Шляхи модифікації жанру масової пісні в умовах тоталітарної системи

Автор

Кузик Валентина

кандидатка мистецтвознавства, старша наукова співробітниця відділу музикознавства та етномузикології Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, членкиня НСКУ, лауреатка премії ім. М. Лисенка

Шляхи модифікації жанру масової пісні в умовах тоталітарної системи

Анотація

Пісенна творчість посіла особливе місце в системі музичних жанрів української культури (ідеться про 1920–1930-ті роки). Вона була скерована на поклик доби – поширювати революційні ідеї, оспівувати боротьбу за нові цінності життя комуни. Головною передумовою стали мобільність, демократизація змісту, лапідарність і конкретність вислову, чітка ритмічна основа, близькість до фольклорних джерел.

Така динаміка розвитку жанру цілком природна, адже пісня як художня форма є однією з найпоширеніших у вокальній музиці всіх народів світу. Її перевагами стали мала форма (т. зв. мініатюра), синтез двох художніх засад – поетичної (словесної / вербальної) і музичної (насамперед мелодії). За свою багатовікову історію пісня зазнала розмаїтих жанрових видозмін як у фольклорі, так і у професійній царині. У колишньому СРСР у середині 1920-х років маніфестується новий ідеологічно забарвлений жанр – масова пісня, з її віковими градаціями (піонерська, комсомольська тощо). Її перші зразки постають як органічне продовження творчості українського, російського та світового революційного пролетаріату.

Уведене ще в 1922 році поняття «масовість» (масові жанри, масові пісні тощо) було проявом культурних ідеологів ЦК ВКП(б) СРСР, які розуміли поняття «маса» як кількісний показник скупчення людей (хоча загальновідомо, що цей термін належить фізичній науці, для соціуму було б правильним поняття «біомаса»). Так було відкинуто символи духовного начала у творчості (майже на століття). 1930-ті роки принесли нові теми для розвитку масових пісень – у них посилився, з одного боку – мілітаристський зміст, а з іншого – стиль панегірика з прославленням культу особи вождя.

Еволюція пісенності в Україні довоєнного часу могла б бути багатшою на творчі знахідки, якби вона відбувалася природним шляхом духовної спадкоємності митецьких генерацій. Однак великої шкоди культурі, як і всім сферам життя, завдали сталінські репресії, жертвами яких стали відомі українські композитори та поети.

Ключові слова

музична культура України, пісня, пісенні жанри, масова пісня, тоталітарна ідеологія, пісня-панегірик, культ особи в мистецтві.

Джерела та література

1. Булат Т. Інтонаційно-образний склад масової пісні. Проблеми української радянської музики. Київ : Муз. Україна, 1969. Т. 2. С. 3–40.
2. Грінченко М. Розвиток української музики пожовтневого періоду. Архівні наукові фонди ІМФЕ ім.М. Т. Рильського НАН України. Ф. 36–3. Од. зб. 256.
3. Зак В. О некоторых «секретах доходчивости» мелодии массовой песни. О музыке: проблемы анализа. Москва : Сов. композитор, 1974. С. 272–297.
4. Козицький П. Більше уваги до масової музики. Комуніст. 1928. 20 травня.
5. Комуніст. 1931. 10 травня.
6. Кузик В. Лев Миколайович Ревуцький. Київ ; Ніжин : ПП Лисенка, 2011. 83 с.
7. Кузик В. Українська радянська лірична пісня / відп. ред. Т. П. Булат ; АН УРСР, Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського. Київ : Наукова думка, 1980. 112 с.
8. Радянська музика. 1934. № 2/3.
9. Ревуцький В. Спогади про батька. Музика. 1993. № 6.
10. Центральний архів Міністерства державної безпеки СРСР. 38028 ФП. – Сл. с. № 123/721.
11. Yudkin-Ripun I. Abstraction of Daily Life as the Basis of the Textual integration: The Experience of Ivan Kocherha. Студії мистецтвознавчі. 2017. Чис. 2 (58). С. 7–19.