ЗБІРКА УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ ПІСЕНЬ В УПОРЯДКУВАННІ АМВРОСІЯ МЕТЛИНСЬКОГО
(До 150-річчя від часу видання)

Тетяна Коцаренко

Сьогодні особливої актуальності набула проблема дослідження історії фольклористики, зокрема періоду романтизму 1830-х - 1860-х рр. ХІХ ст. Одним з видатних представників цього напряму був А. Метлинський. Його наукова діяльність багатогранна і ще належним чином не досліджена. Він був поетом, фольклористом і видавцем. Літературна діяльність А. Метлинського припадає на кінець 30-х - 40-х років ХІХ ст. У цей час він друкується в журналах та альманахах "Молодик", "Сніп" та ін. 1839 р. у Харкові видав свої твори окремою збіркою "Думки і пісні та ще дещо" під псевдонімом "Амвросій Могила". До збірки увійшло тридцять оригінальних поезій і ряд перекладів з чеської, словацької, сербської, польської та німецької мов. Замість передмови в збірці було вміщено "Заметки относительно южнорусского языка", у яких поет висловив свої погляди на історичне значення, стан і перспективи розвитку української мови. 1848 р. видав "Южный русский сборник", де в передмові виступив на захист української мови та літератури і народної творчості, подав "Правописания южнорусского языка или наречія", а також вмістив переробки зі своєї збірки "Думки і пісні та ще дещо", твори поетів-романтиків: "Думки та співи" Михайла Петренка, "Вовкулака" Степана Александрова, "Наталя, або Дві долі разом" та "Гарасько, або талан і в неволі" Михайла Макаровського. 1852 р. А. Метлинський опублікував у Києві "Байки та прибаютки Левка Боровиковського" зі своєю передмовою, а 1854 року побачила світ його видатна збірка "Народные южнорусские песни".

Амвросій Лук'янович Метлинський народився в с. Сарах Гадяцького повіту Полтавської губернії в сім'ї дрібномаєтних міщан. Спочатку він навчався в гадяцькому повітовому училищі, потім у Харківській гімназії, і нарешті, у Харківському університеті, який закінчив 1835 року. Трохи згодом А. Метлинського призначили помічником бібліотекаря при Харківському університеті. У 1839 році він захистив дисертацію "О сущности цивилизации и значении ея элементовь" і його затвердили магістром політичних наук, а через кілька місяців - ад'юнктом. У 1840-1842 роках А. Метлинський працював секретарем історико-філологічного факультету Харківського університету, а з 1843 по 1849 роки - ад'юнкт-професором кафедри російської словесності. Він написав докторську дисертацію "Взглядъ на историческое развитие теории прозы и поэзии" в 1843 році1. 1849 року його призначили ординарним професором кафедри російської словесності Київського університету, але в 1854 А. Метлинський знову повернувся в Харківський університет на колишню посаду, де й працював до виходу на пенсію (1858)2.

Із впевненістю можна стверджувати, що найбільша заслуга А. Метлинського - його фольклористична діяльність. Відомий дослідник російської та української фольклористики О. Пипін вважав: "Збирання пісень Метлинський почав, очевидно, ще з кінця тридцятих років і продовжив його до часу видання свого збірника ("Народные южнорусские песни". - Т. К.). Крім того, йому повідомляли пісні й багато інших осіб: М. М. Білозерський, М. А. Маркевичева (пізніше - Марко Вовчок), один з його слухачів - Запара (про яких розповідається у спогадах Де-Пуле), якийсь П. К. (можливо, п. Куліш, якому в той час ще не можна було з'являтись в літературі зі своїм ім'ям); декілька пісень перейшло в збірник із зібрання Гоголя, і т. д."3. М. Петров стверджував, що, починаючи з 1836 року важливою працею А. Метлинського, якій він віддавався весь, було записування українських народних пісень, котрих він зібрав до 800 і видав їх 1854 року в Києві під заголовком "Народные южнорусские песни".4 В 1833 - 1835 роках, під час навчання в Харківському університеті Метлинський познайомився і подружив з І. Срезневським, який справив на нього значний вплив. Про це свідчить лист А. Метлинського до І. Срезневського від 20 жовтня 1839 року: "А тут приєднались спогади: скільки корисного перейняв я від вас в період знайомства, так для мене пам'ятний, перейняв і в моральному і в матеріальному планах. Життя моє взяло особливий напрямок і, здається, кращий, продуктивніший…"5

Вихованець Харківського університету М. Де-Пуле писав, що в 1840-х роках А. Метлинський пильно збирав народні пісні, записував не тільки тексти, але й народні мелодії. Бандуристи та студенти-малороси відвідували його квартиру, наповнюючи її звуками народних мелодій. 1846 року А. Метлинський об'єднав свої записи із записами І. Срезневського та інших збирачів, маючи намір видати один збірник, але задум здійснений не був6. У період, коли А. Метлинський працював у Київському університеті, за спостереженням М. Дашкевича, він записував фольклорні твори на Лівобережній Україні7. Але всіх цих текстів було недостатньо, і тому А. Метлинський просив у багатьох збирачів народних пісень, щоб ті подали свої записи. Це підтверджує і лист А. Метлинського до Г. Галагана: "Рік по тому, пам'ятається, в минулорічні контакти, згадали ми з вами про передбачене і частково підготовлене у вас видання пісень з голосами та музикою, і я обіцяв вам постаратись за допомогою п. Голого (Holy), збільшити ваше зібрання пісень з голосами. В минулому ж році, 1852-му, влітку, в кінці липня, бачившись в Пісках8, також говорили ми про це… Тоді висловили ви надію, що можливо, взимку вдасться видати якщо не всі пісні, то хоч частину їх. У вас зібрано, здається, 50 (чи 100?) пісень з голосами. Ноти їх є у М. Ригельмана, а слів немає. Так якщо не відкладати видання до майбутнього невідомого часу, то потрібно спішно вам вислать слова пісень для передачі в цензуру. Якщо пришлете в січні, то в березні і квітні можна буде надрукувать (в травні, можливо, я поїду з Києва). Крім вашого зібрання, Голий записав (тобто поклав на ноти) 100 голосів від одного студента, надзвичайно пам'ятливого на мотиви пісень, який знає їх до двохсот, зі словами, і більше.9 Студент цей ніколи не займався музикою, а тільки з дитинства співає пісні, часто буваючи між простим народом, і тому мотиви його без всякої додачі штучної музики; співає він їх завжди однаково, пам'ятає твердо. Поділяючи думку Миколи Аркадійовича, що, можливо, у простого люду краще списать голоси, і що, можливо, і акомпанімент Голого не зовсім в народному дусі, я думав би видати пристойним чином, не дуже вишукано і дорого, але й чистенько і дешевше, сотні півтори пісень з голосами. Це поширило б, крім збереження мотивів, і саму любов до народної поезії і музики і найкраще сприяло б освіченню людей у подібній справі"10.

Метлинському також передали свої записи О. Маркович, О. Шишацький-Ілліч, П. Куліш, О. Афанасьєв-Чужбинський, В. Білозерський, М. Маркович (Марко Вовчок), М. Костомаров, М. Гоголь і С. Ніс. Перед виходом у світ зібрання пісень мало пройти цензуру. Як свідчить лист А. Метлинського до М. Погодіна від 26 травня 1854 р., його збірник брошурується і буде передано цензору.11 Цензор дуже прискіпливо поставився до зібрання і не пропустив дві третини історичних пісень і всі рекрутські. Та незважаючи на всі ці перешкоди і труднощі, збірник "Народные южнорусские песни" все ж таки в 1854 р. був надрукований.

Минуло сто п'ятдесят років від часу виходу цієї збірки. Послідовники й учні використовують його досвід для своєї роботи. Наприклад, О. Потебня збирання усної народної творчості розпочав саме під впливом збірника А. Метлинського. Важливо тут зауважити, що А. Метлинський у своєму збірнику подав нову схему запису та групування весільної поезії, відмінну від раніше пануючого територіально-функціонального принципу. Схему А. Метлинського повторив пізніше П. Чубинський у четвертому томі "Трудов..." (1877) з тією різницею, що пісні з багатьох територій України він подав разом зі зведеним з цих територій описом весілля - описом того, чого у житті не може бути, бо кожний етнографічний ареал чи район, а навіть село, в обряді весілля поряд зі спільними має свої, тільки йому притаманні особливості.12 А. Метлинський в аспекті наукової методології запропонував новий підхід до систематизації пісенних текстів. Торуючи наукові підходи у вивченні фольклору, а водночас заперечуючи класицистичний раціоналізм в естетиці й опротестовуючи творення логічних класифікацій, Метлинський-романтик зазначав, що надзвичайно важко живий світ народного слова втиснути у тісні догматичні рамки.13 Разом із тим науковець наголошував, що без внесення "стрункого порядку" в розмаїття накопиченого матеріалу неможливо ні запам'ятати його, "ні оглянути, ні уявити за ним народне життя"14, тобто простежити етногенез та ідентифікувати націю. Науковець прагнув дати загальну характеристику духовності українства, витворити образ нації, тому відхиляв "алфавітний порядок як абсолютно невигідний наразі: більшість однакових пісень відрізняються тільки своїми початковими словами чи літерами, і були б при цьому розділені, а інші, несхожі між собою, зійшлись би разом. Тут пісні розподілені на основі розрізнення їх частково прийнятого самим народом, частково вміщеного в його піснях, словом, прийнято порядок, що здавався найпростішим, повним, який природньо охоплює різновиди народної пісенної поезії" (с. ХІV). Очевидно, саме з аналогічних міркувань учений визнавав за недоцільний і жанрово-тематичний принцип укладання збірника. Характерно, що він не відокремлював думи від пісень, хоча і вирізняв їх. Думи, за формулюванням А. Метлинського, - це "вірші вільного, нерівного розміру, що близькі до мелодійної римованої прози" (с. ХVII).

А. Метлинський в комплектуванні матеріалу вдається до систематизації пісень, як у всьому корпусі, так і в окремих групах, за хронологічно-тематичним принципом. "Думка, минуле, побут, вік, рік, жарт - ось зміст пісень і основа розподілу"15, - вказував упорядник.

Збірник "Народные южнорусские песни" відкривається "Передмовою", у якій видавець висвітлив важливе значення народної поезії, якою уславлюється народ, але ті, хто створив її, невідомі. Ці твори "невідомих умів, як дикі польові квіти, ніби самі собою виросли на полі народного життя, вирощені природою, в такій чудовій красі слова, в яку втілювалась думка тільки в кращих із поетів" (с. VII). Автор у "Передмові" висловив також захоплення народним словом, воно для нього сповнене прадідівських повчань, багатого життєвого досвіду; воно може довго існувати без допомоги освіти. Він також говорить про поділ людей на дві категорії, серед яких перші створювали зразки народної поезії, другі ж - лише "сприймали, подібно гарному полю, живе слово… і зберігали його в серці своєму, передавали з роду до роду усно, а потім письмово, як заповіт від батьків до дітей" (с. VI-VII).

А. Метлинський був людиною небагатою, і тому дозволити собі видавати всі твори, які мав, не міг, віддаючи перевагу тільки тому, що ніде не надруковано (окрім небагатьох винятків), і що справді варте уваги в якому-небудь плані (с. Х). За ці винятки, очевидно, звинувачував його М. Максимович, нарікаючи, що він передрукував деякі пісні із його збірника і не послався на його видання, наприклад, пісню "про Волиночку", уривок "про Венцеслава", пісню "Пані моя, пані закохана", пісню "про Коваленка", а також пісню "В городі Хмелинонька".16 Але М. Сумцов спростував подібні звинувачення: "Максимович заходить у своїх підозрах дуже далеко. Дуже схожі і навіть тотожні чудові народні пісні могли бути записані в Глухові. Багато народних пісень відрізняються надзвичайною сталістю тексту. Метлинський легко міг десь не додивитись; але не можна припустить і думку про яке-небудь попереднє зловживання з його боку".17

Збірник складається із шести розділів, які поділені на підрозділи. До першого увійшли пісні "життєві" - ті, які "стосуються життя чи віку людини, що мають за свій предмет життєві події і випадки, стани і відносини, почуття, що виникають з них і при них від колиски до могили" (с. ХV). Виходячи з цього, розділ поділений на підрозділи: 1. Колискові; 2. Любовні; 3. Весільні; 4. Сімейно-родинні; 5. Поминальні (с. ХV).

Як бачимо, тут вміщені пісні, які співають над колискою дитини, далі - в пору закоханості, коли молодь обирає собі пару, наступні - під час весілля. Характерно, що до цих пісень упорядник подав детальний опис самих звичаїв та обрядів, наприклад цикл "суботні": "як відбувалося сватання, змовини і заручини"; "як дружки ходять з молодою по селу запрошувать на весілля"; "як вільце в'ють"; "як вінки в'ють" (тут вказано на значення для них речової реалії - вінка) (с. 137)); "на посаді молодій, в суботу" (подано пісні, що співають сироті); "коровайні" (вміщено короткі відомості про коровай). Цикл "недільні" складають пісні про те, "як до вінця і од вінця йдуть або їдуть" (тут мають місце й пісні сироті); "молодій на посаді у неділю"; "як молодий іде до молодої у неділю"; "як вже впустять в двір поїзд молодого, а там і в хаті зайде весілля"; "як молодий вибирається додому, а там і молоду за ним повезуть". Цикл "понеділкові"(до цих пісень обряди не зазначені). Наступний підрозділ - це пісні "сімейно-родинні". Як зауважує збирач: "Одруження супроводжується сімейними та родинними взаєминами та подіями, і почуття, що виникають при цьому, виражаються в піснях, які супроводжують людину все її життя, при сходженні її до старості та смерті" (С. ХV). В цих піснях звучать переважно сумні мотиви, наприклад, мотив нещасливого сімейного життя через шлюб з нелюбом за розрахунком ("Запорожець, мамцю, запорожець", "Ой вийду я за ворітечка, да рине вода, рине", "Тече вода холодная з-під кореня дуба", "Ой у полі пшениченька", "Ой гості мої зазвані", "Ой ти, багачу, я ж тебе давно знаю", "Да кохав мене батько, як білу тополю", "Десь ти мене, мати, на місті купила", "Да пила, пила Лемериха на меду"), а також мотив туги молодої жінки, яка живе на чужині, за своїм родом ("Ой повінь, вітроньку, з гори в долиноньку", "Ой гаю мій, гаю зелененький", "Не співайте півні, бо ще я не спала", "Ой ти, соловей, рання пташечка", "Чоловіче мій, дружино моя", "Ой не сама, не сама та билиночка в полі", "Да вилетіла галка з зеленого гайка", "Ой милий мій, милий, милий соловейку", "Ой мати дочку мала, та її замуж дала", "Оддала мене, моя матінка", "Ой брат з сестрою по садочку ходить", "А в неділю рано во всі дзвони дзвонять"), мотив смерті жінки через нешанобливе ставлення чоловіка ("Ой приїхав мій миленький з поля", "Ой приїхав козаченько з поля", "Ой попід гаєм, гаєм зелененьким"), мотив зради ("Тече вода холодная з-під кореня дуба", "Ой я молодая сюю нічку не спала", "Іще сонце не заходило"), мотив нещасливої долі ("Сама не знаю, чом доленьки не маю", "Оженила мати неволею сина"), мотив туги вдови за чоловіком ("Ой не пугай, пугаченьку", "Стала вдова спочивати"). Видавець подає паспортизацію цих пісень, вказуючи місце запису; найбільше їх було зафіксовано в м. Глухові - 16, у м. Конотопі і в Ізюмі - 8, у Гадячі, Житомирі і Золотоноші - 7, в м. Харкові - 4, в Острогозьку, Бердичеві, Василькові - по одній-дві. На жаль, не вказано, від кого записано твори.

Наступний підрозділ пісень "життєвих" - це "поминальні плачі й голосіння", до яких належать три різновиди плачів: "Плач матері над дитиною", "Плач дітей над матір'ю", "Плач дочки над могилою матері". Записані вони в м. Острі, Гадячі, в Саратівській області, але без вказівки на інформаторів.

Другий розділ - пісні "рокові": 1. Веснянки; 2. Русальні; 3. Купальські; 4. Петрівочні; 5. Косарські; 6. Гребецькі; 7. Зажнивні; 8. Осінні.

Сам видавець про ці пісні пише так: "Тут, в більшій частині під відкритим небом, при враженнях різних пір року, серце простолюдина розкривається перед Господом, прославляє його благодать і спів, подібно благовісті чути над землею і проноситься в повітрі подібно фіміаму; тут і сліди зниклих старовинних повір'їв, що перейшли в безневинні веселощі" (с. ХVI). Він дає чіткі пояснення, у який час виконуються ці пісні: а) "веснянки, що співають здебільшого при іграх, в танках, чи хороводах; б) пісні русальні, з пам'яттю про русалок, співаються близько часу свята Трійці, на зеленому тижні; в) купальські, що співаються при обрядах Івана Купала; г) петрівочні, можна сказать - пісні літа, середньоліття, що отримали назву від часу Петрівок, Петрова поста; д) косарські, чи косовичні, пісні косарів, при косовиці; е) гребецькі, пісні загрібальників, при збиранні сіна; зажнивні і обжинкові, під час і під кінець жнив; з) осінні, при осінніх роботах і сходках; і) колядки співаються під вікнами хат на свято Різдва Христового, і за змістом своїм відносяться до згадки про старовинний побут і уславлення свята; щедрівки, пісні під новий рік містять в собі поздоровлення і побажання домашнього і господарського благополуччя; к) новорічні, на новий рік, посипальні, при посипанні хат пашнею, складаються із привітань і побажань щастя" (с. ХVI). Не можна не відзначити своєрідний підхід А. Метлинського до порядку розташування цих пісень: в нього рік починається з весни, а закінчується зимою, без дотримання традиційного відліку часу. На нашу думку, це пов'язано з попереднім розділом пісень "життєвих", в яких оспівано людське життя "від колиски до могили", так само і в цих піснях - пробудження природи відбувається навесні, потім настає літо - період зрілого буяння природи, за літом - осінь, що несе в собі дозрівання врожаю, тобто природа починає "відходити до сну", і, нарешті, останній період - зима, коли відбувається остаточне завмирання природи, так само як і людського життя. Цікаво, що упорядник подає до "зажнивних" пісень опис обрядів "борода" (с. 327) і "вінок" (с. 328), вказуючи на значення для них цих же речових реалій.

В змісті відсутні календарно-обрядові пісні зимового циклу, зокрема "Колядки", "Щедрівки" ("Під новий рік") і "Новорічні" ("На новий рік при засіванні"), що можна пояснити ретельним цензурним переглядом збірника. Пісні паспортизовані, вказано місце їх запису: в м. Гадячі - 19, в м. Острі - 16, в м. Радомишлі - 8, в м. Звенигородці - 6, в м. Острогозьку, Шклові, Глухові, Овручі, Конотопі та ін. - по 2-3 пісні. Та знову ж таки упорядник не подає, від кого записано. За піснями "роковими" йде розділ "Пісні та думи повчальні". До них належать "Дума про вдову та синів", записана від кобзаря в м. Охтирці, яка має варіанти "А не в бору сосна зашуміла", записана А. Метлинським від кобзаря в Зіньківському повіті, "В неділю барзо рано-пораненьо не сива зозуля заковала", записана М. Білозерським від кобзаря Івана Романенка в с. Британах Борзенського повіту Чернігівської губернії, "Як в неділю весьма бардзе рано-порану, то не сива зозуля заковала", записана від кобзаря Андрія Шута, в м. Олександрівці Сосницького повіту Чернігівської губернії та ін. В цих думах звучить один і той же мотив нешанобливого ставлення синів до старої матері і їх розкаяння після Божої кари.

Третій розділ - це пісні морально-повчальні, в яких звучить повчання синам, щоб шанобливо ставились до матері. Тут наведено "Думу про вдову та синів", яка має три варіанти, записані в різних частинах України, а також подано й інформаторів запису; також повчання матері синові про одруження ("Дума про сон і про жену"); тяжке життя заміжньої жінки на чужині (пісня "Чужина"); "нещасну долю", що була дана дівчині від самого народження і супроводжувала її все життя (пісня "Доля").

Перший підрозділ цього розділу - "До часів козацтва (до ХVІ століття)", сюди ввійшла лише одна пісня: "Про малого Гарея (1493-1501 р.)", записана від старих людей в м. Олешівці Козелецького пов. Чернігівської губ. О. Шишацьким-Іллічем.

Другий підрозділ - "З часів козацтва до Унії (ХVI)" містить дві пісні: "Про Венцеслава (біля 1534 р.)", "Про Дмитра Самійленка-Коломійця (до кінця ХVІ ст.)".

Третій підрозділ - "Від часу Унії до Богдана Хмельницького (від початку XVI ст. до 1647 р.)": дума "Про Хвеська Кганжу Андибера (до 1647 р.)", записана від кобзаря Андрія Шута в м. Олександрівці, варіант від кобзаря Андрія Бешка в м. Мені Сосницького пов. Чернігівської г. П. Кулішем.

Четвертий підрозділ - твори "Часів Богдана Хмельницького" (1647-1657 р.) в записах П. Куліша: "Про Хмельницького та Барабаша (1647-1648 р.)", записано від кобзарів Андрія Шута і Андрія Бешка; "Про Хмельницького та Василя Молдавського (1650 р.)", "Про Хмельницького Богдана смерть та про Юруся Хмельниченка та Павла Тетеренка (1657-1664 р.)", записані від Андрія Шута, "Про Перебийноса (1648 р.)", записану в с. Суботові Чигиринського пов. Київської г. До пісні про славного козацького ватажка Перебийноса "Ой не шуми, луже, дуже, і ти, зелений дубе", подано варіант, який записав від чорноморців В. Вареник. Пісня "Про Нечая", записана від старої жінки в с. Сорокошичах Остерського пов. Чернігівської г. О. Марковичем. До цієї пісні подано чотири варіанти, записані від старого чоловіка Івана Корнича, уродженця с. Миколаївки Богуславського пов. Київської г., в м. Олешівці Козелецького пов. О. Шишацьким-Іллічем, також в Київській г. П. Кулішем та від кобзаря Івана Романенка в с. Британах Борзенського пов. М. Білозерським; останній варіант записав М. Мельник в с. Ороб'ях Лубенського пов.; пісня "Про Івана Богуна (1651 р.)", записана від кобзаря Андрія Шута в м. Олександрівці Сосницького пов. Чернігівської г. П. Кулішем; пісня "Про Мороза" (1656 р.), яку повідомив П. Куліш, має вісім варіантів, що були записані від прислуги в Радомишльському пов. М. Маркевичевою, нею ж в Кулаженцях Пирятинського пов., а також самим упорядником в Борзенському пов., М. Білозерським від кобзаря Андрія Шута; він же записав від чумаків у селах Олексієвського, Бирючівського пов. Воронезької г., Ф. Скорик в Скориковці Золотоніського пов.; А. Скальковський у Новоросійському краї.

П'ятий підрозділ - "Від часів Богдана Хмельницького до початку ХVIII століття": дума "Про Івася Вдовиченка. (1684 р.)" з варіантами, що записані від кобзаря Андрія Шута в м. Олександрівці Сосницького пов. П. Кулішем та М. М. Білозерським від кобзаря Івана Романенка в с. Британах Борзенського пов.

Шостий підрозділ "Від початку і до кінця ХVIII століття": пісня "Про Харька" (1750 р.) з трьома варіантами в запису В. Вареника в землі чорноморських козаків, а також в Київській губернії П. Кулішем, ще пісня "Про Галайду", записана в м. Харкові В. Білозерським та А. Метлинським.

Сьомий підрозділ - пісні "Запоріжські і Чорноморські під кінець ХVIII століття": "Про Січ", "Про Запорожців", записані Д. Запарою в Ізюмському пов. Харківської г., а також "Про Супруна та Калниша", "Про Супруна", "Про Запорожців під Ізмаїлом", записані В. Вареником; "Про Чупруна та Петра Кошовенка (по 1775 р.)", "Про Головатого", взята з "Історії Запорізької Січі" Скальковського. Після цього розділу вміщені "Примітки до пісень-бувальщин (відомих часів)".

Восьмий підрозділ - пісні "невідомих часів": про козацькі походи на турецьких завойовників, це, зокрема, думи "Про сестру та брата", яку записав М. Білозерський від кобзаря Івана Романенка в с. Британах Борзенського пов., "Про Козацький похід", що взята з повісті Є. Гребінки "Іван Золотаренко", також твори про турецькі напади на українські землі - "Про Бусурменів", записана в м. Олешівці Козелецького пов. О. Шишацьким-Іллічем, "Про Волиночку", яку записав П. Куліш у Київській г.; "Про Криворука", записана М. Білозерським від старої жінки в с. Миколаївці Борзенського пов.; "Про Левенчика", записана А. Метлинським в Гадяцькому пов., "Про смерть трьох братів", записана А. Метлинським від кобзаря в Зіньківському пов. Полтавської г., дума "Про смерть Хведора Безрідного", записана М. М. Білозерським від кобзаря Івана Романенка в с. Британах Борзенського пов., вміщено два варіанти, з яких перший записаний там само, а інший - П. Кулішем від кобзаря Андрія Шута в м. Олександрівці Сосницького пов., а також пісня "Про смерть козака у лузі Базавлуці", записана в с. Суботові Чигиринського пов. Київської г. П. Кулішем, до якої подано варіант, записаний від козака в с. Сарах Гадяцького пов. С. Метлинським. Думу "Про смерть кобзаря-бандурника" записано від бандуриста на великій дорозі між Пирятином і Прилуками О. Афанасьєвим. Дума "Про козака Голоту" записана від кобзаря Івана Романенка в с. Британах Борзенського пов. М. Білозерським.

П'ятий розділ - "Пісні побутові" - має підрозділи: "Козацькі", "Чумацькі", "Бурлацько-сирітські", "Солдатські", "Промислові". У них ідеться про тяжке життя та побут названих верств. Характерно, що і тут до всіх пісень не вказано, від кого вони записані, а лише подано місце запису.

У шостому розділі вміщені "Пісні жартівливі", у яких висміюються ледарство ("Грицю, Грицю, до роботи"), невдале залицяння ("Світеться, світеться зірочка в небі", "Люлька моя червоная з вечора курилася") тощо.

У кінці збірки даються "Правила" при записуванні народних дум, пісень, казок, переказів і т. п., складені М. М. Білозерським. Слідом за "Правилами" йде "Список" кобзарів (бандуристів) і лірників з Чернігівської, Харківської та Полтавської губерній.

Цікаво звернутися до фольклористики часу виходу збірки "Народные южнорусские песни" в світ та оцінки видання в тогочасній критиці. У середині ХІХ ст. українська фольклористика формувалася як академічна галузь науки. Тоді почали з'являтися окремі фольклорні збірки, наприклад, М. Максимович видав три збірки українського фольклору: "Малоросійські пісні" (М., 1827), "Українські народні пісні, ч. І" (М. 1834), "Збірник українських пісень, ч. І" (К.,1849), шість випусків альманаху "Запорозької старовини" (1833-1839) І. Срезневського, П. Лукашевич - збірку "Малоруські і червоноруські народні думи та песні" (1836), 1837 р. гурток "Руська трійця" (І. Вагилевич, М. Шашкевич, Я. Головацький) опублікували альманах "Русалка Дністровая".

Як свідчить М. Сумцов, вихід книги А. Метлинського в Києві став наслідком короткочасного перебування професора в університеті св. Володимира (1851-1854).18 Після виходу збірки в періодиці з'явилося чимало відгуків, рецензій, критичних статей. У "Віснику Імператорського Російського Товариства" (книга ХІІ за 1854 р.) опублікована рецензія без підпису, але, як свідчить О. Пипін, її написав В. І. Ламанський, причому це була перша його друкована праця як вченого-славіста.19 У рецензії сказано: "Збірник п. Метлинського, що вийшов декілька місяців тому, займе почесне місце в нашій етнографічній літературі поряд з подібними ж працями п. п. Цертелева, Максимовича, Срезневського і Лукашевича…"20

У журналі "Современник" (1855 р., № ІV) анонімний рецензент повідомляв, що був упевнений, що досвідчений видавець взявся з умінням за діло, та надії ж справдились не в повній мірі, але все ж таки п. А. Метлинський заслуговує на подяку за свою працю. Висловлено зауваження, що автор-упорядник пропустив цікаві пісні, якими рецензент милувався в Малоросії, наприклад, розділ старовинних козацьких творів якось дивно неповний; а також висловлено побажання, що п. А. Метлинському, як знавцеві, необхідно б здійснити критичний огляд всіх існуючих до цього часу видань дум і з'ясувати неточності, які зустрічаються в коментарях п. Максимовича. Та він цього не зробив, а тільки разом із своїми співробітниками сліпо йшов за вимовою кобзарів, не враховуючи того, що нинішні кобзарі знають думи лише наближено, і що внаслідок цієї ж причини на одну й ту ж думу можна знайти десятки варіантів. Також висловлено зауваження про те, що видавець допустив у свій збірник підробки під народність. Ця обставина, якщо не вживати належних заходів, може зашкодити збірникам народних пісень, тому що з'явиться сумнів у їх автентичності: це підробки під народність. У рецензії анонім також говорить, що п. А. Метлинський мало звернув увагу на зібрання пісень чумацьких, які відрізняються своєю оригінальністю. Загалом автор підтримує видання збірки: "Не дивлячись, одначе, на деяку неповноту і недоліки, збірник п. Метлинського заслуговує схвалення".21

Позитивно відгукнувся на працю А. Л. Метлинського М. Мизко: "Подяка, справжня подяка від всіх любителів вітчизняної народності почесному видавцю цього збірника за його патріотичний подвиг…"22 Дослідник зауважив, що збірка "Народных южнорусских песень" ширша і повніша за попередні видання.23

П. Куліш схвально відгукнувся на збірку у листі від 24 жовня 1854 р. до М. Білозерського, зазначаючи: "Я задоволений збірником А. Метлинського, тому що його ні з чим порівнювати".24

Уважно поставився до праці А. Метлинського Т. Шевченко. У листі від 5 червня 1857 р. він запитував про збірник А. Метлинського Я. Кухаренка25, 30 червня і 18 листопада того ж року просив М. Лазаревського прислати йому цей збірник26, а 4 січня дякував йому за прислану книгу.27

О. Потебня зазначав, що збірник А. Метлинського "Народные южнорусские песни" був тією першою книгою, за якою він навчався "придивлятись до явищ мови".28

М. Драгоманов також позитивно відгукнувся на видання збірника А. Метлинського: "Маючи збірники Рудченка, Номиса, Метлинського і т. д., не трудно було б на тій же системі вистачити українську "Рідну мову", котра справді була б наукою для дітей, що портяться німетчиною і польщизною".29

Поряд із позитивними оцінками збірника деякі опоненти-аноніми закидали А. Метлинському "недоліки" правопису у текстах пісень (мали на увазі відсутність "ь" і неможливість пройти крізь "тісні ряди зімкнутих "и")".30 Та сам видавець у передмові до корпусу пісень наголошував, передбачаючи подібного роду звинувачення, що має на меті власне видання текстів як засобу утвердження і захисту національної ідентичності (с. ХІІ).

І. Франко, характеризуючи першу половину 50-х років ХІХ ст., говорить, що ці роки на Вкраїні були часом застою і страху перед усякою політичною думкою, наслідком погрому Кирило-Мефодіївського братства. Українське слово або зовсім мовчить, або тулиться до провінціальних російських часописів. Того ж 1854 р. вийшли по довгих цензурних митарствах у Києві А. Метлинського "Народные южнорусские песни", збірка багата не тільки змістом (близько 1000 номерів пісень), але також повнотою і аристократичним викінченням текстів деяких пісень31

Ф. Колесса в своїй фундаментальній праці "Історія української етнографії" відзначає, що збірник А. Метлинського "Народные южнорусские песни" (1854 р.) є значним поступом у порівнянні з попередніми виданнями.32

Відома дослідниця українського героїчного епосу Катерина Грушевська, ознайомившись із збіркою А. Метлинського, відзначила, що в ньому було вміщено кілька нових дум і багато нових варіантів, частина з них має помітку про кобзаря, що співав даний текст, всі означені щодо місця свого походження, і це надає збірці особливої цінності. Дослідниця звернула увагу, що збірка відзначається новизною, яка полягала у вміщених в ній передмові, правилах для збирачів та списку відомих кобзарів з трьох губерній.33

М. Рильський також високо оцінив збірку А. Метлинського, вказуючи, що упорядник друкував тільки нові, до того часу невідомі зразки, до яких він додав велику кількість варіантів, старанно уникаючи передруків [...] Сам упорядник прагнув до текстологічної точності і повноти, критично ставився до текстів пісень і дум, відсіював фальсифікати, не допускав складання пісень з кількох варіантів, а друкував кожний варіант окремо.34

Отже, збірка "Народные южнорусские песни" в історії української фольклористики ХІХ століття посіла важливе місце як класичний зразок видання народної української пісенності, що й досі не втратив своєї актуальності. Упорядники академічних томів "Української народної творчості", зокрема М. Шубравська ("Весільні пісні"), О. Дей ("Пісні кохання"), Г. Довженок ("Пісні родинного життя") та ін., використовували давні записи українських пісень саме зі збірки А. Метлинського. Незважаючи на деякі недоліки збірника, його матеріал залишається цінною джерельною базою для подальших досліджень, а діяльність А. Метлинського - зразком для наслідування наступним поколінням фольклористів.

м. Київ


1. Див.: Сумцов М. Метлинський А. Л. // Энциклопедический словарь под ред. Брокгауза Ф. А., Эфрона И. А. - Лейпцигь, С.-Петербургъ. - томъ ХІХ. - С. 186.
2. Див.: Кирдан Б. Собиратели народной поезии. - М., 1974. - С. 152.
3. Пыпин А. Н. История русской этнографии. - Т. 3: Этнография малорусская. - СПб., 1891. - С. 149.
4. Петров Н. И. Очерки истории украинской литературы ХІХ столетия. - К., 1884. - С. 134.
5. Цит. по: Вс. Срезневский. Из первых лет научно-литературной деятельности И. И. Срезневского. 1831-1839. - "Журнал министерства народного просвещения", 1898, янв., стр. 13.
6. Де-Пуле М. Харківський університет и Д. И. Каченовский. Культурный очерк и воспоминания из 40-х годов // Вестник Європы. - 1874. - янв., С. 102- 103, 111.
7. Дашкевич М. П. А. Л. Метлинський // В. С. Иконников. Биографический словарь професоров и преподавателей… (1834-1884). - К., 1884. - С. 418.
8. Маєток Галаганів у Лохвицькому повіті.
9. Можливо, мова йде про С. Д. Носа.
10. [Галаганъ, Г. П.]. Частная переписка Г. П. Галагана. Два письма А. Л. Метлинскаго. Письмо 2 // Киевская старина. - К., 1899. - т. LXV. - С. 452-453.
11. ЦГАЛИ, ф. 373, Погодин М. П., оп. 3, од. зб. 5, арк. 1.
12. Шубравська М. М. Весільна пісенність на Україні та її обрядова функція // Весільні пісні. У двох книгах. Кн. І: Полісся, Наддніпрянщина, Слобожанщина, Степова Україна / Упоряд., примітки М. М. Шубравської. Нотний матеріал упорядкувала Н. А. Бучель. - К., 1982. - С. 18-19.
13 Метлинский А. Л. О собирании, приведении в порядок, приготовлении к изданию и печатанию народных песен и других произведений народной словесности // Черниговские губернские ведомости. - 1853. - № 23. - С. 200.
14 Метлинский А. Л. Предисловие // Народные южнорусские песни. - К., 1854. - С.ХІV. (Далі при посиланні на матеріали збірки зазначатимемо в тексті сторінку).
15 Метлинский А. Л. О собирании, приведении в порядок, приготовлении к изданию и печатанию народных песен и других произведений народной словесности // Черниговские губернские ведомости. - 1853. - № 23. - С. 200.
16. Украинскія письма къ П. А. Кулишу оть М. А. Максимовича. Письмо второе. Обьяснение некоторыхь украинскихь песен // Русская Бесьда. - 1857. - № 1. - С. 61-63.
17. Сумцов М. Ф. Пятидесятилетие сборника А. Л. Метлинского "Народные южнорусские песни". - СПб: Типография Императорской Академии Наук, 1904. - С. 16.
18. Там само. - С. 1.
19. Пыпын А. Н. История русской этнографии. - Т. 3: Этнография малорусская. - СПб., 1891. - С. 147.
20. Вестник Императорского Русского Географического Общества, - 1854. - кн. ХІІ. - С. 13-14.
21. Современник. - 1855, т. 50. - № 50. - № ІV. - С. 56-57.
22. Мизко М. "Народные южнорусские песни". Издание Амвросия Метлинскаго // Москвитянин. - 1855 р., № 4. Лютий. - Кн. ІІ. - К. - С. 93.
23. Там само. С. 95.
24. НБУВ. - Ф. 1. - Од. зб. 34140. - Арк. 61.
25. Тарас Шевченко. Зібр. творів в п'яти томах, т. 5. - М., 1956. - С. 368.
26. Там само. - С. 369, 380.
27. Там само. - С. 389.
28. Пыпин А. Н. История русской этнографии. - СПб: В типографии М. М. Стасюлевича, 1891. - Т. ІІІ. - С. 422.
29. Драгоманов М. Лист до Бучинського від 25 грудня 1872 р. - Т. 2. - С. 453.
30. "Народные южнорусские песни" А. Метлинского // Отечественные записки. - 1855. - Т. ХСІІІ. - С. 28.
31. Іван Франко. Зібрання творів у п'ятдесяти томах. Т. 41. - С. 301.
32. Колесса Ф. Історія української етнографії. // РФ ІМФЕ НАН України. - Ф.14. - 2, од. зб.244. - арк. 63.
33. Грушевська К. "Южно-русские народные песни" Метлинського // Українські народні думи. - К.: Держвидав України, 1927. - Т. І. - С. LIX.
34. Українська народна поетична творчість. Т. І. Дожовтневий період. / Ред. М. Т. Рильського та ін. - К., 1958.