Повернутись до журналу2020 рiк №4

Історія вивчення усних спогадів: позиція Максима Рильського і сучасні підходи

Читати публікаціюЧитати публікаціюЗавантажити публікацію
Автори публікації:
Коваль-Фучило Ірина
Стор.:
112-117
УДК:
82-94:82.091]:929Рил
Бібліографічний опис:
Коваль-Фучило, І. (2020) Історія вивчення усних спогадів: позиція Максима Рильського і сучасні підходи. Народна творчість та етнологія, 3 (385), 112–117.

Автор

Коваль-Фучило Ірина

кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник відділу української та зарубіжної фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України

 

Історія вивчення усних спогадів: позиція Максима Рильського і сучасні підходи

 

Анотація

У статті проаналізовано фольклористичні проблеми, порушені в статті Максима Рильського «Краса і велич народної творчості» (1957). Багато з цих проблем актуальні до нашого часу. Це стосується провідної проблеми фольк­лористики – визначення основного предмета дослідження, тобто означення меж такого явища, як фольклор, що є фольклором, які терміни використовують для його номінації.

М. Рильський аналізує вживання терміна словесність на означення фольклору. Автор, покликаючись на авторитет словника Ушакова, словесністю вважав усю творчість, виявлену в слові, не лише в художньому слові. Термін народна поетична творчість не задовольняв Максим Тадейовича якраз у зв’язку з тим, що він не охоплював «споминів учасників визначних подій», які сьогодні дослідники номінують меморатами (усні спогади) і мемуарами (письмові спогади). І хоча ці тексти не надто художні, тобто їхня мова не така поетично довершена, як у класичних фольклорних жанрах, як-от обрядові та ліричні пісні, фольклористи, на думку Рильського, повинні залучати їх до поля свого дослідження. Удруге Максим Рильський згадав народні оповідання у визначенні терміна словесний фольклор, коли відстоював думку про те, що фольклор надалі активно побутує.

Сьогодні ми щоразу переконуємося, що народне слово активно реагує на різні події, і результати цієї словесної діяльності важко вписати у звичну класифікацію фольклорних жанрів. Цю тенденцію помітив свого часу й М. Рильський, у переліку нових записів він знову не забув зазначити народні оповідання. На означення текстів, що їх сьогодні найчастіше називають усною історією, дослідник вжив такі номінації: оповідання, усні оповідання, розповіді, усні розповіді, оповідання бувалих людей, спомини учасників визначних подій. Цей перелік свідчить про те, що автор аналізованої розвідки надавав важливого значення усноісторичним текстам. Три терміни – розповіді, усні розповіді, спомини учасників визначних подій – свідчать, що М. Рильський усвідомлював принципову різницю між літературним і фольклорним текстом.

 

Ключові слова

Максим Рильський, усна історія, літературний текст, фольклорний текст, усні спогади.

 

Список використаних джерел

  1. Бріцина О. Ю. Українська усна традиційна проза: питання текстології та виконавства. Київ, 2006. 396 с.
  2. Затоплений рай: Андруші у спогадах та документах / упоряд. М. К. Михняк. Київ, 2018. 400 с.
  3. Іваннікова Л. Голодомор у селі Губча Хмельницької обл.: причини, наслідки, історична пам’ять. Подвижник : Ювілейний науковий збірник на пошану д-ра філол. наук, проф. Миколи Дмитренка. Київ, 2015. С. 316–327.
  4. Іваннікова Л. Фольклоризація усної історії як механізм збереження історичної пам’яті народу. Український фольклор: методологія дослідження, динаміка функціонування : колективна монографія. Київ, 2014. С. 58–70.
  5. Коваль-Фучило І. Біографічний наратив: чоловічий варіант презентації досвіду примусового переселення із зони затоплення. Міфологія і фольклор. 2016. № 3–4. С. 35–47.
  6. Коваль-Фучило І. Концепт «земля» в оповідях про примусове переселення. Lemkovia, Bojkovia, Rusíni – dejiny, súčasnosť, materiálna a duchovná kultúra. Banská Bystrica, 2018. T. VII. Časť 2. С. 25–40.
  7. Коваль-Фучило І. Концепт дому в оповідях про примусове переселення. Łemkowie, Bojkowie, Rusini: historia, wspуłczesność, kultura materialna i duchowa. Słupsk, 2016. T. 6. С. 147–158.
  8. Коваль-Фучило І. Сучасна оповідальна традиція: особливості функціонування. Український фольклор: методологія дослідження, динаміка функціонування : колективна монографія. Київ, 2014. С. 90–106.
  9. Коваль-Фучило І. М. Усні оповіді як предмет дослідження фольклористики: підсумки і завдання. Слов’янський світ. 2017. Вип. 16. С. 198–221.
  10. Кузьменко О. Драматичне буття людини в українському фольклорі: концептуальні форми вираження (період Першої та Другої світових воєн). Львів, 2018. 728 с.
  11. Кузьменко-Лісовенко К. Затоплена Придніпровська цивілізація. Історія. Людські долі. Київ, 2018. 264 с.
  12. Лабащук О. Натальний наратив: синтактика, семантика, прагматика. Тернопіль, 2013. 320 с.
  13. Мишанич С. Усні народні оповідання. Київ, 1986. 327 с.
  14. Рильський Максим. Краса і велич народної творчості. Рильський М. Наша кровна справа. Статті про літературу. Київ, 1959. С. 50–71.
  15. Толковый словарь русского языка : в 4 т. / сост. Г. О. Винокур, Б. А. Ларин, С. И. Ожегов, Б. В. Томашевский, Д. Н. Ушаков ; под ред. Д. Н. Ушакова. Москва, 1935–1940.
  16. Усна історія Степової України. Запоріжжя, 2008–2012. Т. 1–10.
  17. Халюк Л. Усні народні оповідання українців-переселенців Лемківщини, Холмщини, Підляшшя та Надсяння: жанрово-тематична специфіка, художні особливості. Київ, 2013.