Періодизація української та російської національної ідентичності: порівняльний аналіз

Автор

Дєдуш Олексій – провідний етнолог відділу «Архівні наукові фонди рукописів та фонозаписів» Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України

Періодизація української та російської національної ідентичності: порівняльний аналіз

Анотація

Процес формування національної ідентичності є найголовнішою сторінкою історії кожної нації, яка позначається на теперішніх та майбутніх якісних характеристиках елементів національного буття, таких як ментальність, історична пам’ять, рівень толерантності, національна ідея тощо. Порівняння української та російської історії національної ідентичності могло б вирішити багато проблем двосторонніх відносин, особливо в поточний період російської агресії проти України. Українська та російська національні ідентичності почали формуватися в один період – у першій половині XVII ст. Ключовою в обох випадках стала боротьба з польськими поневолювачами, чин Мініна та Пожарського в часи Смути і повстання під проводом Богдана Хмельницького, відповідно. Хоча тут постає суттєва відмінність між українськими та російськими подіями, бо наш народ спробував побудувати нову незалежну державу, а росіяни – відновити свою державність, яка була практично втрачена. Досвід державного будівництва росіян разом з візантійськими самодержавними традиціями забезпечили формування потужної та агресивної держави, яка несла експансіоністські, месіанські ідеї Третього Риму, «русского мира», захисника світового православ’я тощо. На противагу цьому, довга бездержавність українців призвела до поступового руйнування молодої козацької держави та втрати незалежності переважно через внутрішні чвари. Тенденції до автократії та повага до закону сили перетворила Росію на початку ХХ ст. в перший тоталітарний комуністичний полігон, куди була втягнута й Україна. Спроби змінити власні держави на демократичний лад дали також різні результати – Росія зробила відкіт до авторитаризму, а Україна кілька разів перебудовувала свою політичну систему через демократичні революції. Національна ідея як орієнтована на перспективу похідна від національної ідентичності набрала агресивної та імперіалістичної форми в росіян, тоді як українці мають бажання побудувати демократичну та цивілізовану країну в межах об’єднаної Європи.

Ключові слова

українська національна ідентичність, російська національна ідентичність, ментальність, політична історія України, політична історія Росії, націобудівництво.

Список використаних джерел

1. Андреева Л. А. Православие и коммунистическая квазирелигия. Научно-методический и теоретический журнал. 2010. № 23.
2. Бойко С. М. Становлення і розвиток національної самосвідомості українського народу: ціннісний вимір : автореф. дис. … канд. філос. наук : 09.00.12. Київ, 2005. 20 c.
3. Бочкова Л. В. К вопросу о русской идее в прошлом и настоящем. Вестник Российского аграрного заочного университета. Москва, 2006. С. 30–31.
4. Гусейнов Р. М. Государственный социализм: «Восточные традиции» в России. Сибирская финансовая школа. 2007. № 1. С. 168–169.
5. Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Відомості Верховної Ради. 2015. № 26. С. 219.
6. Залізняк Л. Л. Первісна історія України. Київ, 1999. 263 с.
7. Камынин В. Д. Историческая память о Великой отечественной войне как фактор формирования национального сознания. Известия Уральского государственного университета. 2011. № 1 (86). (Серия «Проблемы образования, науки и культуры»).
8. Касьянов Г. В. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960–1980‑х рр. Київ, 1995. 224 с.
9. Кафарський В. Українська політична чи етнополітична нація? Політичний менеджмент. 2006. № 4. С. 44–54.
10. Квіт С. Українська національна ідея. Україна в пошуках себе. Національна ідея. Проблеми розвитку. Київ, 2007. С. 10–18.
11. Керров В. В. Борьба с инакомыслием. Краткий курс истории России с древнейших времен до начала ХХІ века. Москва, 2007. 846 с.
12. Крупницький Б. Д. Гетьман Мазепа та його доба / передм. В. М. Горобця. Київ, 2004. 240 c.
13. Кудряшев В. Н. Трансформация славянофильства в панславизм как смена концепции русского национализма. Вестник Томского государственного университета. Томск, 2012.
14. Кучер В. І., Чернега П. М. Україна у Другій світовій війні (1939–1945). Київ, 2004. 272 с.
15. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. Київ, 1995. 470 c.
16. Литвин В. М., Мордвінцев В. М., Слюсаренко А. Г. Історія України. Київ, 2008. 957 с.
17. Нагорна Л. П. Регіональна ідентичність: український контекст. Київ, 2008. 405 с.
18. Назарова Г. Ф. Русский мир: обновление подходов и концепции. Ученые записки Орловского государственного университета. 2015. № 6 (69). С. 338–342.
19. Панарин А. С. Православная цивилизация в глобальном мире. Москва, 2012. 496 с.
20. Рафальський О. О. Переяславський договір України з Росією 1654 року: ретроспективний аналіз. Київ, 2004. 294 с.
21. Савіовський М. Субсидіарність і європейська політико-правова ментальність. Вісник Академії управління МВС. Київ, 2010. № 4 (16). С. 45–51.
22. Тишков В. А. Русский мир: смысл и стратегия. Стратегия России. 2007. № 3.
23. Шенк Ф. Б. Политический миф и коллективная идентичность: миф Александра Невского в российской истории (1263–1998). AbImperio. 2001. № 1. С. 141–164.
24. Riasanovsky N., Steinberg М. A History of Russia. New York, 2010. 816 p.
25. Torke H.‑J. The Unvolved Aliance Political Relations between Muscovy and Ukraine in the Seventeen Century. Ukraine and Russia in their historical Encounter / ed. P. Potichny. Edmonton, 1992. P. 39–66.