УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ВИМІРІ

Григорій Щербій

Олександр Курочкін. Українці в сім'ї європейській: звичаї, обряди, свята. - Київ: Бібліотека українця 2004. - 245 с.


Видавництво "Бібліотека українця" веде свій лік разом з незалежністю України. За ці роки спраглий за правдою читач отримав понад 200 книг про історію та духовний світ українського народу, життя та діяльність славетних діячів української культури. Видавничу політику "Бібліотеки українця" визначає прагнення сприяти становленню української державності, пробудженню національної свідомості. Тому серед виданих книг - не лише наукові праці, орієнтовані на фахівців, але й такі, що розраховані на зацікавлення масового читача.

Трохи перефразовуючи відому сентенцію, можна вважати: писати науково-популярні книги потрібно так само, як і власне наукові, тільки краще. З огляду на це прагнення відомого вченого, доктора історичних наук О. В. Курочкіна показати українську обрядовість у європейському вимірі викликає повного схвалення, а результат - зібрання етнологічних есеїв під загальною назвою "Українці в сім'ї європейській: звичаї, обряди, свята" - найвищої оцінки.

Цього висновку ніяк не применшує той факт, що частина розділів книги була опублікована раніше окремими статтями в наукових часописах та збірниках. Сучасна гуманітарна наука, зокрема й етнологія, прагнучи до виваженості, аргументованості й доказовості своїх концепцій, як і раніше, має не так уже й багато можливостей для їх оприлюднення. Натомість коло-, мало- та псевдонаукові "труди" охоче тиражують масові видання, насамперед у передплатний період. Вони й каламутять суспільну свідомість "фактами" про кількатисячолітню Укрію, бердичівський діалект у санскриті, письмена на гречаній полові і т. ін. Якщо навіть дещиця читачів після знайомства з книгою О. В. Курочкіна припинить спонсорувати лозківщину й шиловщину, йому варто було братися за перо.

Однак і вихований на справжній науці читач знайде для себе цікаві сторінки у кожному із чотирьох розділів рецензованої книги.

Пригадаймо, що в часи свого становлення етнографія чи не найпершою звернулась до опису обрядовості життєвого циклу; та й серед нинішніх освячених ВАК публікацій згаданій тематиці належить помітне місце. Власне й О. В. Курочкін звертає увагу на явища, на перший погляд відомі. Однак, виявляється, й про них можна сказати свіже наукове слово. Маю на увазі насамперед матеріал про танець-гру "Журавель", поховальні обряди, які донині зберегли фрагмент язичницьких звичаїв слов'янства. А вже щодо виховання через покарання, і, особливо, етнології насильництва - годі й мовити. О. В. Курочкін переконливо доводить, що сучасне індустріальне суспільство, яке нібито давно перегорнуло сторінки "культури кровопускання" насправді все активніше легітимує її форми і методи, замасковані камуфляжем соціальних та міжетнічних відносин. Отож в остаточному подоланні цієї спадщини своє слово може й мусить сказати етнологія як одна із найгуманніших наук. Хоча не можу не поділити песимізму автора книги стосовно близькості "ери милосердя".

Вдумливо й глибоко аналізує О. В. Курочкін інший багатий пласт етнокультури - ритуали календарного циклу. Кожне явище, окремий його елемент постають у широкому культурному контексті. Мова йде насамперед про обряди, основними учасниками яких були ряджені. У їх дослідженні О. В. Курочкін пішов набагато далі вітчизняних вчених - попередників та сучасників і став у один ряд з відомими європейськими культурологами. Це стало можливим завдяки залученню до дослідження стереотипів народної культури якомога більшого масиву їх просторових та часових модифікацій. Приміром, теоретичні висновки стосовно обряду "Коза" ґрунтуються мало не на 100 записах, значну частину яких автор зібрав під час власних етнографічних експедицій.

Спираючись на таку багату джерельну базу та глибоке знання споріднених явищ культури близьких та віддалених від українців народів, О. В. Курочкін подав не надуману чи бажану, а достовірну картину просторової та часової тяглості української культури.

У цьому плані не менш цікавий наступний розділ, присвячений символам і міфологічним образам національної культури. Талант вченого і популяризатора етнологічної науки зримо проявляється у невеликому за обсягом есеї "Відьма в українській культурі". Через цей образ перед читачем постає узагальнена модель традиційної української культури з її усталеними язичницькими стереотипами, непідвладними як церковній православній догматиці, так і європейському вченому містицизму доби середньовіччя.

О. В. Курочкіну належить пріоритет у дослідженні багатьох аспектів святково-карнавальної культури. Тому до рецензованого видання увійшли як уже відомі, так і нові, не лише для автора, але й для української етнології загалом, сюжети. Переконаний, що суспільна мораль значно зміцніла б, якби суспільство виховувалось не на старих міфах, а державні мужі при виробленні політики стосовно алкоголю та еротики виходили не стільки із власних уподобань та критеріїв, а з наукових оцінок етнічних стереотипів поведінки.

Вважаю, книга О. В. Курочкіна - приклад глибокого наукового й водночас дохідливого висвітлення традиційних та модерних явищ народної культури. Тому її із зацікавленням будуть читати не лише фахівці, але й усі, хто хоче краще знати свій народ, його духовний світ. Саме для них автор не декларує, а послідовно й аргументовано розкриває нерозривний зв'язок нашої культури з європейськими цивілізаційними процесами. На останньому хотілося б наголосити окремо, оскільки й досі частина українського суспільства не усвідомлює вирішальної ролі для майбутнього нашого народу двох взаємопов'язаних чинників: історичної європейськості України та безальтернативності її входження у новітнє європейське співтовариство народів.

Книга О. В. Курочкіна побачила світ у ювілейний для автора рік. Скористаюсь нагодою, щоб побажати йому ще багатьох книг та років життя.