Повернутись до журналу

Динаміка розвитку національних меншин та етнічних груп в Україні на початку ХХІ століття

Читати публікаціюЧитати публікаціюЗавантажити публікацію
Автори публікації:
Борисенко Валентина
Стор.:
29-47
УДК:
323.15:316.347](477)“20”
DOI:
https://doi.org/10.15407/nte2019.06.029
Бібліографічний опис:
Борисенко, В. (2019) Динаміка розвитку національних меншин та етнічних груп в Україні на початку ХХІ століття. Народна творчість та етнологія, 6 (382), 29–47.

Автор

Борисенко Валентина

доктор історичних наук, професор, завідувач відділу «Архівні наукові фонди рукописів і фонозаписів» Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України

 

Динаміка розвитку національних меншин та етнічних груп в Україні на початку ХХІ століття

 

Анотація

У статті розглядається проблема інтеграції національних спільнот іноетнічного походження в українське суспільство. В Україні ще з радянських часів активно експлуатували міф про 130 народів, залучаючи здебільшого одиноких представників різних етносів, які з тих чи інших причин перебували в країні. Це робилося з метою переконати світ, що українці не можуть претендувати на самостійність та незалежність. Але національна свідомість більшості населення і статистичні дані переконливо свідчать, що в Україні навіть за застарілим переписом 2002 року українців проживає близько 80 %, а за останніми соціологічними дослідженнями ця цифра наближається до 90 %. В Україні доволі багато нечисленних етнічних спільнот – мігрантів радянського періоду, коли відбувалося цілеспрямоване перемішування населення з метою створення загальнорадянської спільноти СРСР.

Під час різних історичних подій, військових протистоянь і політичних амбіцій окремих «вождів», не питаючись саме населення, його неодноразово депортували, переселяли, змушували покидати рідні домівки. Водночас утворювалися анклави, переважно на пограниччі, іноетнічного населення, яке нині проживає на території України. Компактність цих груп, давність проживання, збереження своєї національної ідентичності дають нам підстави визнати п’ять національних меншин в Україні, а саме – росіян, молдован, румунів, угорців, болгар. Україна докладає максимум зусиль для забезпечення їхніх культурно-освітніх потреб. Їхнє представництво на усіх рівнях виконавчої та законодавчої влади також більш ніж очевидне. Вони користуються усіма правами громадян України і жодних утисків за етнічною ознакою не спостерігалося. В Україні також проживають певні етнічні групи, які переважно живуть розпорошено в містах, мають украй малу чисельність, але прагнуть до утворення своїх культурних товариств і Україна їм у цьому також допомагає. До цих груп можна віднести євреїв, поляків, вірмен, греків та деяких інших. Вони значною мірою зросійщені, втратили рідну мову і тепер Міністерство освіти і науки України допомагає їм її відродити. Для цього за державний кошт видає підручники для шкіл і словники. Щоб інтегрувати етнічні спільноти в українське суспільство самої толерантності українців замало. Варто більше приділяти уваги взаємному пізнанню культур і вивчати державну мову, яка дасть великі можливості для розвитку всіх етнічних спільнот.

 

Ключові слова

українці, етнічні групи, національні меншини, інтеграція, фальсифікація, Декларація прав національностей, освіта, культура.

 

Список використаних джерел

  1. Берг Л.С. Население Бессарабии : этнографический состав и численность. Пг., 1923. 59 с. : табл.,1 л. к. (Труды Комиссии по изучению племенного состава населения России; 6).
  2. Борисенко В. Нова весільна обрядовість в сучасному селі. (На матеріалах південно-східних районів України). Київ : Наукова думка, 1979. 134с.
  3. Вітович І. Політика провалу. Україна молода. 2019. 7 серп.
  4. Воропай М. Вивчення культури населення українсько-російського порубіжжя Слобожанщини в другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. Етнічна історія народів Європи. Київ, 2007. Вип. 22. С.61–66.
  5. Гасиджак Л. Етнічний склад населення Донбасу: політизація проблеми. Етнічна історія народів Європи. Київ, 2007. Вип. 22. С.67–73.
  6. Головко О. Поховальна обрядовість українців Подільсько-Бессарбського пограниччя: міжетнічні взаємовпливи та локальна специфіка. Етнокультура порубіжжя: локально-територіальні особливості. Одеса. ОНУ ім. Мєчнікова. Одеса, 2014.
  7. Демиденко Л. Культура и быт болгарского населения в УССР. Киев, Наукова думка, 1970.139с.
  8. Державин Н. У болгар Таврической губернии. Этнографическое обозрение. Кн. XL.V1. Москва, 1901.
  9. Дзюба І. Між культурою і політикою. Сфера. Київ, 1998. 373с.
  10. Дзюба І. З криниці літ. Т. 2. Обереги, Гелікон. Київ, 2001. 848с.
  11. Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація. Київ, 1998.276с.
  12. Дністрянський М. Українсько-румунські міждержавні відносини: геополітичні суперечності та перспективи оптимізації. Науковий вісник Волинського національного університету ім. Лесі Українки. Луцьк, 2012, № 18. С.102–107.
  13. Енциклопедія історії та культури карпатських русинів / уклад. : Павло Роберт Магочі, Іван Поп ; за ред. П. Р. Магочі. Ужгород : Вид. В. Падяка, 2010. 856 с.
  14. Етнічні спільноти України. Довідник. Київ : Фенікс, 2001. 252 с.
  15. Євтух В. Трощинський В., Галушко К. та ін. Етнонаціональна структура українського суспільства : довідник. Київ : Наукова думка, 2004. 343 с.
  16. Ермолин Д. Границы, идентичности и стереотипы в полиэтническом микросоциуме (на примере с. Жовтневое Болградского района). Локальна та регіональна специфіка традиційної культури. Одеса : вид-во КП ОМД, 2013. С. 207–214.
  17. Захарова Г. Розвиток українсько-молдавської міжетнічної шлюбності. Народна творчість та етнографія. 1980. № 4.
  18. Іванчишен В., Юрченко В., Олійник М., Дєдуш О. Етнокультурна мозаїка Буджака другої половини ХХ – на початку ХХІ століття. Народна творчість та етнологія. Київ, 2018. № 6. С. 70–76.
  19. Історія України / під ред. Зайцева Ю. Львів : Світ, 1998.488 с.
  20. Історія України. Хрестоматія / упоряд. Литвин В. М. Київ : Наукова думка, 2013. 1056 с.
  21. Короткі підсумки перепису населення України 17 грудня року 1926. Національний і віковий склад, рідна мова та письменність населення. Центральне статистичне управління УСРР. Харків, 1928. Т. 5. Вип. 2.
  22. Матеріали круглого столу. Гуманітарні виклики та соціальні наслідки військових дій на Сході України. Київ : ІМФЕ ім. М. Т. Рильського, 2015. 276 с.
  23. Мойсей А. Аграрні звичаї та обряди у народному календарі східнороманського населення Буковини. Чернівці : Тов. «Друк Арт», 2010. 320 с.
  24. Молдаване. Очерки истории, этнографии, искусствоведения. Изд. «Штинца» Кишинев, 1977. 458 с.
  25. Наулко В. Развитие межэтнических связей на Украине. Київ : Наукова думка, 1975. 275 с.
  26. Наулко В. Хто і відколи живе в Україні. Київ : Головна спеціалізована редакція літератури мовами національних меншин України, 1998. 80 с.
  27. Рендюк Т. Українці в Румунії та румуни в Україні: проблеми минулого та сучасне становище. Київ : НАН України. Ін‑т історії України. 2011. 293 с.
  28. Русские в современном мире. Москва. 1998.
  29. Сополига М. Українці Словаччини: історико-етнографічний аспект. Народна творчість та етнологія. 2017. № 3.
  30. Ткаченко В. Україна-Росія: на сконі «пропащого часу». Київ : Політія, 2019. 548 с.
  31. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край снаряженной Императорским русским Географическим обществом. Юго-западный отдел. Материалы и исследования, собранные д. чл. П. П. Чубинским. Санкт-Петербург, 1872. Т. 7. 608 c.
  32. Цвєтко С. Весільні звичаї і пісні болгар на Херсонщині (село Тернівка на Миколаївщині). Вісник Одеської комісії краєзнавства. Одеса, 1925. Ч. ІІ–ІІІ.
  33. Цимиданов В. Особенности областной этнографии. Літопис Донбасу. Донецьк, 2006. № 14. С. 94–102.
  34. Чабану І. Пісні про дружбу молдован з східними слов’янами. Народна творчість та етнографія. 1970. № 6. С. 22–26.
  35. Чижикова Л. Русско-украинское пограничье: история и судьбы традиционно-бытовой культуры. Москва : Наука. 1988. 256 с.