Повернутись до журналу2019 рiк №5

Громадсько-політичне, культурне та конфесійне життя української діаспори в Росії (1990-ті роки)

Читати публікаціюЧитати публікаціюЗавантажити публікацію
Автори публікації:
Кушнір Мирослав
Стор.:
109-114
УДК:
316.72(470+571=161.2)"199"
DOI:
https://doi.org/10.15407/nte2019.04.109
Бібліографічний опис:
Кушнір, М. (2019) Громадсько-політичне, культурне та конфесійне життя української діаспори в Росії (1990-ті роки). Народна творчість та етнологія, 4 (380), 109–114.

Автор

Кушнір Мирослав      
студент магістерського відділення історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

 

Громадсько-політичне, культурне та конфесійне життя української діаспори в Росії (1990-ті роки)

 

Анотація

Українці – друга за чисельністю етнічна меншина в Російській Федерації. Українська діаспора в Росії – найбільша українська діаспора у світі. У другій половині 1980-х років на хвилі горбачовських реформ почалося відродження українського національного життя. Перше українське культурне товариство «Славутич» виникло 1988 року в Москві. Протягом 1990-х років українські товариства з’явилися в багатьох інших містах Росії. На початку 2000-х років існувало понад 100 українських об’єднань. Найбільшими були Організація українців Росії та Федеральна національно-культурна автономія «Українці Росії», що об’єднували менші спілки на регіональному і місцевому рівнях. Діяльність української діаспори в РФ здійснювалася в трьох основних напрямах: культурному, конфесійному та громадсько-політичному. Найбільш динамічно розвивався культурний напрям. Російська влада прагнула зосередити діяльність української діаспори виключно в культурному руслі й уникнути її політизації. Розвитку української діаспори в РФ сприяла велика правова база на міжнародному та національному рівнях. Загалом політика України щодо діаспори в Росії не проводилася на належному рівні. Українське керівництво не змогло вибудувати системи взаємодії та підтримки співвітчизників. Українська діаспора зазнавала протидії з боку російської влади. Найбільшим досягненням було відкриття 1998 року Культурного центру України в Москві. Українські культурні і громадсько-політичні об’єднання, церковні громади не досягли великих успіхів, оскільки були малочисельними та ізольованими одне від одного. Їм не вдалося створити повноцінної інфраструктури для ведення культурно-просвітницької роботи – бібліотек, шкіл, церков, видавництв та періодичних видань. Позбавлені підтримки з боку України та РФ, вони розпадалися або були пасивними.

 

Ключові слова

діаспора, культурна організація, громадсько-політичне об’єднання, церковна громада.

 

Список використаних джерел

  1. Бабенко В., Бабенко С. Українці Башкортостану: основні тенденції етнокультурного розвитку (кінець ХІХ – початок ХХІ ст.). Народна творчість та етнографія. 2010. № 4. С. 39–47.
  2. Брацюн В. Державна програма «Українська діаспора до 2000 р.» та її значення для трудових мігрантів – громадян України на території Російської Федерації. Гілея. Історичні науки. 2012. Вип. 56 (№ 1). С. 176–179.
  3. Волков В. Українська діаспора у Російській Федерації: інституційний, соціально-економічний та культурний розвиток (1991–2010): дис. … канд. іст. наук : спец. 07.00.02. Київ, 2018. 244 с.
  4. Всероссийская перепись населения 2002 года. URL : http://www.perepis2002.ru/index.html?id=11. Дата звернення: 22. 05. 2019.
  5. Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією. Україна-Росія. 1990–2000 рр. : Документи та матеріали. Київ, 2001. С. 492–500.
  6. Зленко А. Динаміка розвитку двосторонніх відносин між Україною і Російською Федерацією. Діалог. Історія, політика, економіка. 2002. № 3. С. 12–15.
  7. Іваненко В., Кавун М. Проблеми збереження національної самосвідомості української діаспори в сучасній Росії (за матеріалами Сибіру та Уралу). Чорноморський літопис. 2010. Вип. 1. С. 46–50.
  8. Іванов І. Російсько-українському стратегічному діалогу нема альтернативи. Діалог. Історія, політика, економіка. 2002. № 3. С. 16–19.
  9. Ідзьо В. Українська діаспора в Росії. Львів : БаК, 2002. 304 c.
  10. Мазука Л. Українська діаспора в Росії: актуальні проблеми збереження національної ідентичності. Стратегічні пріоритети. 2007. № 4 (5). С. 91–102.
  11. Не п’ята колона… Урядовий кур’єр. 1993. 30 жовт­ня. № 159 (269). С. 1–2.
  12. Пешкова В. Инсценирование «украинскости»: некоторые культурные практики репрезентации этнических различий в современной Москве. Журнал социологии и социальной антропологии. 2005. Т. 8. № 1. С. 136–148.
  13. Тимофеева С. Национально-культурные организации украинцев в Москве. Российско-украинский бюллетень. Москва, 2000. № 6–7. URL : http://religion.gif.ru/articles/tim-u.html. Дата звернення: 22.05.2019.
  14. Хрієнко М. Слідами Тараса Шевченка в Оренбурзі. URL : http://incognita.day.kiev.ua/slidami-tarasa-shevchenka-v-orenburzi.html. Дата звернення: 22.05.2019.
  15. Федеральный закон «О национально-культурной автономии». URL : http://pravo.gov.ru/proxy/ips/?docbody=&nd=102041937. Дата звернення: 22.05.2019.