Повернутись до журналу2017 рiк №5

Особливості господарської діяльності севрюків (XIV-XVII століття)

Читати публікаціюЧитати публікаціюЗавантажити публікацію
Автори публікації:
Балушок Василь
Стор.:
41-50
УДК:
908+39](477.43)“13/16”
Бібліографічний опис:
Балушок, В. (2017) Особливості господарської діяльності севрюків (XIV–XVII століття). Народна творчість та етнологія, 4 (368), 41–50.

Автор

Балушок Василь – кандидат історичних наук, фахівець у галузі історичної етнології

 

Особливості господарської діяльності севрюків (XIV-XVII століття)

 

Анотація

Хоча територія Сіверщини поділялася на північний лісовий і південний лісостеповий райони, господарські заняття там і там у цілому мало різнилися, оскільки на півдні, в умовах татарської загрози й багатства угідь, теж розвивалися лісові промисли. Господарство севрюків було комплексним та включало землеробство, тваринництво, бортництво, мисливство, рибальство й інші промисли. Орний характер землеробства засвідчується наявністю численних орних знарядь, серед яких чільне місце посідали сохи, а особливо орики й орі різних конструкцій. Поширеним було тваринництво (коні, велика рогата худоба, свині, домашня птиця). Разом з тим промислове господарство у севрюків переважало виробничу галузь. Значного розвитку дістали рибальство й мисливство. У численних річках за допомогою сіток, язів та інших знарядь ловили рибу різних порід, серед яких цінувалися осетрові. Мисливці користувалися луками й стрілами, списами, пастками та перевісами. Об’єктами полювання були хутряні звірі, особливо куниці й бобри, а також олені, лосі, зубри, яких здобували заради м’яса; диких коней ловили задля приручення. Полювали і на лісову та водоплавну птицю заради м’яса й пір’я. Найбільш розвиненим промислом у севрюків було бортництво, продуктами якого виплачували навіть данину. Значний розвиток промислів, а також наявність таких орних знарядь, як орики й орі, можна вважати етнокультурними ознаками севрюків.

Господарство севрюків постійно еволюціонувало, що зумовлювалося просуванням їх з лісової зони в лісостеп і культурними запозиченнями від степовиків. Як наслідок, їхнє господарство, зберігаючи низку особливостей, поступово наближалося до моделі, властивої більшості українців. А це, разом з різнобічними зв’язками з рештою населення України, зумовлювало перетворення севрюків на субетнос русинів-українців. Проте із захопленням Московією Сіверщини на початку XVI ст. цей етноеволюційний процес був перерваний. Ослаблена каральними акціями Москви, севрюцька спільнота була до початку XVIІІ ст. асимільована в ході масштабних міграцій. Тоді ж перестав існувати і своєрідний господарський комплекс севрюків.

 

Ключові слова

землеробство, орні знаряддя, тваринництво, мисливство, рибальство, бортництво, бортні «знамена».

 

Список використаних джерел

  1. Акты исторические, собранные и изданные Археографической комиссией. Санкт-Петербург, 1841. Т. 1. 612 с.
  2. Анпилогов Г. Н. Бортные знамена как исторический источник (По Путивльским и Рыльским переписным материалам конца XVI и 20-х годов XVII в. Советская археология. 1964. № 4. С. 151–169.
  3. Артюх Л. Конина в системі харчових заборон українців. Народна творчість та етнографія. 2005. № 6. С. 24–29.
  4. Архив Юго-Западной России, издаваемый Комиссиею для разбора древних актов. Киев, 1886. Ч. 7. Т. 1. 746 с.
  5. Багалей Д. И. Очерки из истории колонизации и быта степной окраины Московского государства. Москва, 1887. ІІ, XVI, 614 с.
  6. Багновская Н. М. Севрюки: население Северской земли в XIV–XVI вв. Москва : Палеотип, 2002. 47 с.
  7. Багновская Н. М. Этнодинамика населения Северской земли. Ярославский педагогический вестник. 2012. № 2. Т. 1 (Гуманитарные науки). С. 7–10.
  8. Багновская Н. М. О хозяйственных занятиях населения Северской земли в XIV–XVI в. Национальная ассоциация ученых (НАУ). 2015. № IV (9). С. 6–9.
  9. Балушок В. Загадкові севрюки: 1. Формування спільноти. Сіверянський літопис. 2015. № 6 (126). С. 30–41.
  10. Балушок В. Севрюки XIV–XVII ст.: спроба етнічної атрибуції. Український історичний журнал. 2016. № 3. С. 47–63.
  11. Выписи из статейного списка посольства Павла Волка и Мартина Сушского. Анпилогов Г. Н. Новые документы о России конца XVI – начала XVII вв. Москва : Изд-во МГУ, 1967. С. 21–78.
  12. Герберштейн С. Записки о Московии барона Герберштейна / с латинского Базельского издания 1556 года перевел И. Анонимов. Санкт-Петербург, 1866. URL : http://www.e-reading.club/bookreader.php/134845/Gerbershteiin_-_Zapiski_o_Moskovii.pdf.
  13. [Даль В.] Толковый словарь живого великорусского языка Владимира Даля. URL: http://slovardalja.net/word.php?wordid=37424.
  14. де Боплан Г. Л.  Опис України / пер. з фр. Я. І. Кравця, З. П. Борисюк. Київ : Наукова думка, 1990. 112 с.
  15. Квітницький М. Етнічні процеси на правобережжі Київської землі в ХІ–ХІІІ ст. Слов’янські обрії : міждисциплінарний збірник наукових праць. Київ : НАН України, НБУВ, 2006. Вип. 1. С. 87–94.
  16. Коткова Н. С. Названия русских бортных знамен – историко-лингвистический источник. Исследования по лингвистическому источниковедению. Москва, 1963. URL: http://www.ruslang.ru/doc/lingistoch/1963/08-kotkova.pdf.
  17. Литовская Метрика. Отд. І. Ч. І : Книга записей. Т. 1. Русская историческая библиотека, издаваемая Императорскою археографическою комиссиею. Санкт-Петербург, 1910. Т. 27. ІХ, 38 с., 872 стб., 150, ІІ с.
  18. Масса И. Краткое известие о начале и происхождении современных войн и смут в Московии, случившихся до 1610 года за короткое время правления нескольких государей / выверено по изданию: Масса И. Краткое известие о Московии в начале XVII в. Перевод и комм. А. Морозова. Москва, 1937. URL: http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/massa.htm.
  19. Петрунь Ф. Ханські ярлики на Українські землі (до питання про татарську Україну). Східний світ. 1993. № 2. С. 133–143.
  20. Полное собрание русских летописей. Санкт-Петербург, 1897. Т. 11. Летописный сборник, именуемый Патриаршею, или Никоновскою летописью. 254 с.
  21. Рудковский А. О диких лошадях в Херсонской губернии. Киевская старина. 1882. Т. IV. Ноябрь (№ 11). С. 391–393.
  22. Русина О. В. Сіверська земля у складі Великого князівства Литовського. Київ : Ін-т української археографії та джерелознавства НАНУ, 1998. 243 с.
  23. Русина О. В. Україна під татарами і Литвою. Київ : Альтернативи, 1998. 320 с.
  24. Рыбаков Б. А. Поляне и северяне. Советская этнография. Сб. ст. Москва ; Ленинград, 1947. Вып. VI–VII. С. 93–94.
  25. Седов В. В. Восточные славяне в VI–XIII вв. Москва : Наука, 1982. 328 с.
  26. Сміт Е. Д. Національна ідентичність / з англ. переклав П. Таращук. Київ : Основи, 1994. 224 с.
  27. Сборник Императорского русского исторического общества. Санкт-Петербург, 1895. Т. 95. 786 с.
  28. Січинський В. Чужинці про Україну. Вибір з описів подорожів по Україні та інших писань чужинців про Україну за десять століть. Авґсбурґ, 1946. URL: http://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/2206/file.pdf.
  29. Сказание о Мамаевом побоище. URL: http://starbel.narod.ru/mamaj.htm.
  30. Собственноручные записи Петра Могилы. Архив Юго-Западной России, издаваемый Комиссиею для разбора древних актов. Киев, 1887. Ч. 1. Т. 7. С. 49–189.
  31. Хроника Литовская и Жмойтская. Полное собрание русских летописей. Москва : Наука, 1975. Т. 32. Белорусско-литовские летописи. С. 15–127.
  32. Шафонский А. Ф. Черниговского наместничества топографическое описание, с кратким географическим и историческим описанием Малыя России, из частей коей оное наместничество составлено. Киев, 1851. 12, 697 с.
  33. Шухевич В. О. Гуцульщина. Репринтне видання. Верховина, 1997. 352 с.
  34. Юрченко О. В. Переяславщина в другій половині XIII – XVI ст. (історико-археологічний огляд). Вісник Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля. Луганськ, 2004. № 9. С. 219–225. URL: http://www.gisgroup.narod.ru/PIZNYOSER.htm.
  35. Kuczyński S. M. Ziemie czerrnihowsko-siewierskie pod rządami Litwy. Warszawa, 1936. 420 s.
  36. Sahlins M. D. Evolution: specific and general. Anthropological Theory : A Sourcebook / R. A. Manners, D. K. Editors. New Brunswick ; Lоndon, 2009. P. 229–241.