ЗМІСТОВНА ПРАЦЯ З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ФОЛЬКЛОРИСТИКИ В ГАЛИЧИНІ

Ганна Сокіл

Григорій Дем'ян. Українська фольклористика в Галичині кінця ХVІІІ - початку ХІХ ст. - Львів, 2004. - 224 с.


Актуальним завданням сучасної науки є створення фундаментального дослідження з історії української фольклористики, про що неодноразово заявляли сучасні вчені1. На жаль, питання розвитку української фольклористики на сьогодні належить до одних з недостатньо висвітлених. А для того, щоб підготувати ґрунтовне дослідження, важливо насамперед простудіювати процес розвитку явища в окремих регіонах України.

Між багатьма невивченими питаннями української науки довгий час залишалась нерозкритою проблема зародження і становлення національної фольклористики в Галичині, що припадає на кінець ХVІІІ - початок ХІХ ст., тобто на період, який передував виникненню і діяльності відомого об'єднання "Руська трійця".

Окремих аспектів названої теми торкалися Іван Франко, Михайло Грушевський, Михайло Возняк, Василь Щурат, Філарет Колесса, Володимир Гнатюк, Іван Березовський, Олексій Дей, Олекса Мишанич, Леоніла Малаш, Наталя Шумада та ін. Кожен із учених фактично засвідчував потребу ґрунтовної узагальнюючої праці. І ось з'явилася монографія відомого українського вченого, старшого наукового працівника Інституту народознавства НАН України Григорія Дем'яна "Українська фольклористика в Галичині кінця ХVІІІ - початку ХІХ ст.", яка, дійсно, є давно назрілою і необхідною. І хоча праця вийшла з друку 2004 р., підготовлена вона в основному ще на початку 90-их рр., але, за зізнанням самого автора, цю роботу він призупинив, свідомо присвятивши себе повстанській тематиці. Бо й справді, Григорій Дем'ян знаний насамперед як найбільш авторитетний дослідник національно-визвольної боротьби нашого народу в ХХ ст. Цій тематиці він присвятив цілу низку своїх праць, серед яких особливої популярності набуло фундаментальне дослідження "Українські повстанські пісні 1940-2000 років (історико-фольклористичне дослідження)" (Львів, 2003, 584 с.), що активно ввійшло в науковий обіг, і вже знайшло свого читача.

Проте вченого, цікавить широке коло питань української народознавчої науки, зокрема важливі питання її становлення, розвитку, про що свідчить рецензована його книжка. Проблема, яку досліджує Г. Дем'ян, - зародження і становлення національної фольклористики в Галичині кінця ХVІІІ - початку ХІХ ст. Праця складається зі вступу, висновків і трьох розділів (І. Огляд джерел та літератури. ІІ. Ранні спроби аналізу. А. Початки класифікації та систематизації. Б. Первісне наукове осмислення. ІІІ. Коротка характеристика виявлених зразків).

Уже у вступі автор наголосив, що зосередив свою увагу на пісенній творчості. З притаманною йому скрупульозністю розкрито в першому розділі історіографію питання, не оминаючи праць навіть тих дослідників, які хоча б принагідно торкалися окремих проблем чи висловлювали певні міркування. Варто підкреслити, що для підготовки монографії простудійовано не лише наукові розвідки вчених-філологів, а й музикознавців, зокрема публікації Олександра Правдюка, Онисії Шреєр-Ткаченко, Софії Грици, Анатолія Іваницького та ін. Усі вони, як стверджує автор, полегшили йому роботу над розшуками рукописних збірників, що стали найголовнішими джерелами для дослідження.

І справді, уважне ознайомлення з науковою розвідкою показує, що Г. Дем'ян старанно вивчив не тільки опубліковані матеріали, але й виявив та використав велику кількість рукописів з архівосховищ Львова і Києва, особливо з фондів І. Франка, А. Петрушевича, М. Возняка. Відзначимо, що це не єдині джерела, взяті до розгляду в монографії. Вперше в науковий обіг вводиться досі не відома рукописна збірка пісень, датована кінцем ХVІІІ - поч. ХІХ ст., яку відшукав автор у приватному архіві української письменниці Євгенії Бохенської в селі Нижньому Синьовидному Сколівського району Львівської області.

Зрозуміло, щоб підготувати таке дослідження, ба навіть подати огляд джерел та літератури, авторові довелося переглянути і опрацювати величезну кількість рукописів, стародруків, що вимагає значних зусиль, пошуків. Проте Г. Дем'ян як досвідчений науковець прекрасно усвідомлює, що без давніх записів українських народних пісень, розкиданих у старих рукописах, співаниках, збірниках та українських, польських, російських стародруках не можна підготувати ґрунтовної історії національної фольклористики.

Оцінюючи заслуги своїх попередників, автор справедливо виділяє І. Франка як неперевершеного дослідника народнопісенних жанрів кінця ХVІІІ - початку ХІХ ст., як невтомного збирача рукописних збірників. Вагомість доробку І. Франка така, що, в багатьох питаннях, на думку Г. Дем'яна, жоден з наступників аж до нашого часу навіть не зрівнявся з ученим, не те, щоб його перевершив (с. 19). По суті, це визнавав і такий високоерудований дослідник-франкознавець, як М. Возняк, котрий також чимало спричинився до студіювання ранніх записів. Належно оцінено і внесок М. Возняка, В. Щурата, В. Гнатюка, Ф. Колесси, М. Грушевського. Із сучасних досліджень, які прямо чи опосередковано стосуються вказаної проблематики, Г. Дем'ян надає пріоритет працям О. Мишанича, які, "багаті не лише цінними літературними спостереженнями та глибоко науковими, до того ж свіжими й оригінальними висновками, а й великою кількістю цікавих фольклористичних знахідок та спостережень, які істотно розширюють те, що було зроблене до нього" (с. 35).

Послідовно й аргументовано характеризується у монографії вартість багатьох записів, розглядаються початки класифікації та систематизації пісенного матеріалу, докладно висвітлюються первісні спроби аналітичного осмислення фольклорних текстів. На особливу увагу заслуговує різноаспектний розгляд дуже цікавої й важливої статті Дениса Зубрицького "Про співи звичайного люду" (1822 р.), яка, до речі, вважається першою фольклористичною працею українського автора в Галичині, і не втратила своєї актуальності й тепер.

Фаховим рівнем відзначаються спостереження над осмисленням фольклорних явищ таких відомих дослідників, як Зоріан Доленга-Ходаковський, Вацлав Залеський, Лукаш Голембійовський, Йосип Лозинський. Викликають інтерес міркування менш відомого польського науковця Людвіка Пйонткевича, статтю якого "Про пісні польського і руського люду" (1827 р.) автор вводить у науковий обіг. До уваги беруться також російські публікації М. Львова - І. Прача, В. Трутовського, які, щоправда, стосовно українського пісенного матеріалу поступаються і кількісно, і, мабуть, якісно збірці В. Залеського та іншим виданням.

Дослідник не випускає з поля зору жанрово-тематичного наповнення збірників кінця ХVІІІ - початку ХІХ ст. Насамперед тут представлена обрядова поезія як один з найдавніших пластів нашої культури (колядки, щедрівки, веснянки, гаївки, обжинкові, весільні, менше хрестинних і похоронних). І хоча наявні зразки є часто фрагментарними, здебільшого не паспортизовані, все-таки, як слушно зауважив Г. Дем'ян, ці окрушини дуже цінні для нашої фольклористики як одні з ранніх спроб фіксацій та осмислення уснопоетичних зразків. Варто погодитись із припущенням автора, що відсутність фіксацій того чи іншого пісенного матеріалу ще не означає, що таких пісень тоді не існувало. Очевидно, тодішні збирачі фольклору могли просто не записати їх чи то через брак часу, чи, можливо, й недооцінюючи дечого. Якщо зважити на те, який це був час, яке ставлення проявлялося до усної словесності, то переважатиме останнє. Адже для цієї епохи характерний стихійний інтерес до фольклору. Про систематичне, послідовне вивчення, осмислення не могло ще бути й мови. І автор наголошує про досліджуваний період як період формування цих принципів.

Для висвітлення теми Г. Дем'ян, застосував метод діахронного аналізу, що дозволило йому уважно простежити еволюцію окремих фольклорних текстів. Дослідник вдало використав наявні в нього та опубліковані пісенні матеріали, зібрані в 1970-2000 роках для ефективного порівняння їх з тими записами, що були зроблені в досліджуваному періоді, і на цій основі показав динаміку розвитку найцікавіших зразків таких жанрів, як колядки, похоронні пісні, співанки-хроніки, балади, історичні та інші пісні.

Розглядаючи розвиток фольклористики в Галичині, автор не замикається в рамках цієї частини України, а навпаки, постійно наголошує про спільну основу народнопоетичних творів для галичан, закарпатців, буковинців, волинян і взагалі всіх українців. Незаперечним є висновок Г. Дем'яна, що без надбань кінця ХVІІІ - початку ХІХ ст. в Галичині не змогла б стати такою впевненою і багатогранною діяльність "Руської трійці" та її наступників - поетів і прозаїків ХІХ і ХХ століть.

Треба відзначити високий науково-теоретичний рівень дослідження, доволі повне методологічне забезпечення та національно-патріотичне спрямування, що не так часто трапляється у дослідженнях такого типу.

Накінець скажемо, що книжка доповнюється іменним та географічним покажчиками, портретними світлинами найвизначніших дослідників названого періоду, ілюстраціями окремих сторінок рукописів, збірників, "Богогласника" (1791 р.) тощо. Рецензоване дослідження, без сумніву, є істотним внеском в історію української фольклористики. Оригінальне, науково вартісне, воно обов'язково знайде свого читача і стане потрібним кожному, хто цінує свою культуру.

Львів


1 Див.: Федас Й. Українська фольклористика на зламі тисячоліть // Українське народознавство. Стан і перспективи на зламі віків. Матеріали міжнародних науково-практичних читань, пам'яті українського фольклориста Михайла Пазяка. - К., 2000. - С. 91-94; Дмитренко М. Актуальні проблеми сучасної фольклористики: досвід і перспективи // Матеріали до української етнології. Збірник наукових праць. - К., 2002. - Вип. 2 (5). - С.369-371.