Енергія творення: до історії кубанської етнографії

Автор

ЧУМАЧЕНКО ВІКТОР

кандидат філологічних наук, професор, старший науковий співробітник відділу експертно-консультативної діяльності і проблем природної спадщини Південної філії Російського науково-дослідного інституту прикладної та культурної спадщини ім. Д. С. Лихачова

ЕНЕРГІЯ ТВОРЕННЯ: ДО ІСТОРІЇ КУБАНСЬКОЇ ЕТНОГРАФІЇ

Анотація

У статті подається історіографічний огляд етнографічних досліджень Кубані. Проаналізовані наукові та літературні джерела з початку ХІХ ст. до сьогодення, у яких йдеться про особливості культури та побуту козаків-чорноморців, показані взаємини кубанських  дослідників з науковими центрами в Україні. Історія кубанської етнографії становить два століття – з часу появи в харківських альманахах і столичних наукових журналах перших публікацій козачого просвітителя К. Россинського (1820). У цей самий час з’являються і твори його сподвижників – І. Сбітнєва, Я. Мишковського, які містять інформацію про одяг, їжу, прикмети, побут і способи господарювання перших кубанських поселенців.

Традиції етнографічної «котляревщини» в Чорноморії продовжив майбутній отаман Чорноморського козацького війська Яків Кухаренко (1799-1862), створивши у 1836 році оперету «Чорноморський побут на Кубані між 1794 і 1796 роками». Він  першим з-поміж кубанських учених зрозумів необхідність професійного наукового спілкування, яке він знайшов для себе в гуртку харківських романтиків в особі І. Срезневського, А. Метлинського, М. Костомарова, А. Корсуна та ін. В етнографічному розмаїтті Кубані шукав свій «козачий стиль» видатний літератор другої половини ХІХ ст. Василь Семенович Мова (1842–1891).

Істотний внесок у становлення кубанської етнографії внесли Прокіп Петрович Короленко (1834–1913), Іван Діомидович Попко (1819–1893)». Історична праця І. Сідниці «Чорноморські козаки в їх цивільному та військовому побуті» (1858) може вважатися і першою класичною працею з місцевої козачої етнографії. 

Окрема глава в історії кубанської етнографії пов’язана з діяльністю дослідника російсько-українського етнокультурного порубіжжя Митрофана Олексійовича Дикарєва. Через його контакти Кубань в останнє десятиліття 19 століття виявилася пов’язаною з усіма видатними діячами української етнографічної науки, істориками і лінгвістами. Створеною ним етнографічною кореспондентською мережею записано для нас тисячі сторінок автентичного фольклору. У цей же час починається наукова діяльність Федора Щербини.

Кінець ХІХ – початок ХХ ст. на Кубані ознаменувався значною активізацією фольклорних досліджень. Пояснюється це святкуванням 200-річчя від дня утворення Кубанського козачого війська. До цієї дати були приурочені знамениті збірники А. Бігдая (1855–1909), збір і видання козачого фольклору з ініціативи Військового міністерства.

За радянських часів довгі роки цей матеріал був негласно забороненим. Талановиті кубанці-етнографи змушені були шукати реалізації своїх прагнень в Ленінграді, Москві та в Україні (А. Бежкович, Л. Лавров, І. Чередниченко). У повоєнний час нечисленні книги, що випускалися, представляли собою зібрання ідеологічно витриманих текстів . У 90-х роках на Кубані започатковуються фольклорно-етнографічні експедиції (з ініціативи В. Захарченка, М. Бондаря, М. Семенцова). З’являються етнографічні видання, присвячені культурі Кубані, зокрема 18 томів наукового збірника Дикаревських читань, що презентують діяльність етнографічної спільноти Кубані.

Ключові слова

етнографія Кубані, козацтво, традиційна культура.