Повернутись до журналу2017 рiк №5

Шляхи формування української ідентичності і державності: автохтонне хліборобство та глибока духовність

Читати публікаціюЧитати публікаціюЗавантажити публікацію
Автори публікації:
Сергійчук Володимир
Стор.:
26-40
УДК:
316.344(=161.2)
Бібліографічний опис:
Сергійчук, В. (2017) Шляхи формування української ідентичності і державності: автохтонне хліборобство та глибока духовність. Народна творчість та етнологія, 4 (368), 26–40.

Автор

Сергійчук Володимир – доктор історичних наук, професор кафедри давньої та нової історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка

 

Шляхи формування української ідентичності і державності: автохтонне хліборобство та глибока духовність

 

Анотація

Український етнос творився насамперед на базі хліборобської культури, яка культивується в нас щонайменше 7000 років, відколи в тутешні чорноземи лягає для планового засіву зерно злакових культур. Перебуваючи на перехресті кочових культур і цивілізацій Сходу й Заходу, наші предки переплавляли творчі елементи останніх у процесі своєї етнічної кристалізації. Поступовий перехід до осілого хліборобського життя змінив спосіб існування всіх народів, які прийшли на землі нинішньої України, – скіфів, сарматів, готів. Вони досить швидко втратили ту мобільність, що притаманна кочовикам, у них зникла агресивність, натомість виробилася розважливість, неспішність. Цей кількасотрічний сплав кочової й хліборобської культур на теренах нинішньої України витворив зовсім іншу людину. Вона, втрачаючи військові навички, досить швидко набула переважаючих прикмет хліборобського менталітету.

Анти, що заселяли територію від Дунаю до витоків Дону й Азовського моря, згодом сформували східну гілку слов’янства, яке є безпосереднім предком українства. Високий рівень господарства й міжнародні контакти впливали і на розвиток суспільно-політичного устрою антів, який мав демократичний характер. Це уможливило постання державного утворення, яке проіснувало близько трьох століть (кінець IV – початок VII ст.) і в 602 році загинуло під натиском аварів.

З VII ст. в літописах вживається назва «слов’яни» на позначення людності, яка мешкала на правому березі Дніпра. Вони селилися здебільшого по берегах річок та озер. Житла були дерев’яні, обмазані глиною. Жили за традиціями родоплемінного ладу. Майном, передусім землею, володіли патріархальні об’єднання за кревною спорідненістю.

Протягом тривалого часу духовна культура наших предків еволюціонувала відповідно до вимог щоденного життя, загального розвитку цивілізації, інтенсивності міжплемінних зв’язків і різних етнічних домішок, зумовлених географічним положенням України між Європою й Азією. Проте етнічний масив, головна етнічна база зрослого з українським чорноземом населення залишалася протягом багатьох тисячоліть тією ж самою, що творило антропологічний тип, який суттєво відрізняється від сусідніх з нами націй. Осіле хліборобство на чорноземові вплинуло також і на особливості менталітету, відмінні від подібних ознак наших сусідів.

Водночас на основі автохтонного хліборобства й запозичення досвіду сусідів поступово формувалося власне самоврядування, що згодом витворилося в київську, тобто українську державницьку традицію, яку із середини ІХ ст. визнаватиме світ.

 

Ключові слова

хліборобство, духовність, українство.

 

Список використаних джерел

  1. Грушевський М. Історія України-Руси. Київ, 1991.
  2. Златопільський С. Пшениця в історії України. Київ, 1994.
  3. Олесіюк Т. Расовість українського народу. Нью-Йорк ; Мюнхен, 1949.
  4. Пастернак Я. Важливі проблеми етногенези українського народу в світлі археологічних досліджень. Нью-Йорк, 1971.
  5. Полонська-Василенко Н. Дві концепції історії України і Росії. Мюнхен, 1964.
  6. Чубатий М. Княжа Русь-Україна та виникнення трьох східнослов’янських націй. Нью-Йорк ; Париж, 1964.
  7. Щербаківський В. Формація української нації. Прага, 1941.