Окремі звичаї післянедільного святкування весілля на Сумщині (середина - третя чверть ХХ століття)

Автор

Гавриленко Вікторія

аспірантка кафедри філософії Сумського державного університету, начальник відділу нематеріальної культурної спадщини Сумського обласного науково-методичного центру культури і мистецтв

Окремі звичаї післянедільного святкування весілля на Сумщині (середина - третя чверть ХХ століття)

Анотація

У статті йдеться про особливості святкування весілля з понеділка в селах Сумщини ув другій половині ХХ ст. На цей час ще були життєздатними деякі давні весільні звичаї. Позаяк головним весільним днем вважалася неділя, головні обряди здійснювалися саме в цей день. Натомість великий інтерес представляють саме звичаї післянедільного, тобто завершального, етапу весільного дійства.

Метою статті є опис звичаїв післянедільного святкування весілля, що побутували на Сумщині в середині – третій чверті ХХ ст. В основі дослідження – польові матеріали, отримані під час експедицій в села Сумщини, зокрема Охтирського, Краснопільського, Сумського, Недригайлівського, Буринського та Конотопського районів.

На початку статті розглянуто праці етнографів П. Литвинової-Бартош та П. Гнідича, які здійснили ґрунтовні описи весільного дійства в окремих селах Полтавської й Чернігівської губерній (нині ці населені пункти адміністративно належать до Сумської області). Коротко окреслено особливості післянедільного гуляння у весільному святкуванні середини ХІХ – початку ХХ ст. Відзначено, що локальні варіанти деяких звичаїв, зафіксованих етнографами у сс. Землянка (Глухівщина) й Бацмани (Роменщина), побутували й у середині – третій чверті ХХ ст. у прилеглих і віддалених частинах області.

Основна частина статті присвячена опису звичаїв післянедільного етапу весілля за спогадами інформантів. Серед звичаїв, що побутували на Сумщині, було виявлено найбільш загальні та життєздатні. Зафіксовано деякі локальні відмінності звичаю снідання, які стосуються того, хто саме мусив нести молодій сніданок. Це доручалося дружкам, молодим хлопцям і дівчатам (сс. Хмелівка, Духанівка); братам, сестрам і дружкам (сс. Клепали, Хухра); дружкам і «скринянам» (с. Вільшана); людям старшого віку, весільним гостям (с. Комиші); батькам і родичам молодої (с. Лантратівка).

До загальнопоширеного звичаю післянедільного етапу весілля було «катання» батьків. Проводився цей звичай в опитаних селах схоже: батьків возили по селу на візку чи санях і перевертали їх у річку чи в калюжу. Часто згадуваним звичаєм було вимітання хати, що здійснювалося або в понеділок, або у вівторок. Цей звичай був спрямований або на символічне «вимітання» молодої з дому (с. Піски), або на її навчання хатнім справам (сс. Клепали, Хмелівка). До вагомих звичаїв можна віднести понеділкове розділення короваю між гостями (у с. Хухра ділили калач) та розпивання вина, яке в неділю стояло на столі в маленьких пляшечках, прикрашених колосками. Серед звичаїв післянедільного етапу весілля інформанти згадали також молотіння жита.

Поширеним повсюди звичаєм післянедільного гуляння була «перезва» (почергове відвідування гостями нових родичів) і «циганщина» – рядження й обходи дворів. Перевдягнені гості ходили по подвір’ях (зазвичай тих, хто входив до гурту циган, або гуляв у неділю на весіллі), збирали харчі, ловили домашню птицю й готували потім вечерю.

Отже, післянедільний етап святкування весілля у селах Сумщини у середині – третій чверті ХХ ст. включав у себе низку звичаїв. Серед найвагоміших – снідання, вимітання хати, катання батьків, молотіння жита, ділення короваю й розпивання вина, циганщина й відвідини батьків молодим подружжям. Для створення деталізованого опису післянедільного святкування весілля необхідні подальші локалізовані експедиційні дослідження.

Ключові слова

«свайбани», снідання, парки, післянедільне гуляння, циганщина.

Список використаних джерел

1. Гнедич П. Матеріалы по народной словесности Полтавской губерніи. Роменскій уезд. Полтава, 1915. Вып. 1. Песни обрядовыя. 150 с.

2. Литвинова-Бартош П. Весільні обряди і звичаї у селі Землянці Глухівського повіту у Чернигівщині. Матеріяли до українсько-руської етнольогії. Виданнє етнографічної комісії за редакцією Хв. Вовка. 1900. Т. ІІІ. С. 70–173.