НАРОДНІ ЗВИЧАЇ ТА ОБРЯДИ В ДОСЛІДЖЕННЯХ Є. Й. СІЦІНСЬКОГО

Анатолій Трембіцький

Українці в складних умовах багатовікового етнічного розчленування і поневолення, виробили раціональну організацію середовища життєдіяльності й забезпечення духовних запитів, витворили особливу систему обрядів, звичаїв і вірувань, моральних і естетичних форм, які складалися, вироблялися і освячувалися віками, упродовж усього історичного розвитку людської спільноти на шляхах формування української нації і національної культури. В народознавчих дослідженнях кінця ХІХ - початку ХХ ст. народні обряди, звичаї та вірування Подільського краю знайшли своє відображення в працях відомих українознавців А. Димінського [1], С. Руданського [2], Є. Сіцінського [3], К. Широцького [4], О. Воропая [5], Ю. Філя [6]. Із сучасних істориків, етнографів і краєзнавців значну увагу вивченню етнології Поділля приділили Л. Артюх, В. Балушок, В. Борисенко і А. Пономарьов [7], Т. Колотило, А. Суровий [8], Є. Назаренко [9], Л. Баженов [10], Г. Козловська [11], С. Музиченко [12], Ю. Земський [13] та інші [14]. Для активізації етнографічних досліджень певне значення мають і наукові конференції з етнології, фольклористики та мистецтвознавства краю, проте, на жаль, на них не знайшли свого відображення етнографічні праці Є. Й. Сіцінського про народні обряди та звичаї [15].

Знаний український історик та етнограф Євфимій Сіцінський добре розумів, що для пізнання свого народу, необхідно вивчати його історію, мову, культуру, що впродовж багатьох століть творилися і плекалися в народному середовищі, передавалися від покоління до покоління, зберігали певні стійкі свої риси. Саме він став ініціатором та організатором широкої народознавчої роботи по збиранню й дослідженню пам'яток української народної культури, одного з суттєвих чинників національно-культурного відродження України, залучаючи до збору і опису значну кількість інтелігенції та духовенства на місцях, проводячи народознавчі мандрівки по краю. Проте переважна більшість його етнографічних праць про українські народні обряди та звичаї, так і залишилася в рукописах і майже не відома сучасним етнографам і краєзнавцям.

Євфимій Сіцінський народився 15 жовтня 1859 р. й виріс у подільському селі Мазники (тепер Деражнянського р-ну Хмельницької обл.) серед простих селян, важка праця й хвилини дозвілля яких, супроводжувались яскравими символічними, умовними та образними обрядами, мелодійними піснями, призначеними для відображення важливих подій суспільного й особистого життя. У своїх спогадах він писав, що з дитинства любив слухати спогади, перекази, билі-небилиці про давнину і народного месника Кармалюка, що перебував у навколишніх селах [16, 28]. Розробляючи і досліджуючи етнографію краю, він ще під час навчання в семінарії і духовній академії, в період 1879-1883 рр. записав у с. Липове Кременецького, Лука-Мелешківська Вінницького, Мазники Летичівського, Митник Літинського, Нова Миринська, Охрімівці, Соломна Проскурівського повітів Подільської губернії 57 різноманітних за змістом українських народних творів "і поезія, і історія, і батьківська могила" [17], звіряючи їх текст при співах [16, 28].

Найбільш значний інтерес для науковців має записаний Є. Й. Сіцінським у серпні 1879 р., в рідному с. Мазники, обряд весілля, що відображає його, як своєрідну церемонію, порядок проведення якої заздалегідь суворо установлений і відступати від якого в народі вважалося неприпустимим, адже весільні обряди на Поділлі виходили за рамки родинного свята і охоплювали всю громаду. Головним в описаному ним обряді є особлива символічна дія з безпосереднім вираженням радісних почуттів, настроїв, переживань у зв'язку з пам'ятною святковою подією в житті молодої та молодого, їх батьків. Він показав, що в українському весіллі перехрещуються релігійно-містичні й історично-суспільні елементи, а його головними актами є залицяння під час усіляких "парубоцьких" і "дівочих" сходин; сватання, що закінчувалося "розглядинами" чи "обзоринами"; заручини, що відбувалися в хаті молодої у присутності всіх родичів молодого й молодої і власне саме весілля, під час якого молодого в Мазниках називали князем, а молоду - княгинею. Воно починалося у п'ятницю і завершувалося в понеділок, і мало виразне обрядове значення й супроводжувалося співом 75 обрядових пісень. У п'ятницю наречена запрошувала своїх подруг в дружки для "прилагоджування" гільця, а мати з сусідками або родичами готувала вечерю, а після вечері дівчата розходилися по домівках. У суботу наречена йшла до "сповіді", а після обіду відбувався один з найважливіших серед шлюбних обрядів, який на Поділлі називали "вінкоплетини", під час якого дружки плели з калини і барвінку вінки, більший для молодої, а менший для молодого, у дворі на багатті готували вечерю. Церковне "вінчання", яке давало право на шлюбне співжиття, відбувалося в неділю, перед виходом до церкви брат розчісував молодій косу, а батьки та родичі давали "благословення", ввечері відбувалася найважливіша частина весільного обряду, пов'язаного з старовинними характеристичними обрядами. В понеділок проходив вершок весілля, під час якого молодій розплітали косу, накривали голову очіпком, під спів пісень роздавали коровай усім родичам і присутнім, залишаючи молодим вершечок із "місяцем", весілля закінчувалося розгульною кількаденною забавою "перезвою". Крім того, в рукописі вченого, відображено 18 інших записаних ним пісень на весільну тематику, більшість з яких співали у неділю [14, 114-118].

Справжні, унікальні й самобутні урочисті моменти подільського весільного обряду, що віками передавався з покоління в покоління і добре зберігся на Поділлі, відображено Є. Сіцінським у зробленому ним у 1931 р. перекладі з польської, весільних обрядах та 71 пісні, що були записані Й. Роллє в Могилів-Подільському та Гайсинському повітах. У них висвітлено обряди "розплетення коси", "виряджання на село", "виття гільця" та вечері перед приходом молодого, "виряджання до шлюбу" та благословення батьків, випроводжання молоді до танців, "покриття голови молодої", прихід молодого до батьків молодої (підхід до воріт, зустріч на порозі, перев'язування рушниками почту молодого, зустріч матері молодої з молодим), частування, проводжання з дому в дім та свекрухою невістки в дім, порядкування молодої в домі молодого, обдарування матір'ю молодої рідні молодого, пригощання весільних батьків, гостювання батьків одні в одних [14, 118].

У 1881 р. Є. Й. Сіцінський навчаючись в духовній семінарії, видрукував свою першу етнографічну розвідку "Народное предание о Полозе" [18], а для своєї дисертації на здобуття ступеня кандидата богослов'я в Київській духовній академії він за порадою професора П. О. Терновського взяв тему, що стосувалася етнографії "Слов'яно-руська язичницька і двоєвірна есхатологія" [16, 28зв-29]. Приват-доцент академії Ф. Покровський, у своєму відгукові на працю студента церковно-історичного відділення писав, що Євфимій Сіцінський, взявши за мету зібрати вірування, перекази, казання щодо останньої долі людини і світу, висвітлив первісні містичні і двоєвірні риси слов'ян, добре виконав завдання, його твір - "рясний, добре розчленований збірник есхатологічних" слов'янських поглядів розглянутого ним типу, для з'ясування яких він звертався й до поглядів інших індоєвропейських народів, виявив широке знайомство із темою дослідження і його літературою, вміння добре орієнтуватися в "рясному матеріалі і не втрачати цілком своєї самостійності" [19, 371-372].

У 1885-1889 рр. викладаючи в Бахмутському духовному училищі, він не полишав своїх досліджень з етнології, неодноразово повертаючись до теми своєї дисертації, до теми народних образів і уявлень про потойбічний світ, смерть, народження і шлюб, опублікувавши праці "Сближение смерти с рождением и браком в народной поэзии", "Черты из народных представлений о загробном мире" (1885), "Народное воззрение на праздник Пасхи", "Народные образы и представления о смерти" (1886), "К истории быта сельского духовенства в Подолии", "Святые безсребренники Косьма и Домиан по народным воззрениям", "Народные образы и представления о загробном мире" (1887), "Набожні" пісні в честь Тивровської ікони Божої Матері" (1889) [3].

Проте так склалися творчі та життєві обставини, що вчений у 1890-1918 рр. майже не публікував праць з етнографії краю, хоча підготував до друку чимало творів. За часів радянської влади Є. Сіцінського, справжнього історика та етнографа більшовики не визнавали, не друкували його праць, всілякими способами переслідували і він, пригноблений тяжкими нестатками, нуждою, був змушений продати свою бібліотеку і свої рукописні праці з історії та етнографії [20], так значна частина його цінного етнографічно-наукового спадку потрапила в Хмельницький обласний краєзнавчий музей [12] і з різних причин так і не була опублікована.

Євфимій Сіцінський, досліджуючи етнографію Поділля, збирав та рецензував видрукувані у різних часописах, що виходили в інших краях та єпархіях, пов'язаних з Україною своєю історією, етнологічні матеріали про свято Стрітення Господнє і святого Андрія Первозваного, Святі вечори і колядки в Білорусії, свято Купала, духовних композиторів, про етнографічну карту білоруського племені, священні дні Страсної седмиці і Світлого Воскресіння Христового у зв'язку з народними повір'ями та звичаями, народні звичаї й обряди на святках у Новий рік і на Водохрещі, Паски Західної Росії, Різдвяні свята в Підляшші, місцеві благочестиві православні звичаї на Волині, Християнські народні звичаї, ігри при похоронах, колядки і щедрівки на Поділлі та інші [21], саме завдяки вченому збережено відомості про десятки народознавчих публікацій.

У своїх дослідженнях історії та культури краю Євфимію Йосиповичу, було на кого рівнятися. Так, значний вклад в етнологію вніс А. Димінський, який зібрав на Поділлі велику добірку фольклорно-етнографічних матеріалів, серед них "Побут селян Кам'янецького і Проскурівського повітів Подільської губернії 1864 р.", "Про торгівлю свіжою і сухою рибою та залізом у Проскурівському повіті", "Про торгівлю хлібом і худобою в Проскурівському повіті", казки, зібрані в Ушицькому і Проскурівському повітах, що не увійшли до відомої праці "Казки та оповідання...", біля трьох тисяч пісень, серед яких "25 пісень старців із акомпанементом ліри", "Пісні про кохання та родинні Подільської волості", "Збірка із піснями побутовими, чумацькими, п'яницькими, танковими та обрядовими", "Збірка 80 пісень різного змісту і характеру" з баладами, історичними, козацькими, гайдамацькими та бурлацькими піснями, пісні про кріпацтво [22], які й досі залишаються неопублікованими. Зібраний ним цінний матеріал про побут, особливості мови, звичаїв і світовідчуття подільського регіону, має і сьогодні велике наукове значення і є вагомим внеском в українську етнологію [1, 389-390].

Відомий поет С. Руданський вніс великий вклад у вивчення народних обрядів Поділля, він зібрав і видав двотомну збірку народних родинно-побутових та соціальних пісень краю (1852), збірник "Копа пісень" (1861), етнографічний нарис "Подільське весілля" (1862) [2], а К. Шейковський видрукував працю "Побут подолян" (1862), М. Гославський - поеми "Поділля" і "Подільське весілля" (1826), М. Леонтович - численні обробки та збірки "Пісні з Поділля" [23, 91]. До речі, один із маловідомих віршів С. Руданського "До дядька Прохора-коваля" віднайшов і видрукував Євфимій Сіцінський (1901) [24].

Не менш значну увагу дослідженню побуту та звичаїв України й Поділля, зокрема, приділив учень Сіцінського, знаний мистецтвознавець, етнограф Кость Широцький, так в матеріалах Євфимія Йосиповича віднайдено рукопис праці "Народні повір'я про буденні дні та святкування їх простим народом на Поділлі" (1907) [4], в якій Кость описав, як церква пов'язувала кожен день неділі, з певними священно-історичними спогадами, у відповідності з якими призначалася церковна служба й накладався піст. Так, неділя святкувалася тому, що у цей день згадувалося воскресіння Христа. Понеділок присвячувався безплотним силам, саме під час "понеділкування" - утримувалися від початку будь-якої справи, дотримувалися суворого посту, школярі не ходили в школу, жінки при укладанні шлюбної угоди "виговорювали" собі свободу від роботи, ремісники Браїлова (Поділля) вважали його "шевським" днем і утримувалися від роботи. Вівторок присвячувався Іоанну Предтечі. В середу дотримувалися великого посту, що присвячувався спогадам віддання Христа на страждання. На Поділлі перевага віддавалася святкуванню четвергів, які "приходилися проти великого свята" і присвячувалися апостолам і святителю Миколаю. П'ятниця втілювалася в образ богині родючості й присвячувалася стражданням і смерті Спасителя, користалася особливою повагою і шанувалася на рівні церковних свят, які святкувалися немолодими й заміжніми жінками, в бездіяльному проведенні часу, тільки "вибрані п'ятниці" проводилися в молитвах і постах, читанням Псалтиря, за співом божественних псалмів або слухали лірника. Субота у слов'ян присвячувалася поминанню померлих. Кость Широцький зібрав і видрукував 40 подільських колядок і щедрівок [25], його батько подільський священик В. Широцький видав етнографічні розвідки "Народные игры при похоронах", "Обычай освящения трав в день 1-го августа", "Обилие летних сельских праздников как остаток крепостного права" (1907), на які Є. Й. Сіцінський видрукував свої рецензії [26]. Даючи оцінку вкладові вченого у вивчення краю, Кость Широцький писав, що "вважає своїм обов'язком принести свою особливу подяку досліднику і охоронцю Подільської старовини протоієрею Є. Сіцінському" [27].

Серед рукописів Євфимія Сіцінського, у фондах Хмельницького обласного краєзнавчого музею, зберігаються етнографічні нариси священика Дорохольського (1903) про обряди весілля, родин і хрестин селян Ольгопільського повіту та подано 44 народні пісні, які виконуються під час цих обрядів, мотив їх, як і більшої частини народних весільних пісень, сумний. Самому весіллю передувало освідчення, сватання, прихід хлопця в дім дівчини, освідчення нареченій, розпивання "могоричу", дарування жениху та сватам рушників, весілля починалося в суботу і закінчувалося у вівторок [14, 118-119].

Серед матеріалів вченого також зберігаються записані священиком Л. Маркевичем у 1911-1912 рр. в с. Лисанівці і Паньківці Летичівського повіту, 256 пісень, які співали дівчата на свято Паски, на заручинах, під час сватання, на весіллі, а також пісень про сімейні взаємини [14, 119]. В обрядах і звичаях, присвячених проводам у рекрути, записаних ним же в 1909 р., відображено дійства, що передували призову до війська, вивченню солдатських прийомів, сповіданню у церкві, отриманню благословення іконами й хрестами, освяченню водою, прощанню з рідними, товаришами, близькими і знайомими, застіллю, які супроводжувалися дуже жалібними піснями "Ой за гори-гори", "Добре було в тій Польщі жити", "Ой у полі край дороги", "Широкая вуличенька", "Солдат неділеньки діждеться", "Сюди гора - сюди друга", "Ходімо, браття, у вишневий садочок", "Вище лісу, вище темненького", "Прощай, Росія, прощай, Кавказ", "Ой у лузі при дорозі", "Годі, коню, в стійлі спати", "Вийди, Ясю, за Дунаю", "Вже більше ніж літ двісті", "От один мужик", в яких оспівується епоха козацтва, коли кров лилася рікою, а над тілами убитих насипалися високі могили, які викликали ненависть до ворогів, звали на бій [28].

На Поділлі весняні обрядові пісні, які співають від Благовіщення аж до Зелених Свят на вулицях села, на майдані біля церкви, у лісі, в полі, на зелених луках понад річкою або ставком, називаються веснянками. Це в переважній більшості дівочі пісні і дівчата виходячи на вулицю співати веснянки або грати гаївки, вбиралися в білі вишивані сорочки, а на голову клали вінки або квітчали волосся квітами, бралися за руки і творячи коло, півколо або ключ, рухалися швидко або повільно, залежно від темпу пісні [5, 207]. Подільські веснянки "На городі рожонька", "Сам ходжу сам", "Я в кривого танця", "Ой як, як", "Ой, у місті", "Ти, земна дібровонько", "Ой чижику ти, горобчику", "Ой піду я з міста", "Пусти ти нас", "Якби кізка не скакала", "На вулиці дудка грає", "Покочу я гребінець" були записані слухачем Вінницької церковно-учительської школи П. Понятовським (1911) в с. Лисанівцях (Вінниччина) й надіслані знаному етнографу Є. Й. Сіцінському, проте вони так і залишилися ненадрукованими [29].

Інший знаний етнограф Бауз Корелій записав у с. Паньківці Летичівського повіту (1910) і передав Є. Й. Сіцінському обряди родин та хрестин, вказуючи, що під час родин чоловік до породіллі кликав бабу-бранку, а коли дитина народжувалася: пуповину перев'язували плоскінною шворкою, відрізували здоровим тупим ножем, щоб новонароджений виріс високим і гарним між людьми та міцним як залізо. Баба купала дитину, сповивала і несла до батюшки на молитвини, а повернувшись клала її на постіль, біля якої до самих хрестин горів каганець, щоб нечиста сила не обійняла дитину. Потім пили могорич, бабі давали три чарки горілки, а породілля давала бабі золотий, хустку і хліб. Під час хрестин обирали двох кумів, які були для хрещеника батьком та матір'ю хрещеними, кума приносила для нього крижмо, хустку, відріз полотна чи іншого краму, а кум дарував гроші. Перед тим як іти до церкви, кума відрізувала цілушку хліба і клала собі за пазуху, щоб хрещеник ніколи не був голодний, а повернувшись додому віддавала матері дитину і виймала із-за пазухи цілушку й давала її матері, щоб було молоко для дитини. Потім сідали за стіл, пили по чарці горілки, куми переспівувались з бабою, співаючи батькові та матері. На цьому хрестини закінчувалися і починалися похрестини, під час яких співали пісні "Бодай наш кум та й здоровенький був", "Якби не ви, та не ми, то ми б тут не були", "Ой кумцю, кумцю, добра горілка, випиймо, кумцю, ще й з понеділка", "Я ж до тебе, моя кумцю, та не пити прийшла", "Прийшов кум до куми, кума грядку поле", "Ой кум до куми борозенкою лізе", "Садом, садом, кумусенько, а я за тобою", "Ой кум кумі рад, кумі рад", "Якби куму підійти, підійти", "Очерет тріщить і вода плющить", "І ти кума, і я кум одної натури", "Кумцю моя, любцю моя, кумцю моя мила". Як ідуть куми додому, то співають "Ой кум, кум молодесенький", "Ой першої же неділеньки, прилетів журавль до родиленьки" [30].

В 20-ті рр. ХХ ст. цілеспрямоване наукове дослідження багатьох аспектів матеріальної і духовної культури Поділля, здійснили дослідники і краєзнавці подільського краю, про що Є. Сіцінський у своїй праці "Наукова робота в Кам'янці на Поділлю за останнє десятиліття (1914-1924)", висвітлюючи народознавчі дослідження в регіоні, писав, що важливими етнографічними виданнями, стали два випуски праці Григор'їва - Наша "Історія України, виложена народними думами та піснями" [31, 173]. А значним осередком збирання етнографічних матеріалів і вивчення Поділля стала створена у 1922 р. Науково-дослідна кафедра при Кам'янецькім ІНО, яка проводила наукові дослідження з історії, археології і етнографії, влаштовувала екскурсії в с. Цибулівку (1923) й Панівці (1924), а її співробітник О. Неселовський зробив доповідь про вивчення особливостей мови Цибулівки, Ю. Філь про "Народну пісню села Цибулівки", А. Шумлянський про говірки Цибулівки, Панівець та сусідніх сіл. А на засіданнях заснованого у 1925 р. Кам'янець-Подільського Наукового при ВУАН Товариства, робили доповіді місцеві й приїжджі наукові працівники: О. Курило (Київ) про методи записів народних говірок; К. Копержинський (Ленінград) про старослов'янські обряди при обжинках; В. Герасименко (Одеса) про Кармалюка у народній словесності [31, 175-176]. На загальних зборах Наукового Товариства краєзнавець, літературознавець та етнограф Ю. Філь (Кам'янець-Подільський), зачитав доповідь "Народні пісні, що виникли під час чудес на Поділлю" [32]. Всю організаційну роботу в Товаристві виконував Є. Сіцінський, він виступав на його загальних зборах та краєзнавчій секції з доповідями майже про всі періоди історії Поділля, саме у 1926 р. за його сприяння Товариство видало на свої кошти цікаву працю молодого вченого В. Герасименка "Кармалюк в українській народній пісні", де відображено боротьбу Кармалюка та ставлення народу до народного месника [31, 176-177].

Певний вклад в етнологічне вивчення Поділля, внесла заснована у квітні 1920 р. Етнографічна комісія Всеукраїнської академії наук, яка проводила народознавчу науково-дослідну та збирацьку роботу, сприяла виникненню та розвиткові нових фольклорно-етнографічних осередків на Україні, видала запитальник для збирання та записування всіх явищ, обрядів, прикмет, вірувань, легенд, казок, прислів'їв, приказок, загадок, пісенно-танцювальної творчості, наголошуючи насамперед на залишках дохристиянської основи календарної поезії та обрядовості, які виникли у зв'язку з діяльністю людини. Член цієї комісії, відомий етнограф М. Левченко, в листі до вченого від 10 листопада 1928 р. писав, що у нього добре ведуться справи з подолянами, він уже підготував оригінали двох випусків "Казок Поділля", написав цікаву біографію А. Димінського та "невеличку статтю про етнографічну діяльність Руданського і тепер маю тверду надію, що до грудня книжка вийде у світ", не відомо як до неї поставляться критики, але "я задоволений з неї" [33].

До Є. Сіцінського, як до визнаного дослідника, зверталися за допомогою українські вчені, так відомий історик Д. Яворницький в листі від 25 липня 1928 р. просив вченого описати звичаї пов'язані з "Дівочою іконою" [34] і вже 9 вересня 1928 р. Євфимій писав, що ікона виносна "Дівоча" - це така ікона, яку несуть дівчата при процесіях коли обходять кругом церкви, йдуть "хресним ходом" святити воду або на Зелені Свята в поля та в інших випадках. На Поділлі в кожній церкві є одна або дві такі ікони, їх роблять з дерева, з різьбою та підставкою, щоби ікона, коли її поставити на землю, стояла. Зазвичай на таких іконах малювали з одного боку "зображення", а з другого - храмову ікону чи святих жінок Варвару, Катерину. В церкві "Дівочі образи" ставлять там, де передня частина церкви стикується з середньою, в дерев'яних церквах зазвичай на бар'єрі від зрубу. Дівчата прикрашають свої образи квітками або мереживними чи іншими "заслінками". Такі виносні дівочі образи є і в костьолах Подільського краю [35]. В своєму листі від 25 травня 1929 р. відомий дослідник С. Ркліцький, що вивчав старовинні релігійно-побутові звичаї українського народу, просив вченого, "як до найдосвідченішого знавця Поділля з усіма його особливостями", допомогти зібрати матеріали про цікавий прадавній звичай збиратись на Великдень, переважно перед надвечірнею на цвинтарі "для ігор деколи і нерозсудливих, для співу пісень...". А також про обряд перев'язування рук хустками-рушниками під час шлюбу в католиків, а то цей звичай "арештантський-колодницький!", Чернігівський архієпископ Володимир у своїх інструкціях благочинним "суворо наказує винищувати". І допомога вченого не забарилася, про що рукою Є. Й. Сіцінського зроблено на листі напис "Відповідь заказн[им]. 12. VІ. 1929" [36].

Етнографічні праці Євфимія Сіцінського майже не досліджувалися і дотепер не видані, проте його велика науково-дослідницька робота, пов'язана з народною творчістю та мистецтвом подолян, дозволяє нам говорити про нього, як про визначного народознавця Подільського краю кінця ХІХ - поч. ХХ ст.


ПРИМІТКИ:

1. Шалак О. Українські народні пісні записані А. Димінським на Поділлі // Подільська Старовина: Зб. наук. Праць / Від. ред. В. А. Косаківський. - Вінниця, 1993. - С. 389-395.
2. Народні пісні в записах Степана Руданського / Упоряд. П. С. Шумада. - К., 1972. - 291 с.; Руданський С. Подольське весілля. - Ялта, 1862. - 61 с.
3. Сицинский Е. Черты из народных представлений о загробном мире // ПЕВ. - 1885. - № 18. - С. 353-362; Сближение смерти с рождением и браком в народной поэзии и обряде Подольской губернии // Там само. - № 24. - С. 513-526; Народные образы и представления о смерти // ПЕВ. - 1886. - № 10. - С. 215-222; Народное воззрение на праздник Пасхи // Там само. - № 15. - С. 317-320; К истории быта сельского духовенства в Подолии // Киевская Старина. - 1887. - № 9. - С. 67-70; Народные обычаи и представления о загробной смерти // ПЕВ. - 1887. - № 9. - С. 189-195; № 10. - С. 208-217; Святые безсребренники Косьма и Домиан по народным возрениям // Там само. - № 44. - С. 1014-1017; "Набожные" песни в честь Тывровской иконы Божией Матери // ПЕВ. - 1889. - № 7. - С. 159-166.
4. Широцький К. Народні повір'я про буденні дні та святкування їх простим народом на Поділлі (1907) // ХОКМ. - ДК 5292. - 8 арк.
5. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. - К.: Оберіг, 1993. - 592 с.
6. Філь Ю. П. Народні пісні, що виникли під час нашестя чудес на Поділлі // Зап. Кам'янець-Подільського наук. при УАН тов-ва. 1928. - Т. 1. - С. 1-8.
7. Поділля. Історико-етнографічне дослідження (Авт.: Артюх Л. Ф., Балушок В. Г., Борисенко В. К., Пономарьов А. П. та ін.) - К., 1994. - 480 с.
8. Колотило Т. І., Суровий А. Ф. Етнологічне вивчення Кам'янеччини // Кам'янеччина в контексті історії Поділля. Наук. зб. - Т. 1. - К.-П., 1997. - С. 29-31.
9. Назаренко Є. Д. Подільські видання творів Руданського // Мат. другої наук.-практ. конф., присвяченої 500-річчю м. Хмельницького. Культура Поділля: Історія і сучасність. Хмельницький, 1993. - С. 126-127.
10. Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX-XX ст.: Історіографія. Бібліографія. Матеріали. - К.-П., 1993. - 480 с.
11. Козловська Г. П. Рукописний спадок з архіву Ю. Й. Сіцінського у фондах музею // Літопис Хмельниччини. Краєзн. зб. Упор. Боголюбова І., Єсюнін С., Кокошко Н., Нечипорук Н. Хмельницький, 2001. - С. 49-52.
12. Музиченко С. Мов неопалима купина // Україна, № 26. - 1989. - С. 18-19.
13. Земський Ю. Особливості національно-відродженського руху на Поділлі (ХІХ - поч. ХХ ст.) // Пам'ятки України: історія та культура. № 3-4. - 2000. - С. 62-66.
14. Трембіцький А. Весільні обряди та звичаї Поділля кінця ХІХ століття у висвітленні Є. Й. Сіцінського // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Вип. 7. Серія: Історія: Збірник наукових праць. / За заг. ред. проф. П. С. Григорчука / Вінниця: ДП "ДКФ", 2004. - С. 114-120.
15. Проблеми етнології, фольклористики, мистецтвознавства Поділля та Південно-Східної Волині: історія і сучасність. Науковий збірник. - К.-П., 2002. - 374 с.
16. Автобіографічні записи Є. Й. Сіцінського // КПМДА. - Ф. Р-3333. - Оп. 1. - Спр. 26. - Арк. 1-36.
17. Сіцінський Є. Народні пісні, записані в с. Мазники і сусідніх селах в 1881-1883 рр. // ХОКМ. - ДК 5297. - 41 арк.
18. Сицинский Е. Народное предание о Полозе (этнографический эскиз) // Подольский листок. К.-П., 1881. - № 58. - 19 травня.
19. Покровський Ф. Відгук про твір студента Є. Сіцінського "Слов'яно-руська язичницька і двоєвірна есхатологія" // Протоколи Ради КДА за 1883/4 навч. рік. - ДО., 1884. Фонди ДІБУ.
20. Романів Ю. Тернистий шлях вченого за совєтів // Український Голос. - № 90. - 1942. - 8 листопада.
21. Рецензії Є. Сіцінського // ЗНТШ. - Т. 19. - 1896. - С. 4-17; Т. 25. - 1897. - С. 13-24; Т. 30. - 1898. - С. 11-21; Т. 38. - 1899. - С. 11-18; Т. 43. - 1900. - С. 9-20; Т. 48. - 1901. - С. 10- 16; Т. 56. - 1902. - С. 4-11; Т. 62. - 1903. - С. 15-24; Т. 68. - 1904. - С. 9-15; Т. 74. - 1905. - С. 167-173; ЦДІАУЛ. - Ф. 401. - Оп. 1. - Спр. 105. - Арк. 91 зв.-92; Спр. 106. - Арк. 5- 10, 17-19 зв., 25 зв.-26, 33 зв.; Спр. 107. - Арк. 6, 24 зв, 27.
22. Димінський А. 25 пісень старців із акомпанементом ліри // ІРЦНБ НАНУ. - Ф. 36. - Од. зб. 132. - Арк. 23; Казки та оповідання... // Там само. - Од. зб. 709-713; Пісні про кохання та родинні Подільської волості // Там само. - Ф. 1. - Од. зб. 24861.
23. Шейковский К. Быт подолян. - К., 1859. - Вып. І. - 71 с.; 1860. - Вып. ІІ. - 74 с.; Печенюк М. Пісенна творчість композиторів з Кам'янеччини // Мат. до українського мистецтвознавства. Микола Леонтович і сучасна освіта та культура (до 60-річчя від дня народження). Наук. зб. Вип. 4. - Київ-К.-П.: Медобори (ПП Мошак М. І.), 2003. - С. 91-97.
24. Сицинский Е. Вірш С. Руданського "До дядька Прохора-Коваля" // ЛНВ. - 1901. - Кн. ІІІ.
25. Широцький К. Подольские колядки и щедривки // Православне Поділля. 1908. - № 1. - С. 4-10; № 2-3. - С. 28-39; № 4. - С. 60-76.
26. Широцкий В. Народные игры при похоронах (этнографический очерк); Широцкий К. Подольские колядки и щедривки // ЗНТШ. - Т. 91. - 1908. - С. 169-175; ЦДІАУЛ. - Ф. 401. - Оп. 1. - Спр. 107. - Арк. 30; Широцкий В. Обычай освящения трав в день 1-го августа; Обилие летних сельских праздников как остаток крепостного права // ЗНТШ. - Т. 86. - 1907. - С. 189-192.
27. Широцкий К. Росписная пасека // Православная Подолия. К.-П., 1912. - № 44. - С. 1039.
28. Пісні, обряди, звичаї при випроводжанні рекрутів, записані в с. Паньківці Летичівському повіті священиком Л. Маркевичем, 1909 р. // ХОКМ. - ДК 5294. - 14 арк.
29. Веснянки, записані на Вінниччині в с. Лисанівцях слухачем Вінницької церковно-учительської школи П. Понятовським, 1911 р. // ХОКМ. - ДК 5293. - 9 арк.
30. Обряди родин та хрестин записані в с. Паньківці Летичівського повіту 10 травня 1910 р. Корелієм Тихоновичем Баузом // ХОКМ. - ДК 5289. - 16 арк.
31. Сіцінський Є. Наукова робота в Кам'янці на Поділлю за останнє десятиліття (1914-1924 рр.) // Україна. - 1926. - Кн. 1. - С. 172-177.
32. Зборовець В. В Науковім Товаристві // Червоний Кордон. № 197. - 1926. - 4 квітня.
33. Лист М. Левченко до Є. Й. Сіцінського від 10 листопада 1928 р. // Архів А. Т.
34. Лист Д. І. Яворницького до Є. Й. Сіцінського від 19(25). 07. 1928 р. // Архів А. Т.
35. Лист Є. Й. Сіцінського до Д. І. Яворницького від 9 вересня 1928 р. // ДІМ, Арх-21042; Копія архів А. Т.
36. Лист С. Й. Ркліцького до Є. Й. Сіцінського від 25 травня 1929 р. // Архів А. Т.