НОВЕ ҐРУНТОВНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ХІХ ст.

Лідія Дунаєвська

М. К. Дмитренко. "Українська фольклористика ІІ пол. ХІХ ст.: школи, постаті, проблеми". - К., 2004. - 384 с.


Ім'я Миколи Дмитренка добре відоме в українській фольклористиці за різноманітними працями в галузі історії науки, теорії жанрів, дослідженні проблем фольклорної символіки та фольклорно-літературних взаємин. 2001 року вийшла його підсумкова книга "Українська фольклористика: історія, теорія, практика", що засвідчила значний науковий потенціал вченого, стала для багатьох фольклористів своєрідним зразком для наслідування: саме після її появи підсумкові вибрані праці видрукували Р. Кирчів (Львів), С. Мишанич (Донецьк), В. Давидюк (Луцьк).

Рукопис рецензованої монографії вражає масштабністю, огромом аналізованого матеріалу, наповненням сотень і сотень наукових джерел - українських і зарубіжних, у тім числі й архівних.

Це справді фундаментальна наукова праця, актуальність якої продиктована відсутністю цілісних синтетичних досліджень чи не найважливішого в історії української фольклористики періоду - другої половини ХІХ століття. Вперше в нашій науковій галузі в одній роботі розглянуто наукові академічні школи, висвітлено діяльність видатних діячів фольклористики у контексті розвитку вітчизняної та європейської теоретичної думки.

У частині "Міфологічна школа" М. Дмитренко охарактеризував причини виникнення своєрідної наукової методології, що ґрунтувалася на засадах романтизму і бажанні з'ясувати витоки фольклорної творчості на багатющому матеріалі, враховуючи національну специфіку та патріотичні устремління вчених. Процес розвитку західноєвропейської міфологічної школи (брати Якоб та Вільгельм Грімми), доба слов'янського відродження, українська фольклористика періоду романтизму - все це простежено з метою вияву тих вузлових проблем, що постануть у другій половині ХІХ століття дуже гостро в плані боротьби теорій, шкіл, методів дослідження. Автор простежив у цьому складному процесі рух, розвиток власне української моделі міфологічної школи, незважаючи на сильний вплив на неї як західних, так і російських тенденцій (праці Ф. Буслаєва, О. Афанасьєва та ін.). В українській науковій думці тут виразні погляди висловили М. Костомаров, О. Котляревський, О. Потебня, М. Сумцов.

Чималий внесок М. Дмитренка у висвітлення надбань української культурно-історичної школи. Свого часу цієї проблеми торкнувся у своїй праці "Культурно-історична школа в українській фольклористиці" (1999) Я. Гарасим. М. Дмитренко іноді полемізує з названим автором щодо оцінок певних положень чи закономірностей розвитку української фольклористики, кидає, так би мовити, ширший погляд на ті процеси, що відбувалися в науковому пошуку. Повніше подано контекст європейський і загальнослов'янський, українську фольклористику охарактеризовано не так відрубно, як у Я. Гарасима, висвітлено українсько-російські, українсько-польські взаємовпливи тощо. У розділах "Культурно-історична школа: від романтизму до позитивізму", "Пантелеймон Куліш: "До джерел!", "Європейські теорії та українські теоретики: пошук власних концепцій", "Михайло Драгоманов: національне та інтернаціональне у фольклорі", "Методологічний плюралізм Івана Франка" українська фольклористика постає як самодостатня наукова галузь навіть за умов підневільного життя в межах кількох імперій. Теоретичний потенціал українських науковців вперше так комплексно проаналізовано саме з погляду формування української наукової академічної традиції.

Питання про психологічну школу в українській фольклористиці, як справедливо зауважує автор монографії, досі не ставилося. Виокремлення саме цієї школи, здається, може засвідчити не лише наукову сміливість автора, але й актуалізувати проблему дослідження психологізму фольклору загалом. Основоположна роль у психологічній школі належить О. Потебні. М. Дмитренко опублікував чимало праць про цього вченого, видав за архівними матеріалами збірку "Українські народні пісні в записах Олександра Потебні" (1988). У розділах про психологічну школу розкрито фольклористичну концепцію О. Потебні, його теорію міфу, образу, символу, ставлення до праць старших і молодших міфологів, теорії запозичень тощо.

Авторові, можливо, варто було подати ілюстрації (портрети вчених, їхні автографи, титули праць), іменний покажчик, а також повніше відзначити внесок українських фольклористів другої половини ХІХ ст. у казконавство (І. Рудченко, П. Чубинський).

Монографія М. Дмитренка "Українська фольклористика другої половини ХІХ століття: школи, постаті, проблеми" - значний здобуток вченого, узагальнююча новаторська праця, що матиме великий вплив на сучасні фольклористичні студії, приверне більшу увагу (особливо молодих дослідників) до теоретичного спадку діячів української фольклористики ХІХ століття.