Про надиктовування пісень та їх тексти в селі Шаланки Закарпатської області

Автор

Гал Одел  

викладачка Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ, аспірантка Дебреценського університету (м. Берегове, Україна).

ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-2032-709X

Про надиктовування пісень та їх тексти в селі Шаланки Закарпатської області

Анотація

Запропоновану статтю присвячено одному з нових напрямів народознавчих досліджень, зокрема окремому жанру усної народної творчості, який є органічним складником сучасної української та угорської культур. У фокусі уваги дослідження перебувають писемні джерела із с. Шаланки Берегівського району Закарпатської області та деяких інших місцевостей колишнього історичного регіону Угоча. Збірник під назвою «Книга для похоронних церемоній» («Halottas alkalmakra készített és írott könyv») представлено в чотирьох примірниках, кожен з яких містить пісні для поховального обряду. Основні нагоди для співу речитативом – це, з одного боку, церковні заходи, богослужіння, а з іншого – похорони та поминки. Для останніх у реформатських громадах були підготовлені окремі рукописні пісенники під назвою «Книга-збірник похоронних пісень», або «Книга, підготовлена і написана для вшанування померлих». Наразі в досліджуваному регіоні зібрано понад десять рукописів. Відомості про їхнє використання та призначення, роль у житті громади можна отримати з розповідей інформаторів. Найдавніший збірник було складено в 1880‑х роках. Книги містять лише тексти, які забезпечують гідне поховання померлих. Для похорону кантор (співець) підбирає відповідні пісні за віком, статтю, церковним саном померлого тощо. Більшість рукописів мають подіб­ну структуру; так само багато спільного знаходимо в тематиці пісенних текстів. Загалом, як уже зазначалося, зміст кожного з рукописів поділено на десять розділів, пісні переважно згруповано за віком.

Донедавна в опитаних громадах існував звичай так званого диктованого співу (речитативу). Учасники спільноти мають різні погляди на його занепад. Старше покоління віддає перевагу речитативу, молодь – ритмічному співу та новим пісням. Проте фактом є те, що диктований спів був прикметною ознакою реформатських відправ і водночас угорської ідентичності. Це також мало моральне наповнення у стосунках між членами громади. Наш обов’язок – показати та зберегти цей звичай!

Ключові слова

рукописи, похоронні пісні, надиктовування пісень, писемність, похорони.

Джерела та література

1. BálintS. Népünk ünnepei. Az egyházi év néprajza. Budapest : Szent István-társulat kiadása, 1938.
2. Gál A. Kéziratos imádságos füzetek Salánkról. Vallásos kultúra és életmód a Kárpát-medencében 10. Veszprém : Laczkó Dezső Múzeum. 2017. No. 10. P. 882–908.
3. György Horváth L., Lajosm. A Hömlöc lábánál. Falumonográfia. Salánk, Feketpatak és Verbőc történetéből. Intermix Kiadó. Ungvár ; Budapest, 1998.
4. Hoppál M., Jankovics M., Nagy A., Szemadám Gy. Jelképtár. Budapest : Helikon Kiadó, 1997.
5. Jáki S. T. Ősi és modern. Magyar egyházzene/ szerk. Déri B. Budapest, 1995–1996. No. 1. P. 429–433.
6. Katona I., Rajeczky B., Népének. Magyar Néprajzi Lexikon K-Né / szerk. Ortutay Gyula. Akadémiai Kiadó. Budapest, 1980. P. 714–716.
7. Molnár A. Egyházi és vallásos élet, «diktálás», «éneklők» Nagydobronyban. Népi vallásosság a Kárpát-medencében 5/I / szerk. S. Lackovits E. és Mészáros V. Veszprém, 2001. P. 217–236.
8. D. Móricz K. Nagydobrony / szerk.: Balla Károly. Budapest : Hatodik Síp Alapítvány, 1993. P. 208–216.
9. Sápy Sz. «Diktálós énekek» Vámosoroszi temetkezési hagyományaiban. Ethnographia CXI. Budapest, 2000. P. 157–176.
10. Zán Gál A. Az énekdiktálás hagyománya Salánkon. Ethnica. 2011. N XIII / 3. P. 58–59.