. Зазначу також, що висуваючи окремі гіпотези, як, наприклад, про співвідношення усної урочистої (ораторської) мови з традицією епічної речитації, або ж обґрунтовуючи принцип мелодичного монтажу як фактора становлення епічного наспіву, Валентин Володимирович ніколи не вважав їх єдино можливими у розв'язанні поставлених проблем. Розуміючи дискусійність таких висловлювань, він все ж таки вважав своїм обов'язком їх викласти.

Хочеться звернути увагу ще на педагогічні публікації Валентина Володимировича, більшість з яких припадає на ніжинський період діяльності. На основі сучасних наукових досягнень фольклористики, а також свого педагогічного досвіду, він розробляє власну систему викладання народної музичної творчості, яка стала підґрунтям у створенні проекту програми курсу народної музики для музично-педагогічних факультетів вузу21.

Значною працею є його науково-методична розробка "Народний музичний епос" (Ніжин, 1990), в якій всебічно висвітлені специфіка жанру, його витоки і музично-поетичні ознаки; представлені всі різновиди епічних форм; дана оцінка та визначено місце цього фольклорного феномена в багатій скарбниці народнопісенної культури.

Окрім цього, він створив (у співавторстві) "Хрестоматію з української народної музичної творчості" у трьох випусках (Ніжин, 1994-1996). Якщо не помиляюсь, у цій роботі у Валентина Володимировича не було попередників, тому навчальний посібник такого типу є, мабуть, першим в Україні. Він не тільки знайомить студентів з провідними жанрами музики усної традиції, а й відбиває в контексті еволюції фольклору явища сучасного народного музикування. Адже до цієї "Хрестоматії..." увійшли зразки саме новітніх фольклорних записів автора. Цим підкреслюється погляд на народну пісню як на дієвий організм інтонаційного розвитку і оновлення, а не як на застиглу музейну реліквію.

Услід за "Хрестоматією..." друкується ще одна робота - "Російська балада "Вдовушка" в Україні. Зведення варіантів пісні" (Ніжин, 1997), яка передбачалась як науково-методичний посібник для демонстрації пісенно-варіаційного процесу у фольклорі, що складає, як відомо, найсуттєвішу його рису.

Питання науково-методичної літератури залишається далеко не розв'язаним у навчальному процесі сьогодення, тож доробок вченого в цій ділянці можна вважати внеском у музичну педагогіку.

Торкнуся, нарешті, ще однієї грані творчої індивідуальності Валентина Володимировича - композиторської, яка визначалася творами інструментальних, камерно-вокальних та хорових жанрів22. На жаль, притаманний автору загострений критицизм не дозволяв їх оприлюднювати (за винятком окремих). Щоправда, внаслідок розмаху фольклористичної, педагогічної та наукової роботи, часу для компонування творів у нього залишалося мало.

Так в органічній єдності фольклориста, вченого, педагога і музиканта пройшов свій життєвий шлях Валентин Володимирович, людина оригінального мислення, високої культури і внутрішньої гідності, яка не схилилась у найтяжчі години свого буття.

Безперечно, на цих сторінках подано лише стислий перелік того, що ним зроблено, але, можливо, це допоможе глибше зрозуміти, ясніше усвідомити його внесок у збагачення вітчизняної фольклористики.

В моїй пам'яті він назавжди залишився невтомним трудівником і подвижником народного мистецтва.

м. Ніжин


1 На цю мистецьку подію з'явилася велика кількість відгуків у пресі. Даний факт широко висвітлений, зокрема, у статті Н. С. Шумади "Відкривач пісенних джерел Сумщини" (Див.: Народна творчість та етнографія. - 1968. - № 3).
2 Побіжно зауважу, що ленінградська фольклористична школа, яку складали такі відомі імена, як В. Я. Пропп, Г. М. Астахова, Г. М. Путилов, В. Є. Гусєв, І. І. Земцовський та ін., відіграла важливу роль у формуванні Валентина Володимировича як фольклориста і вченого. Додам, що, навчаючись в аспірантурі, він паралельно слухав курс фольклору і в Ленінградському університеті у проф. В. Я. Проппа, визначного дослідника народного епосу. Саме це, можливо, і вплинуло на подальші наукові пошуки та напрямки його досліджень.
3 Про пісенне багатство краю свідчить, наприклад, таке ґрунтовне видання, як "Пісні Поділля. Записи Насті Присяжнюк в с. Погребище 1920-1970 рр. / Упоряд. та вступн. ст. С. В. Мишанича. - К., 1976. Цікаво зауважити, що саме з Вінниччини походить одна з найталановитіших знавців українського фольклору Явдоха Сивак (Зуїха), від якої занотовано 10 008 пісенних зразків. Див.: Пісні Явдохи Зуїхи. Записав Г. Танцюра. - К., 1965.
4 Тут, мабуть, не можна обійти трагічного факту з біографії В. В. Дубравіна. В період Великої Вітчизняної війни він стає "сином полку" і йде фронтовими шляхами. Але війна внесла тяжкі зміни в його майбутність. Після поранення він втрачає зір. Вистояти в боротьбі з долею допомогли мужність характеру та людська чуйність. Слід доповнити, що після війни Валентин Володимирович навчається у Чернігівській школі-інтернаті. Атестат зрілості отримує вже у Саратові. Там само (ще до вступу до Київської консерваторії) закінчує теоретичний відділ музичного училища.
5 Маємо на увазі пісенність трьох територіально-етнографічних зон області: Слобожанщини, Полісся та смуги, що межує з регіоном Центральної України. Міркування щодо своєрідності фольклору Сумщини Валентин Володимирович згодом висловив у своїх публікаціях. Ось деякі з них: "Русская песня на Украине". - Советская музыка, 1969. - № 10; "Народная песня в Сумской области УССР". - Зб.: Народная музыка СССР и современность. - Ленинград, 1982 та ін.
6 Епізодично фольклор регіону, як відомо, записувався і раніше, але сучасна збирацька практика засвідчує, що етномузична культура області й досі повністю не досліджена.
7 Кращі зразки цих пісень увійшли до збірника: В. Дубравин. Русские календарные песни на Украине. Из коллекции фольклориста. - М., 1974.
8 Їх пісенний запас склав основу наступного збірника: Пісні однієї родини. Укр. народні пісні села Волошнівки на Сумщині / Запис та упорядкування В. В. Дубравіна. - К., 1988.
9 Твір присвячений землякові кобзаря, відомому військовому діячеві періоду громадянської війни І. І. Федьку.
10 Як відомо, бандурист ще у 1939 р. з успіхом виступав у Києві та Москві. Але війна стерла в пам'яті слухачів його ім'я. У 70-х роках інтерес до постаті Адамцевича зріс настільки, що вийшло ціле дослідження про його мистецтво (Див.: О. Правдюк. Роменський кобзар Євген Адамцевич. - К., 1971).
11 За 22 роки перебування на Сумщині були налагоджені контакти зі всіма 18 районами області; відвідано десятки сіл і селищ; зафіксовано на плівці понад 20 тис. пісень даного регіону.
12 Цікаво, що незабаром до нас з власної ініціативи почали стікатися респонденти з різних куточків країни з бажанням передати до колекції свій пісенний набуток. Так був записаний досить оригінальний репертуар від О. І. Степанової з Орловської області і Є. О. Сидорової з Челябінської. Остання цілий тиждень гостювала в нас і наспівала близько сотні пісень. До речі, вона виявилась ще й народною поетесою. Її власні твори теж були записані.
13 Про народного митця Валентин Володимирович встиг ще підготувати статтю, але вона була надрукована вже значно пізніше. Див.: Дубравін В. Конотопський кобзар Олександр Ковшар // Народна творчість та етнографія. - 1988. - № 5-6.
14 Осібно зазначу, що до збірника, поряд з поширеними пісенними жанрами, увійшло понад 30 рідкісних за публікаціями зразків народних голосінь, які репродуковані фольклористом у повній нотній і текстовій розшифровці. Можна лише пошкодувати, що ці приклади так і залишаться в архіві збирача і не будуть доступні фахівцям.
15 Хоминець В. Кому потрібна наша культура? // Сіверщина. - 1998. - 7 листопада.
16 Зауважу, що віковий діапазон співаків вельми широкий. Так, наприклад, найповажніша за віком виконавиця, від якої нам довелося записувати пісні, народилася у 1882 р., а наймолодша - у 1960.
17 Захист кандидатської дисертації відбувся у Ленінграді 1972 р.
18 Див.: Из истории ладовых структур народной музыки (гексахорд и полутон) // Славянский музыкальный фольклор. - М., 1972; Истоки народного музыкального эпоса // Народная песня. Проблемы изучения. - Л., 1984; Квартовые стереотипы и их семантика в эпических напевах // Музыка эпоса. - Йошкар-Ола, 1988; Основи музичної декламації кобзаря Євгена Адамцевича // Народна творчість та етнографія. - 1994. - № 2-3 та ін.
Перелік опублікованих праць В. В. Дубравіна наведено у "Бібліографічному покажчику". - Ніжин, 1999. - 14 с.
19 Див.: Поэзия и музыка. - М., 1973.
20 Крім згаданих вище статей на цю тему, посилаюсь також на розгорнуті передмови до кожного виданого збірника пісень Сумської області.
21 Українська музична творчість. Проект програми педагогічних інститутів. - К.: РНМК, 1988.
22 Понад 80 музичних композицій зберігається в його архіві. Серед - них концерт для голосу з оркестром, збірник "Українські солоспіви" на вірші сучасних українських поетів, вокальний цикл "Вам, щасливі діти" на вірші М. Рильського, п'єси для фортепіано, хорові та оркестрові твори.