ПОЛЬОВІ НОТАТКИ З ЕКСПЕДИЦІЇ "БУДЖАК-2004"

Марія Маєрчик, Олександр Прігарін

1-15 липня 2004 року в Кілійському районі Одеської області працювала історико-етнографічна експедиція викладачів та студентів кафедри археології та етнології України Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. В експедиції також взяла участь співробітниця ІМФЕ. Конкретні завдання цьогорічного виїзду були визначені програмою "Українське та російське населення Буджаку" Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації (зокрема: перевірити стан історичних пам'яток, вивчити рівень збереженості традиційних культур, з'ясувати характер міжетнічних взаємин), але також й науковими інтересами співробітників представлених інституцій.

Українці й росіяни проживають на Подунав'ї більше двох століть. В Кілійському районі вони мешкають і окремими сільськими поселеннями (українські - Трудове (колишнє Дракуля), Першотравневе (колишнє Гасан-Аспага), Десантне (колишнє Галалешти), російські - Василівка (Василівка та Подковка), Приморське (колишнє Жебріяни), і в біетнічних анклавах (російсько-українське Мирне (колишнє Карячка), україно-молдавські Червоний Яр та Фурманівка), а також в містах регіону (Кілія та Вилкове). Такий характер розселення, з одного боку, сприяє консервації етнічних культур, а з іншого створює умови для взаємопроникних процесів у культурно-побутовій та мовній сферах.

Частина тутешніх українців - це нащадки козацько-селянських переселень кінця XVIII - першої третини ХІХ ст. Цікаво, що серед населення краю дотепер побутують перекази про їх козацьке минуле. Проте найбільш поширеним етнонімом українців у регіоні є хохли (тепер певним чином і як регіональна самоназва), який, однак, втратив негативний відтінок; подібно і етнонім старовірів липовани, який раніше був образливою зовнішньою назвою, з часом втратив негативний відтінок і був прийнятий самими старовірами як самоназва. Прикметно, що з втратою негативних конотатів у названих етнонімах починають з'являтися інші слова на позначення іноетнічних сусідів, де негативний конотат є знову аж цілком відчутним. Так, тепер новоприйшлих в старовірські села українок називають кастронками, щодо помісі етнічних груп серед липован також існує назва катир(ка).

В Кілійському районі росіяни представлені трьома групами. Перша, липовани - це росіяни-старообрядці, які оселилися на Дунаї ще у середині XVIII ст. Друга спільнота росіян абаяни, обояни, які є нащадками державних селян, яких переселяв сюди уряд упродовж 1820-х рр. з Курської губернії Обоянського повіту (звідси і назва). У Кілійському районі вони проживають у Василівці разом з липованами, чітко розрізняючи себе. Інші росіяни - в основному міські мешканці, які переселилися до регіону в радянський період і не складають окремої етнокультурної групи.

Експедиція працювала кількома методами. Глибинне інтерв'ю було проведено з найбільш "продуктивними" респондентами різних вікових страт (часто інтерв'ю тривало 3-4 сеанси). Працювали на основі авторських запитальників. Анкетування дозволило зафіксувати статистичний матеріал переважно серед молоді. Паралельно опрацьовувалися реєстраційні книги сільської ради для вивчення демографічного розвитку, міграційних процесів і структури сім'ї. Група підготовлених спеціалістів, членів експедиції відвела кілька днів для ознайомлення з бібліотекою старообрядницької церкви Казанської Богородиці.

Було зібрано масив матеріалу з усної історії - меморати різного змісту від напівміфологічних пояснень появи липован-старообрядців до реальних спогадів-біографій окремих осіб. Як і в інших общинах липован, продуктивним жанром виявилися есхатологічні легенди про ознаки близького кінця світу. Ознаки ці, як повідомляли нам, були описані в старовинних родинних книгах старовірів, однак самі книги не збереглися, згідно зі свідченнями, вони зникли разом з особами, які вміли їх читати. Найчастіше називали такі ознаки: вода буде коштувати більше ніж вино (за приклад наводиться Кока-кола й інші напої), жінки одягнуть чоловічий одяг, людей будуть позначати номерами тощо. Зафіксовано об'ємний матеріал родинної і календарної обрядовості, вірувань та звичаїв, оригінальний корпус історико-етнографічних даних, які дають багату поживу для подальших наукових досліджень і поступово будуть введені до наукового обігу.

Нас, етнологів цікавила не тільки сфера традиційної культури, але також і сучасний її зріз, і особливо трансформації, пов'язані з перетворенням приморських населених пунктів - у першу чергу села Приморське і містечка Вилково - в курортну зону відпочинку. Громади старовірів-липован традиційно були консервативними і надзвичайно замкнутими. Уявіть, майже до 1970-их років, якщо липованин давав напитися прохожому-не липованину води, кухоль опісля викидався, надалі використовувати його було неприпустимо.

В старообрядницькій липованській культурі сталися швидкі кардинальні зміни, що дає цікавий матеріал для вивчення процесів трансформації й адаптації, а також опору консервативного середовища в умовах нових динамічних, глобалізаційних процесів.

Експедиційним "ноу хау" була запропонована і апробована робота не тільки з місцевим населенням, але й відпочивальниками, що дозволило вивчати їх взаємну рецепцію, зближення і взаємодію.

У зв'язку з цим було цікаво відзначити сприйняття липованами пляжу як чужого і ворожого топосу, а, відповідно, села і церкви як свого і сакрального, хоч більшість місцевих мешканців (навіть близьких до конфесійного центру общини) мають можливість заробітків для утримання сімей саме завдяки роботі в різних інфраструктурах пляжу. Однаково, липовани вважають, що образ життя, який продукується через пляж, руйнує їх спільноту і розбещує молодь.

Цікаву закономірність виявило опитування відпочивальників у Приморському: туристи з сусідніх районів Буджаку не знали, що перебувають у липованському селі, а ось прибульці з віддалених областей України знали це і мали певне уявлення про культуру й релігію липован.

Дослідження основних комплексів матеріальної культури свідчить, що традиційні форми зберігаються лише в окремих сферах, найчастіше пов'язаних з церквою. Загалом же можна говорити про соціально-економічну зумовленість розмивання, розчинення цього комплексу культури. Серед традиційних ознак, що острівково ще зберігаються в культурі липован, згадаємо хрестики та образи над порогами хат, обов'язкове облаштування в усіх житлових кімнатах божничків-іконостасів, вираз подяки фразою "Спаси, Христос" (говорити спасібо в липован категорично заборонено), наявність у кожній садибі лазні тощо. Традиційні ознаки в повсякденному одязі повністю зникли, однак ще подекуди зустрічаються в святковому одязі до церкви, особливо на храмові свята: чоловіки й хлопці одягають сорочку на випуск, підпоясуючись на правий бік, жінки підпоясуються також, але на лівий бік; одягаються стегнові пальто (поддєвкі), хустки на голові не вив'язуються вузлом, тільки пришпилюються; дотепер можна побачити в заміжніх жінок очіпок (зборнік, кічка, капор).

Традиції господарювання зазнали кардинальної зміни у 1950-1980-ті роки, при колгоспах. І хоч зараз відбувається поступова реституція рибальства та землеробства в їх традиційних формах, велика частина населення зосереджена на заробітку грошей в галузях обслуговування курортної зони.

У комплексі харчування липован найбільш архаїчну та виразну частину складають страви з риби (цікаво, що липованська уха подається упродовж частування поетапно, спочатку як друга страва - риба кількох видів, полита спеціально приправленою юшкою саламуром, потім як перша - власне юшка в чашках, а потім подаються зварені цілими в юшці морква і картопля, дуже смачно). Хоч загалом саме в сфері харчування проявляється інтерференція культур і запозичення від іноетнічних сусідів. Прикладом можуть бути такі страви в меню липован як овочеве манжо, мамалига, малай та ін.

Календарна та родинна обрядовість тісно пов'язана з церковним каноном і календарем, обряд орієнтований на церкву, але водночас містить і велику кількість архаїчних нехристиянських елементів, контамінація яких може стати предметом окремого дослідження (старовіри, особливо клір, вважають, що вони викорінили язичницьку компоненту вірувань та уявлень). Водночас, у деяких сферах справді спостерігається крайнє витіснення "нехристиянського" елементу з традиції. Так, старовіри не доглядали за могилами і не ходили на кладовище для річного поминання померлих, вважаючи тлінне тіло недостойним для молитовних почестей. Хрест робився дерев'яним - з часом могила мала зникнути. Натомість липовани у відповідні свята і в щоденній молитві згадували душі померлих, багато молилися власне за душі. В наш час відбувається активне запозичення липованами від сусідів поминальної традиції на гробках, куди приносять їжу, окремі могили тепер доглядаються.

Респонденти нерідко виявляли філігранну обізнаність у непростих питаннях церковного канону. Пояснюється це повагою і увагою старовірів до писемної традиції - майже у кожної родини є "старовинні" Часослов, Псалтирь тощо. Втім, майже всі зазначають, що тепер закон так не поважають, як це було раніше.

Центральну роль грає церковна община і у соціонормативній культурі. Громадське життя, форми дозвілля, колективна праця тощо все регламентувалося церквою. Така релігійність безумовно впливала і на сімейні стосунки. Опитування показали, що раніше були великі родини, а зараз таких вже нема. Підрахунки матеріалів сільрад та примарі (румунська адміністрація) показують, що сім'я нуклеарного типу домінувала вже на початку ХХ ст. Прості шлюбні пари з дітьми складали у Жебріянах (Приморському) впродовж ХХ ст. не менш 80 %. Уявлення про велику сім'ю пов'язане з високим індексом народжування.

Матеріали експедиції зберігаються у лабораторії археології та етнографії Степової України ОНУ ім. І. І. Мечникова.