НА ПОКЛИК НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ
(До 50-річчя фольклориста Василя Сокола)

Григорій Дем'ян

Одному з провідних дослідників української усної народної творчості, старшому науковому працівникові Інституту народознавства НАН України, керівникові відділу фольклористики Василю Соколу у вересні виповнилося 50.

Про його працю час від часу йшла мова на сторінках української періодики та дотичних книжкових видань. Одначе згаданих відгуків надто мало у порівнянні із тим обсягом і значенням праці, яку досі виконав цей львівський дослідник1. А вони такі, що про їх автора вже можна писати не лише ґрунтовні статті, а й підготувати солідну монографію.

Захоплення усною народною творчістю в майбутнього вченого почалося ще в ранньому дитинстві. У сім'ї Василя Сокола, яка постійно жила в селі Волосянці Сколівського району Львівської області, батьки любили і вміли співати, знали й передавали дітям безліч переказів, легенд та народних оповідань-меморатів. Бойківщина на той час ще була одним із теренів, де, хоча й не масово, як раніше, тривала національно-визвольна боротьба збройного підпілля ОУН. Останній повстанець у Сколівському районі Петро Корчинський-"Стрийко" загинув 1962 року. Керівник осередку Юнацтва ОУН Кузьма Дасів-"Кремінь" із села Грабівця того ж району від 1959 до 1973 року друкував і поширював у різних регіонах України націоналістичні летючки2, підтримував контакти з колишнім кулеметником УПА Дмитром Козловським-"Голубом" із села Слободи, що біля містечка Турки. Йому вдалося пробути в підпіллі до 15 грудня 1980 року3. Для обох не була таємницею й діяльність Українського Національного Фронту4. І хоча батьки Василя Сокола й не знали конкретних фактів про боротьбу їх краян у 1960-1970 роках, ніхто з них не сумнівався в тому, що підпільна робота триває, але дуже законспіровано, і в таких формах, які відповідали тодішній ситуації. Практично її складовою частиною було масове поширення повстанського фольклору. Та й сама ця родина була щирою, жертовною й активною помічницею учасників повстанського руху, постачала підпільникам харчі, одяг, інформувала їх про дії ворога та його агентури.

За таких обставин не тільки побутували давніші зразки патріотичного фольклору, а й напрочуд активно творилися, поширювалися й удосконалювалися нові. І це створювало ту атмосферу, в якій нове покоління не могло виростати національно байдужим. Його кращі представники жили і діяли за принципом: "Кожної днини, навіть кожної години робити щось корисне для своєї нації".

Одним із дуже ефективних видів такої праці було систематичне записування пісенного та оповідного фольклору, яке для Василя Сокола поступово перетворилося на основний зміст життя. І чим більше зразків усної народної творчості з'являлося в його зібраннях, тим наполегливіше він зосереджував свою увагу на їх аналітичному осмисленні та різнобічному науковому аналізі.

Цьому сприяло й навчання на українському відділенні філологічного факультету Дрогобицького педагогічного інституту імені Івана Франка (тепер Дрогобицький педагогічний університет імені Івана Франка), яке тривало від 1973 до 1977 року. Щасливий збіг обставин звів майбутнього вченого з талановитими українськими літературознавцями та лінгвістами і чи не найкращими педагогами того навчального закладу професорами Михайлом Шалатою, Мар'яном Демським та Зеновієм Гузаром, які майже відверто формували в студентів національно-патріотичні переконання, незламне прагнення всіма силами протидіяти асиміляторській політиці завойовників. І зерна таких поглядів падали в добре підготовлений ґрунт. Василь Сокіл стає одним з найкращих вихованців цього вищого навчального закладу. Українська філологічна освіта стала тією базою, на якій, відтак, остаточно формуватимуться його наукові зацікавлення фольклором.

Уже в Славській середній школі, а потім у Дрогобицькому педагогічному інституті імені Івана Франка, Василь Сокіл мав нагоду переконатися, що записування фольклору - один із тих напрямків інтелектуальної праці, який за умов тотальної асиміляторської політики не лише надзвичайно потрібний для науки, а є ефективним засобом захисту рідної нації. Працюючи вчителем, продумано й послідовно виховував у своїх учнів любов до української мови та культури навіть тоді, коли за браком вакантних навчальних годин за спеціальністю доводилося викладати то німецьку, то російську мови та літературу. А вільні від занять у школі години і дні намагався якнайраціональніше використати для записування усної народної творчості.

Національно-патріотична діяльність молодого педагога, його вплив на формування переконань школярів не могли довго залишатися поза увагою спецслужб. Вчителя-ентузіаста звинуватили в тому, що він записує фольклор, а разом з тим і колядки та щедрівки. До маленької восьмирічної школи в далекому карпатському селі Ялинкуватому за розпорядженням Сколівського районного комітету компартії приїхала ціла група працівників відділу народної освіти та спеціально підібраних учителів. І поки одні ревно шукали якихось відхилень на уроках неблагонадійного педагога, керівник сидів і прослуховував магнітофонні записи фольклору, щоб виявити між ними колядки та щедрівки.

Це прискорило пошук нового місця праці. У Львові та ще й з родиною знайти помешкання було нелегко. І Соколи оселяються у Підбірцях Пустомитівського району. Там дружині вдалося отримати вчительську посаду, а чоловік вступив до аспірантури. До початку грудня 1990 року він успішно склав кандидатські екзамени і написав дисертаційне дослідження "Топонімічні легенди і перекази українців Карпат".

Названа праця Василя Сокола стала підсумком його тривалого практичного і теоретичного заняття фольклором українського населення Карпат. Старанно продумана структура дисертації. У такому масштабі топонімічні легенди і перекази українців Карпат раніше не вивчалися. Учасники захисту, що відбувався у Мінську5, особливо відзначали, що дослідження базується на величезному фактичному матеріалі, переважно зібраному самим автором під час численних експедицій та відряджень до всіх адміністративних районів ареалу, старанно і різнобічно та належно аргументовано проаналізованому. Рішення про присвоєння дисертантові вченого ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю фольклористика було одностайним.

Одним із найвагоміших неоціненних надбань вченого є його записи пісенного та оповідного фольклору українців. І внесок Василя Сокола в цю галузь духовної культури великий і багатогранний. Досить згадати хоча б результати його участі в експедиціях 1979, 1981, 1983, 1984, 1991 та інших років. Кожен такий захід заслуговує на висвітлення в окремих ґрунтовних статтях. Та найважливішою була експедиція 1991 року на Зелений Клин6. Нагромаджений тоді матеріал фольклорист опублікував у книзі "Народні пісні українців Зеленого Клину"7.

Така результативна наукова діяльність Василя Сокола дає повну підставу вважати його одним із фундаторів нового фольклористичного центру, яким став відділ фольклористики Інституту народознавства НАН України з січня 1993 року8.

Очолював названий відділ доктор філологічних наук, професор Роман Кирчів.

Добра теоретична підготовка Василя Сокола вже з перших місяців праці істотно вплинула не тільки на результативність і науковий рівень досліджень самого автора, а й певною мірою позначалася на роботі всіх інших членів відділу. До того ж, Василь Сокіл завжди радо і доброзичливо, а разом з тим надзвичайно принципово ставився до такого виду наукової роботи, як попереднє перечитування та обговорення досліджень колег. Він практично єдиний, хто дотримується такого раціонального принципу - кожну нову працю ретельно перечитувати від початку до кінця, старанно нотувати застереження, уточнення та побажання. І якщо потім автори рукописів належно враховували їх, то навіть початково слабкі роботи підтягувалися до такого рівня, що їх можна було подавати до друку.

Багаторічний досвід збирання усної народної творчості, підкріплений поглибленим вивченням дотичної літератури, дуже позитивно позначився на цій частині наукової діяльності вченого. Без жодного перебільшення можна говорити про те, що її треба вважати однією з найкращих в усій сучасній фольклористиці України. Велике значення має й те, що своїми записами Василь Сокіл охопив майже всі регіони України, не обминувши і Чорнобильської зони.

У зібранні Василя Сокола представлені всі види і жанри українського фольклору: пісні, голосіння, легенди, перекази, казки, народні оповідання, прислів'я та приказки, загадки, дитячі лічилки, дражнилки тощо.

Ці скарби народної мудрості у записах вченого позначені скрупульозною точністю передачі побутового звучання, високим рівнем мовностилістичного відтворення специфіки місцевих говірок. Збагачує їх і наявність значної частини відповідних приміток та коментарів.

Та найважливішою частиною наукової праці Василя Сокола є його книжкові видання. Власне своїми монографіями та збірниками вчений переконливо довів вагомість праці не лише львівських, а й загалом українських фольклористів на зламі другого і третього тисячоліть. Автор раціонально використовує сприятливі умови для розвитку національної науки після відновлення незалежності України. Переконливо підтверджує цю думку його дослідження "Народні легенди та перекази українців Карпат"9.

Новим вагомим кроком вченого в національній фольклористичній науці стала його монографія "Українські історико-героїчні перекази: структурно-семантичний та поетичний аспекти", яка є своєрідним підсумком 25-річної наукової праці фольклориста і заслуговує окремого різностороннього розгляду.

Основними напрямками наукових зацікавлень Василя Сокола є топонімічні легенди та перекази, історичні перекази, оповідна проза про Голодомор 1932-1933 років тощо.

Більшість книжкових видань вченого складають кваліфіковано підготовлені збірники, зокрема "Фольклорні матеріали з отчого краю"10, "Історичні перекази українців"11, "Народні пісні з батьківщини Івана Франка"12, "Українці про голод 1932-1933 / Фольклорні записи Василя Сокола"13 та ін.

Як приклад цього виду наукової праці фольклориста варто дещо ширше прокоментувати згадану книгу "Народні пісні з батьківщини Івана Франка". У цьому фундаментальному зібранні упорядник використав не лише кращі зразки, що були опубліковані раніше, а й недавні записи учасників експедиції 1983 року, в якій, окрім Василя Сокола, результативно працювали також Ганна Сокіл та автор цієї статті. Поряд з тим, упорядник книги у серпні 1995 року спеціально відвідав село Івана Франка, щоб записати стрілецькі, повстанські та інші національно-патріотичні пісні, яких у радянські часи збирати було неможливо. Тоді навіть неповнолітніх українців за зберігання, виконання, а тим більше збирання пісень такого змісту кидали до тюрем і таборів на десять і більше років14.

Названа книга обдарованого львівського дослідника цілком заслужено сприйнята фахівцями і численними шанувальниками рідної культури як важлива подія в історії української фольклористики. Разом з тим вона стала й оригінальним та захоплюючим надбанням національного франкознавства.

Упорядник увів до неї записи Івана Франка, його сина Петра, письменника і записувача народних пісень Михайла Павлика, композитора і народознавця Філарета Колесси, музикознавця Зеновії Штундер та фольклористів кінця ХХ сторіччя. Згідно з багаторічною практикою відділу та й самого упорядника, тексти пісень подаються з нотами. Над транскрибуванням мелодій нових записів сумлінно попрацювали етномузикологи Лариса Лукашенко і Юліян Яцків, а давніші друкуються за попередніми публікаціями Миколи Лисенка, Климента Квітки та Філарета Колесси.

Старанно опрацьована передмова - "Народнопісенна культура Франкового села: традиція і сучасність". Автор всебічно знайомить читачів з історією записів, що проводилися тут. Особлива увага звертається на дотичну працю самого Івана Франка. Показово, що його в цьому плані досі не перевершив ніхто. Це стосується й учасників експедиції 1983 року. У записах Івана Франка налічувалося понад 800 зразків. Інші ж фольклористи у найкращому випадку досягали лише приблизно половини того.

В аналітичній частині автор передмови коротко охарактеризував кожну жанрову групу зібраних пісень, часто порівнюючи їх варіанти, що фіксувалися в різний час. Етномузиколог Лариса Лукашенко підготувала для книги свої міркування під скромною назвою "Кілька методичних рекомендацій до прочитання нотних текстів", чим істотно посилила музикознавчий аспект видання.

Збірник складається переважно із пісень села Нагуєвичів. Часто їх доповнюють зразки, записані в сусідніх Урожі та Ясениці Сільній того ж Дрогобицького району на Львівщині.

Вдалим завершенням основної частини видання, без якого воно було б неповноцінним, є фольклоризовані пісні на слова Івана Франка.

Отже, українська національна наука і культура одержала вагоме, старанно і кваліфіковано підготовлене, систематизоване і проаналізоване зібрання народних пісень, під спів яких, чи, принаймні, значної частини з них, формувалася особистість геніального письменника, вченого і громадсько-культурного та політичного діяча.

Не лише неоціненним для української науки, а й дуже вчасним для 2003 року був вихід у світ праці Василя Сокола про масове винищення українців за допомогою голоду 1932-1933 років. Вчений обстежив різні регіони України, зібрав неспростовні свідчення жертв і очевидців етноциду в той час, коли антинаціональні політиканські сили в нашій державі намагалися якщо не цілком заперечити факт злочину, то, принаймні, в кілька разів применшити його наслідки.

Видання збірника з новими незаперечними матеріалами збагатило не лише українську, а й світову документальну літературу про штучно організований Голодомор 1932-1933 років. Внесок цей в українську фольклористику і національне історичне джерелознавство не можна переоцінити.

Від 1 листопада 2001 року вчений очолює відділ фольклористики в Інституті народознавства НАН України і встиг чимало корисного зробити й у справі організації науково-дослідницької роботи. Головна його заслуга в тому, що істотно піднесено рівень відповідальності за якість і своєчасність виконання планових наукових праць. Практично разом із фундатором сучасної української фольклористики на Донеччині професором Степаном Мишаничем та більшістю львівських науковців рішуче виступив проти безперспективної тенденції деяких початківців замотувати український національний фактаж у павутиння російсько-польських та інших чужинецьких теорійок, за якими уже неможливо знайти і зрозуміти суть самого об'єкта дослідження. На жаль, на цей хибний шлях штовхали молодь і деякі високотитуловані адміністратори в наукових інституціях15. І на те, щоб позбутися таких звичок, котрі істотно позначилися також на літературі, знадобиться ще багато часу. Значно скоротити його зможуть тільки вчені, не байдужі до долі рідної нації та її культури.

Василь Сокіл постійно пам'ятає про шкоду, якої завдали українській науці заполітизовані недалекоглядні, хоч і часто високотитуловані дослідники. Допомагає вчасно зрозуміти це молодим науковцям, привчаючи їх до критичного підходу не тільки до відповідної літератури, а й до джерел.

Прикметною рисою роботи вченого з науковою молоддю є його доброзичливість, глибоке почуття відповідальності і особлива сумлінність. За всі роки праці Василя Сокола ще не було випадку, щоб хтось із його аспірантів чи пошукачів не підготував дисертаційного дослідження і успішно не захистив його.

Так само ставиться він і до тих наукових робіт, які подаються на розгляд у відділі. Кожну з них повністю перечитує сам, того ж вимагає і від працівників відділу, ґрунтовно аналізує та під час обговорення на засіданнях відділу і вченої ради Інституту висловлює принципові, але доброзичливі застереження і поради, що істотно сприяють піднесенню їх наукового рівня.

З кожним роком частіше авторитетний учений виступає опонентом на захистах кандидатських робіт. Зокрема, він опонував дисертації Т. Саварин "Лемківські весільні обрядові пісні в міжетнічному контексті", А. Вовчака "Українська фольклористика у німецькомовних джерелах кінця ХІХ - початку ХХ ст.", В. Костика "Весняно-обрядовий фольклор Буковини", Н. Бабич "Стан збереження української народнопісенної епіки на терені Донеччини: порівняльний аспект", Т. Сабельникової "Особливості побутування народнопісенної необрядової лірики Донецького Приазов'я", Д. Жмундуляка "Народна пісенність Покуття: особливості сучасного функціонування" та ін.

Його відгуки невеликі за обсягом, максимально сконцентровані, але глибоко продумані і проаналізовані. Фактично це проблемно-теоретичні та історико-фольклористичні наукові мініатюри, які суттєво збагачують дотичну галузь народознавства.

Між своїми попередниками і сучасниками Василь Сокіл зайняв поважне місце одного із найбільш заслужених учених-фольклористів, який за два з половиною десятиріччя своєї праці зумів записати, класифікувати, проаналізувати й опублікувати вісім збірників, підготувати ґрунтовні монографії, надрукувати десятки статей, повідомлень та рецензій.

Зокрема, винятково велике і неперехідне значення мають його записи українського пісенного та оповідного фольклору. Свою практичну роботу дослідник збагатив надбаннями теоретичної думки як української науки, так і досягненнями учених інших країн, що вивело його в число провідних фольклористів не лише в Галичині та Волині, а й усієї нації, навіть більшості інших європейських держав і народів.

І хоча тепер учений перебуває на такому етапі свого життя, коли тільки розгортає виховання молодих наукових кадрів, він уже встиг залишити поважний слід і в цій надзвичайно потрібній галузі національно-культурної праці. Немаловажна його роль також у тому, що в його сім'ї сформувалося ще двоє фольклористів-професіоналів - дружина Ганна Сокіл та дочка Галина Сокіл, які не лише успішно захистили кандидатські дисертації, а й видали монографічні дослідження та опублікували десятки ґрунтовних статей і повідомлень. Наймолодша в родині Наталка Сокіл також виявляє своє зацікавлення науковою працею, досліджує повстанські псевдоніми16 та мікротопоніміку Центральної Бойківщини.

Як керівник аспірантів та опонент захистів дисертаційних досліджень, Василь Сокіл значною мірою посприяв багатьом молодим фольклористам остаточно утвердитися в обраній галузі науки, краще оволодіти найновішими надбаннями дотичної теоретичної думки. І в цьому плані його діяльність має всеукраїнське значення.

Українська національна фольклористика має в особі Василя Сокола талановитого і невтомного вченого, який уже багато зробив для рідної науки. Ґрунтовна теоретична підготовка і наполегливість ювіляра дають підстави сподіватись, що й наступні роки будуть для нього не менш результативними.



1 Оркуш М., Твердовська М. Фольклор Прикарпаття // Радянське слово [Дрогобич]. - 1983. 27 серпня; Дем'ян Г. Зелений Клин: щоденник експедиції 1991 року // Народознавчі Зошити. - 1999. - Зошит 3 (27). - С. 291-317; Його ж. Загальна концепція народознавчих досліджень укранїського зарубіжжя // Народна творчість та етнографія. - 1993. - № 2. - С. 28-29; Його ж. Не лякавсь карпатський сокіл "орлів" із КГБ // За вільну Україну. - 1994. - 11 жовтня; Його ж. Українські повстанські пісні 1940-2000 років: (історико-фольклористичне дослідження). - Львів: Галицька Видавнича Спілка, Київ: Українська Видавнича Спілка, 2003. - С. 2, 87, 198, 208, 338, 339, 347, 348, 369, 393, 426; Його ж. Фундатор сучасної української фольклористики на Донеччині: (Слово про автора) // Мишанич С. Фольклористичні та літературознавчі праці. - Т. 1. - С. 173, 226, 250, 262, 275, 296; Його ж. Карпатський цикл народних балад у порівняльному зіставленні // Мишанич С. Фольклористичні та літературознавчі праці. - Т. 1. - С. 468, 471, 487; Його ж. Народні месники України у фольклорі // Мишанич С. Фольклористичні та літературознавчі праці. - Т. 2. - С. 106; Його ж. Талановиті носії і творці фольклору: до проблеми еволюції фольклорної традиції // Мишанич С. Фольклористичні та літературознавчі праці. - Т. 2. - С. 191; Опіллянський Ортен [Псевдонім Петра Медведика]. З невичерпної криниці. Казки Українських Карпат / Запис і упорядкування М. Зінчука. Худож. оформлення С. Іванова та І. Платової. - Львів: Каменяр, 1994. - 304 с., іл.; Чарівне кресало. Українські народні казки з Волині і Полісся / Запис і упорядкування О. Ошуркевича. Худож. оформлення І. Платової. - Львів: Каменяр, 1995. - 158 с., іл.; Казки Західного Поділля. Антологія / Зібрав і уклав П. Медведик. Худож. оформлення Я. Омеляна. - Тернопіль, 1994. - 350 с., іл.; Писана Керниця: Топонімічні легенди та перекази українців Карпат / Зібрав і впорядкував Василь Сокіл. Художник О. Нога. - Львів: Каменяр, 1994. - 206 с., іл. // Записки Наукового товариства імені Шевченка. - Львів, 1995. - Т. ССХХХ: Праці Секції етнографії та фольклористики. - С. 573-578; Панкевич Олександра. Львівськими вченими-фольклористами можна пишатися // За вільну Україну. - 2004. - 26 лютого; Маслак Тетяна. Історичні перекази українців / Зібрав та упорядкував Василь Сокіл. - Львів, 2003. - 327 с. // Народна творчість та етнографія. - 2004. - № 3. - С. 119-122.
2 Пастух Р. Підпільний друкар // За вільну Україну. - 1995. - 18 липня.
3 Дем'ян Г. Тридцять шість років у підпіллі // Визвольний шлях. - 1999. - Кн. 6 (615). - С. 746-751.
4 Український Національний Фронт: дослідження, документи, матеріяли / Упорядники Микола Дубас, Юрій Зайцев. - Львів, 2000. - 677 с.
5 Сокил В. В. Топонимические легенды и предания украинцев Карпат. 10. 01. 09 - фольклористика: Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата филологических наук. - Минск: Академия наук Белорусской ССР. Институт искусствоведения, этнографии и фольклора, 1990. - 20 с.
6 Дем'ян Г. Зелений Клин. Щоденник експедиції 1991 року // Народознавчі зошити. - 1999. - Зошит 3 (27). - С. 291-317.
7 Народні пісні українців Зеленого Клину в записах Василя Сокола. Нотні транскрипції Лариси Лукашенко. - Львів: Інститут народознавства НАН України, 1999. - 271 с.
8 Ксерокопія наказу, яка зберігається в домашньому архіві Г. Дем'яна у Львові.
9 Сокіл В. Народні легенди та перекази українців Карпат. - К.: Наук. думка, 1995. - 157 с.
10 Фольклорні матеріали з отчого краю / Зібрали Василь Сокіл та Ганна Сокіл. У ноти завела Лариса Лукашенко. - Львів: Інститут народознавства НАН України, 1998. - 614 с.
11 Історичні перекази українців / Зібрав та опрацював Василь Сокіл. - Львів: Вид-во М. Коць, 2003. - 327 с.
12 Народні пісні з батьківщини Івана Франка / Зібрав та упорядкував Василь Сокіл. - Львів: Каменяр, 2003. - 407 с.
13 Українці про голод 1932-1933 / Фольклорні записи Василя Сокола. - Львів: Інститут народознавства НАН України, 2003. - 231 с.
14 Докладніше про такі переслідування див.: Дем'ян Г. Українські повстанські пісні 1940-2000 років: (історико-фольклористичне дослідження). - Львів: Галицька видавнича спілка, Київ: Українська видавнича спілка, 2003. - С. 38-46.
15 Дем'ян Г. Родина вчених-фольклористів // Визвольний шлях. - 2004. - Кн. 4 (673). - С. 37.
16 Сокіл Наталя. Псевдоніми повстанців Сколівщини: за матеріалами мартиролога району // Визвольний шлях. - 1999. - Кн. 6 (615). - С. 717-734.