ПЕРЕВИДАННЯ ЗБІРКИ КАЗОК В ЗАПИСАХ ПЕТРА ІВАНОВА

Вікторія Завадська, Оксана Шалак

У вивченні історії української фольклористики ще доволі "білих плям" і прогалин. Багато імен маловідомих, за якими - постаті ретельних збирачів, справжніх подвижників фольклористичної науки. Однак і серед знаних, видатних є достойно не поціновані.

Спадщина Петра Васильовича Іванова (1837-1931) - це величезний за обсягом, багатий фольклорно-етнографічний матеріал, здебільшого зібраний в межах одного Куп'янського повіту Харківської губернії. П. Іванов належить до тих фольклористів, хто все своє життя присвятив певному регіону, його мешканцям, здійснивши своєрідний "фольклорний зріз" окремої місцевості. До його великого збірника "Матеріали Куп'янського повіту. Від колиски до могили" мали увійти повір'я, прикмети щодо вагітності жінки, народження дитини, дитячі пісні, ігри, колискові, т. зв. "народний щоденник", весільні обряди і пісні, жартівливі і п'яницькі, казки, поховальний обряд, псальми і перекази про потойбічне життя.

Задум фольклориста залишився, на жаль, тільки задумом - з багатьох об'єктивних причин. Проте сьогодні читачі (шкода, що кількість їх обмежена малим накладом видання) можуть бути втішені: хоч і невелика частка зібраного та упорядкованого П. Івановим, а таки побачила світ. Його "Народні казки" (Упорядник, автор передмови, приміток, словника маловживаних слів, алфавітного покажчика - І. Неїло), що досі не були опубліковані, залишаючись тільки рукописним матеріалом, стали оприлюдненим набутком української фольклористичної науки.

"Свого часу фольклорист не погоджувався друкувати окремі казки. На його думку, цінність збірника полягає саме в повному викладенні зафіксованого казкового матеріалу" (с. 6), - твердить дослідниця спадщини П. Іванова. Власне тому І. Неїло в усьому намагається виконувати волю фольклориста, дотримуючись його поділу на казки про тварин (41 казка і 41 варіант), чарівні, "міфічні" (103 казки і 70 варіантів) та соціально-побутові казки і анекдотичні розповіді, названі самим П. Івановим "побрехеньками" (102 казки і 46 варіантів). У додатку авторка, зберігаючи послідовність, не тільки подає підтекстові примітки з паспортними даними, а й варіанти, вказані П. Івановим, - за найвідомішими збірниками казок кінця ХІХ ст.

Крім власної передмови, упорядниця дає можливість читачу ознайомитись із передмовою самого П. Іванова до свого зібрання казок, осмислити засади фольклориста, поцінувати його внесок до українського казкознавства.

Як зазначає П. Іванов, мова казок, що увійшли до збірника, їх стилістичне оформлення сильно відрізняється одне від одного. Так серед зібраних матеріалів трапляються казки, що мають вигляд літературної обробки ("Иван - купеческий сын", № 65). Звичайно, важко сказати, чи це була обробка кореспондента, який фіксував фольклорний твір (матеріали надходили до Іванова від різних записувачів), або ж це мова власне оповідача, адже записи робилися від людей різного соціального стану та різного культурно-освітнього рівня. Ясно лише, що упорядник збірника (йдеться про П. Іванова) не вносив змін до надісланих йому матеріалів. Як пише Петро Васильович у передмові: "Ми вважаємо себе не в праві торкатися мови записів тому, що, незважаючи на багато її недоліків, ми бачимо в ній наочне свідоцтво на користь народної школи. Адже народна мова до тих пір залишається стійкою у своєму складі і в своїх формах, доки народний побут не підпадає під нові культурні впливи. Якщо нові впливи увійшли до народного життя, мова народу, як живий організм, негайно починає сприймати нові елементи і пристосовуватися до нових умов, причому як для пристосування, так і для засвоєння сприйнятого, звичайно, потрібно багато часу" (с. 15). Саме це стало головною причиною надзвичайного розмаїття матеріалу. До речі, такі новітні впливи впадають в око у багатьох казках, але це абсолютно не руйнує автентичності текстів, навпаки, демонструє, яких змін зазнають фольклорні твори під впливом різних суспільно-історичних факторів, як відбувається взаємодія архаїчного та новітнього. Наведемо лише один приклад. У казці "Нызнай" (№ 76) царевич, що народився у чарівний спосіб, через три дні йде до школи - так пояснюється звичайна для казок відсутність героя вдома. У цій же казці оповідач тричі змінює ймення героя. Спочатку його називають просто царевичем, потім - "Пєтєю", зрештою - "Нызнаєм". Такі речі є цікавими ще й з погляду уявлень про оповідача: можливо, людина, яка переповідала казку, не була призвичаєна до подібних розповідей. Отже, йдеться про ретельність кореспондента, який, очевидно, записав текст, намагаючись відтворити фонетику оригіналу. До речі, принцип "пиши, як чуєш", якого дотримувався сам Іванов і якого радив дотримуватися усім записувачам, є одним з актуальних питань сучасної фольклористики.

Готуючи тексти до друку, І. Неїло зберегла усі структурні й мовно-стильові особливості зібрання казок П. Іванова. Упорядниця зазначає, що здійснила тільки "переведення їх на сучасну орфографію", усунувши твердий знак в кінці слів, змінивши закінчення "-аго" в родомому відмінку прикметників на "-ого", а також у зразках, записаних зі слів україномовного оповідача, "ы" замінила на "и", "и" на "і", "йи" на "ї", відповідно зберігши "ы" та "и" у записах від російськомовних оповідачів.

Передмова І. Неїло містить докладний аналіз тематичних груп казок, окремих зразків та їх варіантів. Дослідниця аналізує сюжети, архаїчні казкові мотиви, наголошуючи на науковій надійності зібрання казок із Куп'янщини.

"Народні казки" доповнені переліком фольклористичних праць П. Іванова. Він містить, на жаль, тільки опубліковані роботи дослідника. Науковий апарат видання охоплює і "Словник маловживаних слів", де кожна лексема подана із посиланням на пронумерований зразок казки.

Як зауваження упорядниці хотілося б висловити сумнів щодо слова "урікати", яке вона тлумачить як "докоряти". "Уректи" (за Б. Грінченком, "Словарь української мови", т. 4, с. 351) справді має одне із значень "докоряти", але інше його значення, як зазначає і Б. Грінченко: "сглаживать, сглазить". Казка № 163 Б і містить слово саме із таким значенням:

"Ехали, ехали - доехали до бора, она (повозочка - О. Ш.) и стала. Тогда один и говорит:
- Это она притомилась, давайте встанем.
Встали, стояли, стояли и она стоит. Вот один и говорит:
- Это хтось урик ее…" (с. 395)

Доречним був би розподіл казкових сюжетів із зібрання П. Іванова за "Сравнительным указателем сюжетов: Восточнославянская сказка." (Л., 1979). Така робота дасть дослідниці можливість не тільки порівняти куп'янські варіанти з іншими східнослов'янськими, а й визначити коло сюжетів, зосереджених в "Народних казках", зібраних П. Івановим.

Цікавість даного видання для дослідників-фольклористів і безперечна цінність його полягає у тому, що Іванов зібрав усі без винятку тексти, серед яких трапляються справжні зразки архаїчного світосприйняття мешканців Куп'янщини. Відтак матеріали, що увійшли до "Народних казок", є незамінними для досліджень типологічного характеру, а якісна неоднорідність наведених варіантів казок допомагає виокремити міфологічні мотиви, що збереглися у них.

Загалом же "Народні казки" - давно очікуване зібрання відомого фольклориста, запроваджений в науку надійний першоджерельний матеріал, що стане предметом нових і цікавих досліджень.