СЕМАНТИКА СЛОВА УКРАЇНА В ДАВНІХ НАРОДНИХ ПІСНЯХ

Юрій Луцький

1928 р. Юрій Яновський видав збірку поезій, що називалася "Прекрасна Ут". Акронім Ут розшифровано як "Україна трудящих". Молодий Яновський, як і молодий Хвильовий, вірив у "голубу далечінь" і в "прекрасну Україну трудящих". Дещо пізніше ця віра не виправдалася. Але що знаменне тут - це конечність ближчого окреслення слова "Україна". Його треба окреслити, пояснити. Ця конечність відчувалася за радянського режиму чимраз більше. У 1940-х і пізніших роках писатимуть про "Радянську Україну", "соціялістичну Україну" і т. п., наче б саме слово було чимсь неясним, майже небезпечним.

Який контекст "України" знаходимо в наших народних піснях? Яке значення самого слова? Які висновки можна зробити з цих роздумів, керуючись тут не так знаннями фольклориста, як здоровим глуздом звичайного читача?

Прикметникове окреслення "України" є різне й часом суперечливе. Уперше стрічаємо це в "Думі про сокола", де упорядник навмисне ставить "україну" з малої літери:

А старий сокіл з чужої україни прибуває,
Сизокрилого орла на своїй українці стрічає.
(Грушевська)

У пісні про Морозенка цей мотив повторюється:

Поглядає Морозенко на свою Україну:
Ой що своя Україна, як мак, процвітає,
А чужая Україна, як лист, опадає.
(М. Вовчок)

Для Морозенка в неволі (не птаха-сокола на волі) своя Україна стає чужою. У "Думах" слово "Україна" стрічається рідко. Адже синонім до неї - це часто вживана "земля християнська" або "віра християнська" - протиставлення "вірі бусурменській". Тому в "Думі про Марусю Богуславку" Україна, про яку героїня призабула, не згадується. Маруся "побусурманилася для турецької розкоші". В інших думах деколи підкреслена "своя Україна":

А таки хочу в своїй Україні голову покладати.
("Дума про Самійла Кішку". - Грушевська)

У деяких історичних піснях Україна - країна козаків:

Гей то ж їхали козаченьки та із України.
(В. Антонович і М. Драгоманов)

У чотирьох думах: "Хвесько Андибер", "Іван Коновченко", "Хмельницький і Барабаш" і "Похід на Молдавію" - є назверх декоративний епітет - "славна Україна", який також знаходимо в історичних піснях. Цей епітет не має точніше визначеного історичного окреслення. У двох менше відомих думах таке окреслення, однак, переважає аж до пересади. Це "Дума про орендарів", де сильно тавруються євреї, які вчинили козакам "багато кривд", і "Дума про Білоцерківщину" - про "Ляхів - мостивих панів". Перша з них найбільш кровожерна з-поміж усіх мені відомих пісень. Антисемітизм у нас звичайно в дискусіях оминають. Щоправда, дають деколи історичне пояснення, яке знаходимо в самій думі: погром - це відплата за кривди. Але пояснення не є виправданням. "Усе, що не подобається нам в інших, може привести нас до розуміння нас самих", - каже Юнг. На ту болючу тему (антисемітизм) мені відома лише одна стаття: відважна аналіза українського антисемітизму, зроблена Марком Царинником у "Сучасності" на матеріалі "Щоденника" Аркадія Любченка. В "Думі про орендарів" нічого не приховано:

"Отче наш" читайте!
На славну Україну прибувайте!
Жидів-рендарів упень рубайте!
(Грушевська)

Про це варто пам'ятати в час, коли нарешті налагоджуються взаємини між Україною й Ізраїлем. Можна б тепер повторити такі рядки з тієї ж думи, на цей раз вже без іронії:

А на Україні козак з жидом походжає,
Ще його вельможним паном називає.
(Грушевська)

"Дума про Білоцерківщину" також подекуди амбівалентна:

Ой чи добре пан Хмельницький починав,
Як із Берестецького року
Всіх Ляхів-панів на Україну висилав.
(Грушевська)

Критика Хмельницького за укладення миру в Білій Церкві з дозволом полякам вертати в Україну, схрещується з критикою самої України, яку тут репрезентує жінка:

Да вже ж на Україні не одна жінка курку зготовила,
Тебе, Ляха, кручого сина, на ніч чекала.
(Грушевська)

Тут наявна дволикість жіночого архетипу (своя-чужа, добра-зла), але про це пізніше.

Історичні події героїчної доби козаччини віддзеркалені в піснях в узагальненнях і дрібних деталях. Україна - жертва чужих інвазій:

Зажурилась Україна,
Що ніде прожити,
Витоптала орда кіньми
Маленькії діти.
(Лукашевич)

Ой то Ляхи - вражі сини
Вкраїну зрубали.
(В. Антонович і М. Драгоманов)

Ой три літа й три неділі
Минулося на Вкраїні,
Як козака турки вбили,
Під явором положили.
(М. Максимович)

Проте її боронять (деколи невдало) славні подвижники - Байда, Кішка, Нечай, Морозенко й багато інших. Вони готові за неї вмерти, як сини однієї матері. Її образ - ліричний і поетичний, їхній - героїчний.

Ой огляньмося на тую Україну,
Та й обіллємся сльозами.
(Ф. Колесса)

Ой засмутилася Україна
Та як сонечко в хмарці.
(М. Драгоманов)

Деколи святкуються перемоги над ворогами:

Гей, не дивуйте, добрії люди,
Що на Вкраїні повстало:
Що за Дашевом, під Сорокою
Множество ляхів пропало.
(М. Лисенко)

Не будуть мати вражі ляхи
На Вкраїні волі.
(Доленга-Ходаковський)

Здебільшого боротьба з ворогами представлена в чорно-білих кольорах. Та не завжди вороги тільки чорні. Подеколи відчуваються й нотки співчуття до всіх жертв війни:

Збунтовалась Україна, попи і дяки,
Погинули на Вкраїні жиди і поляки.
Прилетіли на Вкраїну із западу гуси,
Погинули на Вкраїні невиннії душі.
(М. Максимович)

В одній пісні-псальмі про правду видно цей перший погляд на людство та людяність, у якому правду мають не люди, а Бог:

То полетіли б ми на ту Україну,
Де нас отець і мати спородили...
А котрий чоловік може ту святу правду сполняти,
То сошлеть йому Господь з неба благодати.
(М. Драгоманов)

Історичне існування України в піснях незаперечне. Воно набирає навіть політичного забарвлення у т. зв. "Думі гетьмана Мазепи", яка стала народною піснею. Думу цю, що починається словами "Всі покою щиро прагнуть...", приложив Кочубей 1708 р. до свого доносу на Мазепу. В думі двічі згадується про Україну:

По Вкраїні і той тужить:
"Мати моя старенькая!
Чом ти вельми слабенькая?
Розно тебе розшарпали...
Зжалься, Боже, Україні,
Що не вкупі має сини!
(М. Максимович)

Візія Мазепи, однак, виняткова. Здебільшого політичне існування України не затверджене:

Була Польща, була Польща,
Та стала Росія.
(М. Драгоманов)

Соціяльні обставини також добре віддзеркалені в піснях:

Добре було нашим батькам на Україні жити,
Що не знали наші батьки панщини робити.
(Доленга-Ходаковський)

Однак, не можна не погодитися з висновками М. Драгоманова:

"Рідна сторона козаків зветься Україна... Народ жалкував на руїну Січі царем Петром і не залишив прихильности до проклятої царем бунтарської Січі... Народ український після Мазепи зовсім не був довольний московськими царськими порядками…" Народ пам'ятає Запорожжя зовсім не як розбишацьке гніздо..., а як товариство господарське, як громаду вільну. Народ дуже ясно розумів свою осібність од Москви і як осібної породи, і як осібної громади, так само, як він розумів у ХVII ст. осібність України од Польщі, хоч із Москвою не ділила його та віра, що ділила Україну від Польщі" ("Політичні пісні українського народу". - Женева, 1883).

Якщо історичне поняття України очевидне, то її етнічне окреслення дуже слабке. У понад 1000 переглянутих пісень лише раз ідеться про людей, які живуть в Україні, як про українців.

Ой живіть, живіть, славні українці,
Та не бійтесь нікого.
(М. Драгоманов)

Правда, Шевченко також ні разу не вжив слова "українець", хоч деколи вживав прикметник "український".

У більшості пісень Україна виступає не як категорія історична, соціальна чи етнічна, а як поняття позаісторичне, сакральне й мітологічне. Вона, перш за все, добре відома поза межами Козаччини. У пісні про Довбуша ми маємо рядки:

Пішли би ми в Московщину
Та в далеку Україну.
(М. Гнатюк)

"Кто бы поверил, что галицкий пастух знает гораздо более о героях Украины и ея историю, нежели поседелый малороссийский казак", - пише Лукашевич ("Малороссийские и червонорусские народные думы и песни", 1836).

Деколи Україна дорожча всього, навіть родини:

Покинь, дівчинонько,
Батька, матіночку,
Помандруєш з нами
На Україночку.
(Павлик)

Покину дитину в крапивину,
Сама піду гулять на Вкраїну.
(М. Вовчок)

Поїхав би на Вкраїну,
Там дівчину знайду.
(М. Вовчок)

Україна - край свободи й невичерпних можливостей:

А я піду, молод,
На ту Україну
Щастя-долі шукати.
(О. Потебня)

Та іди на Україну,
Там знайдеш родину,
Знайдеш родину,
Любую дівчину.
(Доленга-Ходаковський)

Поїду, матінко, на Україноньку,
Собі по дівчину, вам по невістоньку.
(Доленга-Ходаковський)

Покинь батька, покинь мати, покинь всю худобу,
Іди з нами, козаками, на Україну, на слободу.
(М. Сумцов)

Здрібнілі форми "Українонька", "Україночка" доказують глибоке прив'язання до України як до матері, матері не тільки синів своїх козаків, а й усіх людей. Вона - всеохоплюючий архетип матері-жінки.

Ой є в мене родина, уся Україна.
(М. Драгоманов)

Найбільше нещастя - бути без неї:

Свою рідну Україну
Навіки покинув.
(М. Максимович)

Будеш паном на всю Вкраїночку.
(В. Антонович і М. Драгоманов)

Як у всіх архетипах, завжди є можливість протиставлення:

Лихая година,
Чужа Україна!
(М. Вовчок)

Великий світ Україна,
Та нігде прожити.
(Ф. Колесса)

"Україна" жіночого роду. Це не тільки категорія граматична, а й мітологічна. Шевченко, який виріс серед народних пісень, звертався: "Привітай же, моя ненько, моя Україно". У піснях Україна часто плаче, як мати за сином:

За тобою, Морозенку, вся Україна плаче.
(М. Вовчок)

Заплакала Україна, така її доля.
(Ф. Колесса)

Згідно з Еріхом Нойманом, "жінка є богинею долі". Доля єднає Україну з її синами-козаками, що часто "шукають долі". Доля невблаганна, але досяжна.

Слова "батьківщина" в піснях немає. Також немає слова "материзна", але жіночість майже завжди на першому плані. У наступній пісні спершу згадується мати, лише потім батько:

Ой є в мене на Вкраїні рідненькая мати,
Вона ж мене пожалує, як свого дитяти;
Ой є в мене на Вкраїні ріднесенький батько,
Та він мене пожалує, як своє дитятко.
(М. Драгоманов)

Жіночість домінує в обрядових і жартівливих піснях. Там не згадується слово "Україна" (хіба що в коломийці "А я піду на Вкраїну з дітьми на свободу" - Лукашевич). Недаремно Максимович ділив українські пісні на чоловічі й жіночі; радянські вчені, любителі "колективної творчости", засудили згодом цей погляд як "ненауковий". Чи не настав тепер час оскаржити цей присуд?

Україна манить багатогранністю міту. У ній схрещуються його полюси. Тому Україна "своя", але й "чужа"; "рідна" - й "далека"; войовнича - й безборонна; "славна" - й страдницька; "вільна" - й поневолена; багата - й окрадена; весела - й сумна; приманлива - й ворожа. Але тому, або помимо того, вона - одинока.