Повернутись до журналу2018 рiк №5

Словники української мови в діяльності Академії наук України

Читати публікаціюЧитати публікаціюЗавантажити публікацію
Автори публікації:
Тараненко Олександр
Стор.:
5-14
УДК:
81’374:811.161.2:001.32(477)
Бібліографічний опис:
Тараненко, О. (2018) Словники української мови в діяльності Академії наук України. Народна творчість та етнологія, 4 (374), 5–14.

Автор

Тараненко Олександр

член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор, завідувач відділу загального та порівняльно-історичного мовознавства Інституту мовознавства імені О. О. Потебні НАН України

 

Словники української мови в діяльності Академії наук України

 

Анотація

Розвиток українського словникарства протягом останнього століття поділяється на кілька етапів. Перший етап (1917 – початок 1930‑х рр.) ознаменувався різким збільшенням кількості та різноманітності словників (було видано 131 словник; найбільше – 1918 р. та в період українізації), що зумовлено становленням української державності та виходом української мови в різні сфери суспільного життя. Для другого етапу (від 1933 р. до середини 1950‑х рр.) характерні звуження словникарської роботи (у зв’язку зі згортанням політики українізації, репресіями проти українських мовознавців), уніфікування української лексики у словниках. Це було пов’язано з кампанією боротьби з «українським буржуазним націоналізмом» та «шкідництвом на мовному фронті» і офіційними настановами «не вносити штучної відмежованості української мови від російської». Для третього етапу (кінець 1950‑х – кінець 1980‑х рр.) характерні розширення словникарської роботи і певне ослаблення ідеологічного тиску на неї. Основною лексикографічною працею цього періоду став тлумачний «Словник української мови» в 11‑ти томах (Київ, 1970–1980 рр.). Для четвертого етапу (від початку 1990‑х рр.) характерна активізація словникової роботи у зв’язку зі становленням України як самостійної держави і проголошенням української мови державною, але водночас слід сказати й про відсутність єдиних нормативних засад цих словників і навіть їхніх орфографічних принципів.

Основна лексикографічна робота в системі Академії наук України була зосереджена від 1920‑х років в Інституті української наукової мови, потім і дотепер – в Інституті мовознавства, з 1990‑х років – також у новостворених Інституті української мови та Українському мовно-інформаційному фонді; над створенням історичних словників української мови працює Інститут українознавства у Львові.

Перспективи подальшої словникарської роботи в системі Національної академії наук України на найближчий період мають зосереджуватися навколо двох великих проектів: 1) Створення академічного тлумачного словника української мови нового типу – приблизно в шести томах, за обсягом реєстру – до 250 тис. слів, а разом з додатками – словниками географічних назв України, особових імен українців, абревіатур та ін. – і значно більше; 2) Створення зведеного словника української діалектної мови. Зусиллями кафедр української мови та ентузіастів-одинаків уже створено цілу низку словників окремих регіонів, але створення єдиного, об’єднаного словника українських говорів давно вже має взяти на себе Інститут української мови з його кадрами діалектологів і вже наявною діалектною картотекою.

Розвиток українського словникарства протягом останнього століття поділяється на кілька етапів. Перший етап (1917 – початок 1930‑х рр.) ознаменувався різким збільшенням кількості та різноманітності словників (було видано 131 словник; найбільше – 1918 р. та в період українізації), що зумовлено становленням української державності та виходом української мови в різні сфери суспільного життя. Для другого етапу (від 1933 р. до середини 1950‑х рр.) характерні звуження словникарської роботи (у зв’язку зі згортанням політики українізації, репресіями проти українських мовознавців), уніфікування української лексики у словниках. Це було пов’язано з кампанією боротьби з «українським буржуазним націоналізмом» та «шкідництвом на мовному фронті» і офіційними настановами «не вносити штучної відмежованості української мови від російської». Для третього етапу (кінець 1950‑х – кінець 1980‑х рр.) характерні розширення словникарської роботи і певне ослаблення ідеологічного тиску на неї. Основною лексикографічною працею цього періоду став тлумачний «Словник української мови» в 11‑ти томах (Київ, 1970–1980 рр.). Для четвертого етапу (від початку 1990‑х рр.) характерна активізація словникової роботи у зв’язку зі становленням України як самостійної держави і проголошенням української мови державною, але водночас слід сказати й про відсутність єдиних нормативних засад цих словників і навіть їхніх орфографічних принципів.

Основна лексикографічна робота в системі Академії наук України була зосереджена від 1920‑х років в Інституті української наукової мови, потім і дотепер – в Інституті мовознавства, з 1990‑х років – також у новостворених Інституті української мови та Українському мовно-інформаційному фонді; над створенням історичних словників української мови працює Інститут українознавства у Львові.

Перспективи подальшої словникарської роботи в системі Національної академії наук України на найближчий період мають зосереджуватися навколо двох великих проектів: 1) Створення академічного тлумачного словника української мови нового типу – приблизно в шести томах, за обсягом реєстру – до 250 тис. слів, а разом з додатками – словниками географічних назв України, особових імен українців, абревіатур та ін. – і значно більше; 2) Створення зведеного словника української діалектної мови. Зусиллями кафедр української мови та ентузіастів-одинаків уже створено цілу низку словників окремих регіонів, але створення єдиного, об’єднаного словника українських говорів давно вже має взяти на себе Інститут української мови з його кадрами діалектологів і вже наявною діалектною картотекою.

 

Ключові слова

лексикографія, словники української молви, Академія наук України.

 

Список використаних джерел

  1. Рильський М. Словник і питання культури мови. Рильський М. Як парость виноградної лози/ упоряд. Г. М. Колесник. Київ, 1973. С. 73–89.
  2. Тараненко О. О. Новий словник української мови (концепція і принципи укладання словника). Київ, 1996. 172 с.
  3. Тараненко О. О. Словозміна української мови (таблиці відмінювання і дієвідмінювання). Nyáregyháza, 2003. 200 с.