Кіноповісті Олександра Довженка в драматизації прози ХХ століття

Автор

Юдкін-Ріпун Ігор

доктор мистецтвознавства, провідний науковий співробітник відділу екранно-сценічних мистецтв та культурології Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського Національної академії наук України, член-кореспондент Національної академії мистецтв України (Київ, Україна).

ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-4616-302X

Кіноповісті Олександра Довженка в драматизації прози ХХ століття

Анотація

Виникнення кіноповісті, створеної О. Довженком, стало одним із провідних надбань української культури ХХ ст. Потреба в такій новації була зумовлена особливим місцем кінематографу як альтернативи театру, оскільки минувшина подавалася на екрані подібно до епічної, а не драматичної літератури. Органічна єдність ознак сценарію та повісті демонструвала нові властивості та можливості оповіді. Насамперед кіноповість належить до загальної літературної течії струменя свідомості, що сягає театральної солілоквії та становить паралель до сучасної їй монодрами. Зокрема, сюжет як визначник подій поступається місцем силам уяви суб’єктивного світу. Ця обставина обґрунтовує порівняльне дослідження спадщини О. Довженка та В. Вульф. По-друге, саме телеграфний стиль позначає як сценарії, так і кіноповісті, водночас сягаючи риторичних знарядь парцеляції тексту. Автономне існування окремих речей у кінематографічному контексті передбачається ефектом відчуження, що виводиться з фантомів уяви. Розклад тексту в ряд видінь окремих речей має наслідком перетворення лінійної часової послідовності подій на просторові образи, позначені багатомірністю. По-третє, композиція кіноповістей, так само, як зразків літератури струменя свідомості, позначена властивостями так званої спіральної оповіді. Нові чинники мотивації подій, відкриті кінематографом, надавали нові можливості для традиційної театральної проблематики фаталізму. Виникнення кіноповісті висвітило нові взаємини поміж екраном та сценою і накреслило нові перспективи їхньої взаємодії.

Ключові слова

 струмінь свідомості, телеграфний стиль, монодрама, спіральна композиція, парцеляція, відчуження.

Джерела та література

1. Гуменюк В. Сила краси. Проблеми поетики драматургії Володимира Винниченка. Сімферополь, 2001. (Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського). 340 c.
2. Довженко О. Зачарована Десна. Довженко О. Твори : в 5 т. Т. 1. Київ : Дніпро, 1983. С. 35–81.
3. Довженко О. Звенигора. Довженко О. Твори : в 5 т. Т. 1. Київ : Дніпро, 1983. С. 363–389.
4. Довженко О. Повість полумяних літ. Довженко О. Твори : в 5 т. Т. 2. Київ : Дніпро, 1984. С. 108–207.
5. Довженко О. Поема про море. Довженко О. Твори : в 5 т. Т. 3. Київ : Дніпро, 1984. С. 5–98.
6. Юдкін-Ріпун І. Від сценічної репетиції до літературного тексту: джерела струменя свідомості в творах В. Винниченка. Культурологічна думка. 2014. Вип. 7. С. 174–189.
7. Юдкін-Ріпун І. Театральні реформи початку ХХ століття як джерело розвитку оповідних засобів літератури: Україна – Польща – Росія. Слов’янські обрії. 2018. Вип. 9. С. 245–259.
8. Alison, Jane. Meander, Spiral, Explode: Design and Pattern in Narrative. New York, London: Catapult. 2019. 272 p.
9. Bougault, Laurence. Espace et valeur: la ville et l’artiste das ‘Le spleen de Paris’. Le courier du centre international d’etudes poetiques. 1997. N. 202–203. P. 65–76.
10. Boyle, Nicholas. The Composition of Die Wahlverwandtschaften. Publications of the English Goethe Society. 2015. Vol. 84. Issue 2. P. 93–137. DOI: https://doi.org/10.1179/0959368315Z.00000000050.
11. Luciani, S. A. L’antitheatro. Il cinematografo come arte. Roma: La voce editrice, 1928. 126 р.
12. Woolf, Virginia. To the Lighthouse. Ware, Hertfordshire: Wordsworth, 2002. XVI, 156 p.
13. Woolf, Virginia. The Years & Between the Acts. Ware, Hertfordshire: Wordsworth, 2012. XXVI, 413 p.
14. Woolf, Virginia. The Waves. Ware, Hertfordshire: Wordsworth, 2000. XVIII, 172 p.
15. Yudkin-Ripun, I. Theatrical Devices in V. Woolf’s Novels Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: філологія. Одеса, 2014. Вип. 8. Т. 2. С. 101–104.