РОЗВИТОК ЕТНОЛОГІЧНИХ ВЧЕНЬ
(чеська традиція)

Олена Коцан

Поняття "історія етнологічних учень" безпосередньо стосується комплексу етнічної проблематики і віддзеркалює процес формування власне етнологічної науки, яка виникла та розвинулася у ХІХ-ХХ ст. Становлення етнології як науки супроводжується існуванням численних напрямів, шкіл, течій, представники яких пропонували свої теоретичні концепції щодо розкриття закономірностей етнічних процесів і явищ, створення загальної етнічної картини світу і тлумачення окремих її аспектів тощо.

Щодо виникнення етнографії Чехії, то хоча вже в перших літописних писемних джерелах можемо віднайти певні етнографічні записи, все ж зрозуміло, що етнографія як наука виникла тут значно пізніше. В історіографічних працях чеського етнолога Юрія Горака історія етнографії розглядається як історія літератури, в якій є етнографічний матеріал. Заслуговує на увагу в контексті досліджуваного питання виражена Гораком теза про те, що чеська етнографія як наука сформувалася в 90-х роках ХІХ століття1. Відомі діячі чеської науки, як наприклад, Добровський, Юнгман та Шафаржик, - своїми етнографічними працями доводили, що саме народ є творцем народної культури, і висували вимоги, щоб культура і наука служили йому, пробуджували почуття гідності.

На кінець ХVІІІ ст. політичне та культурне життя чехів було під впливом сильної та багатої католицької церкви, яка ідеологічно служила Австрійській монархії. А відтак, молода чеська буржуазія мала воювати не тільки із залишками феодалізму, а ще й з церквою, що відлунювало і у працях чеських науковців. Йозеф Юнгман в своїх "Записках" пише: "Сама церква заставляє відректися від віри, бо допомагає втримувати владу і збирати дань", але визнає її важливість, як "морального корективу для широких верств сільського населення"2. Зденек Неєдли щодо цього періоду історії писав, що у боротьбі епохи Просвітництва мова йде не про ідеали релігії, а про ідеали просто суспільні3.

Діячі національного відродження добре розуміли, що майбутнє чеського народу, основна маса якого на той час була сільським людом (на відміну від етнічно німецького міського населення), залежить від його господарської сили, яка може вилитися і в силу політичну й детермінувати майбутнє нації. Тому головною справою своєї діяльності вони вважали просвітництво, розуміючи, що народ спроможний виступити на політичну арену лише тоді, коли усвідомить національні інтереси. Людям потрібно було нагадати про часи в історії, коли "чеська держава стояла на чолі духовного і політичного життя Європи", потрібно було вказати, в чому сучасні позитиви чеського народу, в чому його теперішній обов'язок, потрібно було наголосити, що чеський народ рівноцінний іншим народам світу. З метою виконання поставлених завдань і виникає "народоопис" (narodopis) - наука про специфічні риси народного характеру, які й проявляються у духовній та матеріальній культурі.

Про сенс своєї праці один із збирачів-початківців Вацлав Кролмус говорить так: "Starй mrаvy, obyиeje, pisne nбrodnн jsou obraz ћivэ bэvalйho svмta. Je horlivм jich zbirб rбd v nich se kochб, kterй od kolйbky svй rбd slэchal" ("Старі пісні, звичаї, обряди, приказки несуть в собі живий образ минулого. Збирати їх одне задоволення, бо кому з нас не приємно почути звуки, під які ти засинав у колисці")4. Подібно спробував визначити зміст чеської етнографії на початковій стадії її виникнення і Карел Сабіна: "Ћe nбrodnost svou hбjнme, ћe se snaћujeme stбti hodnэmi otcщ slavnэch, kdoћ nбm to mщћe zabraтovati. K dosaћenн vљak rбzu a stбllosti v snaћenн naљem je zapotшebн nam poznбmн sebе jen pokud jsme si vedomi dщstojnosti svй, pokud v ni citнme platnost svou co nбrod svмtodмjnэ, potud i individuбlnost иechoslovanщ co zvlбљtnн pozornostн hodna se osvмdин, potud i my hrdosti nabudeme a sesнlнme sami sebou" ("Тільки тоді, коли ми будемо знати про себе більше, ми станемо гідними отців наших, і тільки тоді ми набудемо характеру і станемо самими собою")5.

Немає жодного діяча доби національного відродження, який би не торкнувся питань народознавства.

Так, наприклад, Йозеф Добровський (1753-1829 рр.) - найвидатніший представник чеської етнографії кінця ХVІІІ - початку ХІХ століття, висвітлив широке коло етнографічних питань і став одним з основоположників чеської етнографії. Захоплення лінгвістикою привели його до проблем мови, до проблем духовної культури народу.

Їржі Горак, бажаючи дистанціювати просвітників від романтиків, писав: "Osvнcenec se sklбnмl k lidu, romantik se klanн lidu" ("Коли просвітник в своїй праці схилявся до народу, романтик поклонявся йому")6. Для просвітників народ був об'єктом їх наукових досліджень, а етнографічний матеріал тільки висвітлював скрутне становище чеського народу.

В етнографічних же працях романтиків цієї доби ідеалізувалося життя чеського села і малого міста. Протиставлялися позитивний спосіб життя і культура чехів культурі інших народів, зокрема німецького. Чинилося це з метою "підняти чеський народ з колін", піднести його свідомість на якісно вищий рівень.

20-ті - 30-ті роки ХІХ століття славляться іменами збирачів чеських народних пісень. У 1825 році Йозеф Ріттер видав працю "Иeskй nбrodnн pisnм". В Моравії свою діяльність розгорнув Франтішек Сушіл, який в 1835 році видав збірку під назвою "Moravskй nбrodnн pisnм". Але найбільша заслуга у цій справі належить Франтішеку Ладіславу Челаковському (1799-1852 рр.), що видав три томи "Slovanskй nбrodnн pisnм" (І - 1822, ІІ - 1825, ІІІ - 1827). До вибраних пісень східних і південних слов'ян він подав коментарі про звичаї та історичне минуле народів. Характерним явищем для того часу була фундаментальність досліджуваного матеріалу, залучення фольклорних, літературних, мовних, етнографічних та історичних джерел для більшої аргументованості давності походження і спільності історичних коренів слов'ян та їхньої культури. На той час видання "Slovanskй nбrodnн pisnм" було одним з найповніших з огляду вміщеного чеського, моравського і словацького пісенного матеріалу.

В 50-ті роки ХІХ ст. у сфері дослідження культурного розвитку людства та окремих спільнот виникає якісно нова ситуація. На зміну аматорам-місіонерам, мандрівникам, торговцям та представникам "вільних професій", що переважно займалися фіксацією етнокультурної екзотики, приходить генерація спеціально підготовлених учених, які починають працювати за науково розробленими програмами.

Одним з найяскравіших представників етнографії цієї доби був Карел Яромір Ербен (1811- 1870 рр.). Він подає життя люду і його культуру в своїх працях на основі польового етнографічного матеріалу. Ідеалізація життя чеського села, приховування матеріалів, які можуть свідчити про класові суперечки на селі, про негативні сторони побуту, були характерними рисами тодішнього розуміння етнографії.

До найвідоміших його етнографічних праць належить "Рisnм nбrodnн v·Иechбch" (1841 р., 1843 р., 1845 р.) в трьох томах. Пісенний матеріал надихнув К. Я. Ербена на вивчення звичаїв, обрядів, повір'їв, які тоді ще значно оживляли буття села, додавали йому яскравого колориту. Ербен використав той багатий матеріал в ряді міфологічних студій, що віддзеркалювали характерні теорії натуралістичної школи. Він прагнув своїм вченням про народ впливати на нього, на його самосвідомість. К. Я. Ербен велику увагу приділив і вивченню народного одягу, зокрема більшу частину досліджень присвятив Ходській області в Чехії. Комплексні картини про чеське село створює Ербен і в своїх казках, в яких зазвичай вдало поєднує і народні мотиви.

У своїх міфологічних студіях К. Я. Ербен використав величезний порівняльний матеріал, зокрема слов'янський. Тому науковці відносять його праці до набутків не лише чеської, а й слов'янської етнографії загалом.

Теоретично більш фундаментальний матеріал з точки зору філософської проблематики представив Ян Ігнас Гануш. Він у своїх працях виходив з позиції, що народні вірування і звичаї походять з прадавнього минулого і, що матеріал, зібраний в сучасності, може орієнтувати в самих першовитоках релігії чеського народу, доводити стародавнє походження і самобутність чеського етносу, його єдність зі слов'янськими народами. Метою його праці було посилення почуття гордості за історичне минуле чеського народу. В своєму головному творі "Bбjйslovnэ kalendбш slovanskэ иili pozщstatky pohansko-svateиnych obшadщv slovanskэch" (Praha, 1860) він використав методи натуралістичної школи.

В ці часи значно зріс інтерес до народних звичаїв, обрядів, особливо до тих, які ще зовсім не досліджені, недостатньо висвітлені або розглядалися до цього часу (як, наприклад, в добу Просвітництва) як своєрідний атавізм, залишок минулої культури, що існує лише в пам'яті людей, але не є величезним надбанням для сучасників та прийдешніх поколінь.

Одним з перших, хто спробував зібрати і опрацювати значний матеріал з народної культури, був Вацлав Кролмус. Народився він у селі, жив у ньому, а пізніше розгорнув свою дослідницьку діяльність у декількох чеських областях. У 1845 році видав першу збірку своїх "Staroиeskэch povestн, zpмvщ, her, obyиejщ, slavnostн a nбpмvщ s ohledem na bбjeslovн иeskoslovenkб", які за 1845-1851 роки зібрав та видав у 13 збірках. Широкий фактологічний польовий матеріал В. Кролмуса відкрив нові можливості досліджень, детального опису життя на селі, дав змогу ознайомити широкі кола читачів з досі незнайомим матеріалом з ділянки звичаїв, обрядів сільського населення. Праці В. Кролмуса є дуже цінні і вони, власне, стали фундаментом для етнографічних досліджень ХІХ ст.

У 1853-1856 рр. Йозеф Войтех Гушка в Часописі чеського музею (Иasopis·иeskйho·museu (ИИM), виходить з 1836 року аж до сьогодні) опублікував своє дослідження про чеські народні вірування під назвою "Povмry nбrodnн v Иechбch", які в цій галузі були найкращими з того, що в ті часи було написано. Й. В. Гушка виходить з позиції, що народні вірування відображують самобутність народу, спосіб мислення, характерні сторони народного духу. Він досліджував також вірування сучасного сільського люду.

Видатними постатями цієї доби були і Вацлав Болемір Небеський та Божена Нємцова. Завдяки дослідженням Божени Нємцової етнографія Чехії зробила крок уперед. Дослідниця змалечку жила в селі, добре пізнала його матеріальну скруту, усі сторони життя селян, його обрядовість. Все це Б. Нємцова вирішила відобразити у своїх етнографічних та літературних працях. На противагу іншим авторам вона писала свої твори у вигляді "місцевих монографій" ("mнstnнch monografiн"), в яких відкривала широкі проблеми життя селян, торкаючись соціальних питань. Це яскраво відбиває її стаття "Obrбzy z okolн domaћlickйho" (Kvety 1845), в якій авторка показує, які глибокі розбіжності є між селянами й шляхтою, яке важке життя у селян. Такі ж реалістичні мотиви присутні і в "Obrazбch ze ћivota Slovбnщ". В її працях детально досліджується одяг та повір'я. А у "Nбrodni pohбdky a povмsti" (1859), зібраних Б. Нємцовою, відображено велике багатство усної народної творчості. Її дослідження розкривають багато питань культури і способу життя селян. Вони є безцінним етнографічним набутком для майбутніх поколінь.

Тогочасна слов'янська етнографія діяльно вдосконалює і розвиває методи етнографічної науки. Провісником та ідейним натхненником слов'янського напрямку в етнології першої половини ХІХ століття є Павел Йозеф Шафаржик (1795-1861 рр.). Він зробив великий внесок в розвиток науки як в галузі матеріальної, так і в галузі духовної культури. При підготовці своєї фундаментальної праці "Слов'янські старожитності" дослідник опублікував у ИИM декілька статей. Це передусім "Myљlenky o starobylosti v Evrope" та "Pшehled pramenщ starй historie slovanskй", а також статті з царини духовної культури "Slovanskй nбrodnн pнsnм" (ИИM 1833) та "O rusalkбch" (ИИM 1833). В цих статтях він наголосив на важливості дослідження історії давніх слов'ян, і вважав, що "bohatэm pramenem staroћitnosti slovanskэch jsou nбrodnн pisnм a spevy, pшнslovн a poшekadla, naposledy i sбm pшirozenэ nбљ jazyk slovanskэ" ("багатим джерелом слов'янських старожитностей є народні пісні, приказки, прислів'я і накінець сама слов'янська мова")7. Вершиною Шафаржикової праці в області слов'янської етнографії були його "Слов'янські старожитності" (1836-1837 рр.). Це широка історично-етнографічна монографія, яка доводить належність слов'ян до давніх культурних народів Європи і високий рівень їх культури в минулому. Така теорія була протиставлена деяким теоріям німецьких націоналістів про дуже низький розвиток слов'ян. Шафаржик на основі всіх доступних джерел, писемних і усних, на основі фольклорних та етнографічних пам'яток вперше в слов'янській етнографії намагається створити синтетичну працю, присвячену етногенезу слов'ян. Крім цього, Шафаржик торкається і питань духовної культури та вірувань слов'ян. Мова йде про вищезгадані статті і такі праці, як "Podobizna Иernoboha v Bamberku", та "O Svarohovi, bohu pohanskэh Slovanщ".

Другою великою працею в області слов'янського народоопису була Шафаржикова книга "Slovanskэ nбrodopis" (Praha 1842), в якій автор подав огляд географічного положення та мов слов'ян, наголосивши на мовній та культурній схожості слов'янських народів. Вивчаючи взаємини між народами та вплив природного і географічного середовища на їх розвиток, Шафаржик намагався показати загальну етнокультурну картину слов'янства. При вивченні етнічної історії він приділяв велику увагу факторові географічного поширення етнографічних старожитностей.

"Slovanskэ nбrodopis" містить першу етнографічну карту слов'янства, складену на основі статистичних та географічних даних, які автор міг тоді зібрати, а крім того - точний опис чисельності окремих слов'янських народів, меж поширення їхніх мов, перелік говірок та приклади з народної словесності. "Slovanskэ nбrodopis", узасаднений на критичному вивченні всіх доступних джерел та на особистих дослідженнях Шафаржика, вважається науковою працею, значення якої виходить далеко за межі чеських земель.

Про свої праці Шафаржик пише: "…je psбno tak, aby jнch rozumмly љirokй vrstvy иeskйho lidu, aby tak vљechny zбkladni myљlenky jeho vйdeckй prбce se staly mаjetkem vљeho lidu…", що в перекладі означає "…вони призначені для широких верств населення, і я б дуже хотів, щоб основні ідеї наукових праць стали надбанням для кожної людини"8.

На відміну від Павла Йозефа Шафаржика, який працював над великими синтетичними працями, його одноліток Карел Яромір Ербен у своїй праці використовував традиції давніх етнографічних досліджень, досліджував слов'янську релігію, збирав казки, які помістив у збірці "Sto prostonбrodnich pohбdek a povмsti slovanskэch v nбшeинch pщvodnнch" (Praha, 1864); перекладав українські колядки, видав "Иitanku slovanskou" (1860 р.). А в галузі слов'янської релігії він написав статті "Jmйna mмsicъ slovanskб vщbec a иeska zvlбљt (ИИM 1848)", "O dvojici a trojici v bбjeslovн slovanskйm"(ИИM 1857), "Obetovбnн zemi"(ИИM 1848), "Bбje slovanskб o stvoшeni sveta"(ИИM 1866). Цими статтями К. Я. Ербен на цінному матеріалі спробував довести високий культурний рівень чеського народу. Свої погляди на міфологію слов'ян він виклав у статті "О славянской мифологии"9.

В області слов'янської етнографії працював в ці часи і Ян Ігнац Гануш (1812-1869 рр.). Його вищезазначена праця "Bбjйslovnэ kalendбш slovanskэ иili pozщstatky pohansko-svateиnych obшadщv slovanskэch" (Praha, 1860) основана на багатих етнографічних матеріалах, зібраних переважно на південнослов'янських землях.

Свою діяльність ці вчені-славісти присвячували і українсько-чеським зв'язкам. Їх листування, співпраця з українськими вченими-славістами, фольклористами не залишилися поза увагою дослідників. Вийшли статті та монографії як українських, так і чеських дослідників. Так, наприклад, ці теми досліджували М. Гайдай10, В. Скрипка11, М. Кріль12, Н. Керецман13. В Чехії ситуація не відрізнялася. За першу половину ХХ ст. вийшло зовсім небагато праць, які висвітлювали дану проблему. Це переважно праці фольклористичні та кілька праць, присвячених етнографічній діяльності в Чехії вчених Гнатюка, Ржегоржа. Історично склалося так, що зв'язки України з Чехією були інтенсивними, оскільки українці та чехи були активні політично та культурно.

До дослідників, чиї праці носять виразний соціологічний характер, належить К. В. Зап, який у своїх записах з подорожей подавав об'єктивні соціологічні спостереження про спосіб життя народу, зокрема галицьких українців. Саме про них його праця "Cesty a prochбzky p haliиskй zemi", в якій представлено широкий етнографічний матеріал. Під його редакцією виходить в світ часопис "Poutnik", який містить велику кількість його етнографічних статей.

Людвік Ріттер теж подає свої матеріали до "Poutniku". Його статті присвячені переважно матеріальній культурі слов'ян ("Myљlenky o slovanskйm maliшstvн" (1846). Зокрема, він торкається слов'янської специфіки побудови житла, слов'янського вбрання "O nбrodnim kroji muћskйm" (1846).

Слов'янською тематикою перейнялися і часописи "Kvety" та "Иasopis·иeskйho·museu". Крім чеських дослідників, свої статті тут вміщують і українські науковці. Статті Д. Вагилевича "Huculovй obyvatelй vychodniho pohori karpatskйho" (ИИM 1835), "Bojkovй lid ruskoslovanskэ v Haliиi" (1841) присвячені дослідженням західноукраїнських земель. Яків Головацький вміщує свої дослідження "O Haliиskй a uherskй Rusi"(1843), "Obrazy ze ћivota Hucъlщ, horбkщ karpatskэch" (1851).

Між знавцями південних слов'ян, зокрема Болгарії, відзначився Констянтин Їричек (1854-1918 рр.). У своїх основних працях "Dмjiny nбroda Bulharskйho"(1876) та "Cesty po Bulharsku" він відобразив життя людності окремих болгарських областей, представив етнографічний матеріал як з царини матеріальної, так і духовної культури.

Вивченню східних слов'ян присвятив свою наукову діяльність Яромір Грубий (1852-1916 рр.). В його працях є велика кількість етнографічних відомостей, зібраних не лише в Україні, а й у Польщі, Сілезії.

Друга половина ХІХ ст. була сприятливою і для розвитку фольклористики. Збиранням народних пісень, казок почала займатися Комісія студентської спілки "Славія", яка за 70-ті, 80-ті роки ХІХ ст. зібрала багато матеріалу, частину якого видала. Так, у 1874 році побачили світ "Narodnн pohбdky, pнsnм, hry a obyиajй" в 4-х збірках. У 1878 році - "Narodnн pнsnм", "Narodnн pohбdky а роvesti", "Koleby vбnoиnн", "Иeskй a moravskй pнsnм".

Значно збагатила фактологічний фонд чеської етнографії збирацька робота Франтішека Сушіла. У 1860 році вийшла його збірка пісень під назвою "Moravskй nбrodnн pisnм" з нотами до текстів. Під впливом Ф. Сушіла працював і Месод Кульда (1820- 1903 рр.), який згодом видав збірку під назвою "Pohadky a povesti nбrodu moravskйho".

Романтична етнографія досліджувала усну народну творчість та вивчала звичаї, але вона мало уваги звертала на матеріальну народну культуру, хоча етнографічний аналіз вимагає поглибленого вивчення всього середовища, в якому народ жив і творив.

У другій половині ХІХ ст. у всіх областях духовної та матеріальної культури стали поширюватися порівняльний аналіз та етнологічні методи14. Романтизм перш за все цікавився естетичними цінностями народної традиції, тоді як позитивістична наука підкреслювала її документальне значення з соціологічної точки зору.

Розвиток колоніальної політики великих європейських держав починаючи з 80-х років ХІХ ст. заохочував вивчення первісних народів, причому порівняльний аналіз показав, що дослідження "екзотичної етнології" дають можливість провести велику кількість паралелей з культурами європейських народів. Серед чеських діячів на цій ниві працював д-р Еміль Голуб, один із найбільш відомих дослідників Африки в ХІХ ст. Як результат свого семирічного перебування на "чорному материку" він видає дві книжки і влаштовує виставки в Празі (1879, 1892) та у Відні (1880, 1890). Під впливом "екзотичної етнографії" з'являється інтерес до народного побуту також у Європі, зокрема у слов'ян, які у своїй давній землеробській культурі зберегли багато архаїчних рис.

Початок нового періоду в чеській етнографії позначено поглибленням збирацької роботи в області народної матеріальної культури. Першим результатом цієї роботи став показ чеської сільської хати на земській ювілейній виставці 1891 року в Празі. Завдяки спільним зусиллям етнографів на виставковій площі було створено типову сільську садибу. У внутрішньому інтер'єрі було наочно представлено всі сторони народного побуту та мистецтва.

Успіх цієї виставки надихнув письменника і директора празького Національного театру Ф. А. Шуберта на організацію монументальної події, а саме етнографічної виставки в Празі у травні 1895 року. Малося на меті показати в дуже широкому масштабі побут чеського і словацького народів, в першу чергу сільського люду, і представити картину його духовної та матеріальної культури. Підготовка до виставки була проведена дуже ретельно. Було організовано 175 місцевих виставок у провінційних містах, із яких було вибрано найкращі експонати, а також обговорено найважливіші етнографічні та організаційно-технічні проблеми. За організаційним планом виставки увесь матеріал поділявся на чотири групи: І. Народознавча виставка (географічний та демографічний відділи, антропологічний, діалектологічний, етнографічної літератури, народної музики, народної драми, народних костюмів та вишивки, відділ звичаїв, народної архітектури, народного образотворчого мистецтва, народної їжі, сільського господарства, бджільництва, рибальства, домашнього побуту люду). ІІ. Колективна творчість окремих областей. ІІІ. Культурно-історичні доповнення. Археологія, відділи: літературний, драматичний, музичний, будівельний, народного костюму, торгівлі, чеських народних розваг, відділи духовної та релігійної культур. Виставка діяла з 15 травня до 23 жовтня 1895 року. Було зареєстровано 2065000 вітчизняних та закордонних її відвідувачів. Виставка репрезентувала побут селян Моравії, Сілезії, Чехії та Словаччини. Зокрема, сенсаційний резонанс мали експонати із Сілезії, яка до того часу була абсолютною "terra incognita" у відношенні вивчення матеріальної культури. Реґіон привернув до себе увагу як важливе перехрестя взаємних чеських, польських та німецьких культурних впливів. Станіслав Цишевський, Броніслав Грабовський, Ян Карлович, Григорій Крек, Іронім Лопацинський, Іван Милчетич, З. Д. Шишманов, М. Ф. Сумцов із слов'янських держав, Габерландт, Гегер, Гейм, Лиссауер, Мерінгер, Вірхов та інші спеціалісти високо оцінили празьку виставку. Так, наприклад, видатний спеціаліст проф. М. Габерландт відзначив колекцію вишивок цієї виставки, яка налічувала 12000 експонатів, як єдине зібрання цього роду в науковому та художньому відношенні. Спеціалісти звернули особливу увагу на деякі організаційні та технічні сторони виставки. Польський філолог І. Лопацинський високо оцінив діалектологічні експозиції, карту чеських говірок та таблиці, в яких визначено особливості основних чеських діалектів, і назвав цей відділ взірцевим (Prace filologiczne, том V, 1899. - С. 299). Б. Грабовський звернув увагу польських етнографів на топографію народної пісні, на карти одягу, на різні діаграми ("Вісла" ІХ, 1895. - С. 47).

Взагалі можна стверджувати, що етнографічна виставка в Празі дала новий поштовх розвитку чеської етнографії завдяки використанню сучасних картографічних методів у царині духовної та матеріальної культури народу, точному уявленню про народні ігри та календарні обряди. Початки нового періоду в етнографії були закладені етнографічною виставкою 1895 року, яка залишається одним із визначних досягнень в області слов'янської етнографії та етнографічного музейництва.

Кінець ХVІІІ ст. - 90-ті роки ХІХ ст. - період зародження та розвитку чеської етнографії. Процес її становлення схожий на становлення етнографії інших слов'янських народів, хоч і має певні особливості. Доба романтизму дала змогу нагромадити величезний емпіричний етнографічний матеріал, попри негативне ставлення просвітників до народних вірувань та уявлень, як до таких, які нібито заважають прогресивному розвитку народу. Початок критичного періоду розвитку науки відзначився використанням порівняльно-історичного методу, вивченням не лише усної народної творчості, а й матеріальної культури. У світ виходять праці присвячені дослідженню інших етносів, у тому числі й українців.



1. Jiшн Horбk. Nбrodopis иeskoslovenskэ // Иeskoslovenskб vlastivмda. II Praha, 1933. - C. 52.
2. Josef Jungman. Zбpisky. Praha, 1907. - C. 23.
3. Zdenмk Nejedlэ. O smyslu иeskэch dмjin. Praha, 1952. - C. 87.
4. Vaclav Krolmus. Staroиeske povмsti, zpмvy, hry, obyиeje, slavnosti a nбpмvy. Praha, 1845-1851. - C. 7-8.
5. K. Sabina. Literбrnн a jinй rozprбvky od K. Sabiny. Sbнrka иeskэch staroћitnostн. Praha, 1845. - C. 211.
6. Jiшн Horбk. Nбrodopis иeskoslovenskэ. Иeskoslovenskб vlastivмda. Praha, 1933. - C. 27.
7. P. J. Љafaшik. Pшehled pramenщ starй historie slovanskй // ИИM, II, 1834. - C. 12.
8. P. J. Љafaшik. Slovanskй staroћitnostн. Praha, 1862. - C. 101.
9. К. Я. Ербен. О славянской мифологии. // Русская беседа, 1857.
10. Гайдай М. М. Чехословацько-українські взаємини в сучасній фольклористиці (1918-1960). - К., 1963.
11. Скрипка В. М. Українська, чеська та словацька народна лірика (історико-порівняльне дослідження). - К., 1970.
12. Кріль М. М. Українсько-чесько-словацькі суспільні і культурні зв'язки 20-60 рр. ХІХ ст. (дисертація). - Львів, 1985.
13. Керецман Н. П. Культурні зв'язки українського, чеського та словацького народів в останній третині ХІХ - на початку ХХ ст. (дисертація). - Ужгород, 1992.
14. Ю. Горак. Чешская этнография и ее европейское значение. - Прага, 1946.