Речитатив як особливість реформатських похоронів на Закарпатті

Автор

Гал Одел

докторант Дебреценського університету, Докторська школа історії та етнографії; асистент викладача Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ. ORCID: https://orcid.org/0000-0002-2032-709X

Речитатив як особливість реформатських похоронів на Закарпатті

Анотація

У статті в рамках етнографічних досліджень досліджується новий аспект народної грамотності, що є важливою частиною культури. Основна тема – народна грамота та пісенний речитатив. Одним з головних осередків «начитування» було недільне богослужіння, а також похорони та нічні пильнування. У дослідженні представлено деякі рукописи з Угочі (історичної області Закарпаття), що їх використовували на похоронах. Для цих випадків вживалися звичайні рукописи з похоронними піснями під назвою «Книга, виготовлена та написана для поховальних ритуалів», або «Збірник похоронних пісень». Нині в області збережено понад десять таких рукописів. Найдавніші з них датуються 1880-ми роками. Їх написали кантори. Рукописи існують у чотирьох примірниках, вони містять лише похоронні пісні. Кантори вибирали пісню з цього рукопису відповідно до соціального становища померлого. Усі рукописи мають схожу структуру, кожен поділено на десять розділів. Пісні в розділах згруповано за віковими групами. У них указано причину смерті, іноді ранг або матеріальний статус померлого. Практика «начитування» завершилася лише кілька років тому. Речитативи мешканці сіл оцінюють по-різному. Більшість із них прагнули дотримуватися цього звичаю, адже він репрезентував  релігійні звичаї угорців-реформатів. У дослідженні представлено як погляди старшого, так і молодого покоління. Міцний звʼязок із традицією зумовив доволі тривале існування речитативного звичаю в досліджуваних поселеннях. Поки громада «ототожнювала» себе з речитативним виконанням, вона практикувала цей спосіб співу. Цей звичай був вагомою частиною життя і релігії угорців-реформатів Закарпаття і віддзеркалював також моральні стосунки в громаді. Ритуал глибоко укорінений в угорській культурі, наш обов’язок захищати та зберігати його.

Ключові слова

рукописи, поминальні пісні, пісня-речитатив, народна грамота, похорон.

Джерела та література

1. Гал Одел Ф. Про надиктування пісень та їх тексти у селі Шаланки. Стратегічні пріоритети в науці. Вінниця, 2020. Чис. 5. С. 5–10.
2. BÁLINT, Sándor. Népünk ünnepei. Az egyházi év néprajza. Budapest : A Szent István Társulat kiadása, 1938.
3. GYÖRGY HORVÁTH, László; LAJOS, Mihály. A Hömlöc lábánál. Falumonográfia. Salánk, Feketpatak és Verbőc történetéből. Ungvár ; Budapest : Intermix Kiadó, 1998.
4. HOPPÁL, Mihály; JANKOVICS, Marcell; NAGY, András; SZEMADÁM, György. Jelképtár. Helikon Kiadó, 1997.
5. JÁKI, Sándor Teodóz. Ősi és modern. Magyar egyházzene / Déri Balázs szerk. Budapest, 1995–1996. N III. P. 429–433.
6. KATONA, Imre; RAJECZKY, Benjamin. Népének. Magyar Néprajzi Lexikon K‑Né/ Ortutay Gyula szerk. Budapest : Akadémiai Kiadó, 1980.
7. LATOR P, Ilona. Kimegy a lelke, marad a test. A halállal és temetkezéssel kapcsolatos szokások, hiedelmek Visken. Ungvár ; Budapest : Intermix Kiadó, 2005.
8. MOLNAR, Ambrus. Egyházi és vallásos élet, «diktálás», «éneklők» Nagydobronyban. Népi vallásosság a Kárpát-medencében / S. Lackovits Emőke és Mészáros Veronika szerk. Veszprém, 2001. N 5.
9. SÁPY, Szilvia. «Diktálós énekek» Vámosoroszi temetkezési hagyományaiban. Ethnica. Budapest, 2000. N CXI. P. 157–176.
10. SZACSVAY, ÉVA. Az éneklés és az énekeskönyv szerepe a reformátusok vallásosságában. Népi Vallásosság a Kárpát-medencében / Lackovits Emőke szerk. Veszprém, 1991. N 1. P. 117–121.
11. ZÁN GÁL, Adél. Az énekdiktálás hagyománya Salánkon. Ethnica. 2011. N XIII / 3.
12. ZÁN GÁL, Adél. Kéziratos imádságos füzetek Salánkról. Vallásos kultúra és életmód a Kárpát-medencében. Veszprém : Laczkó Dezső Múzeum, 2017. N 10. P. 882–908.