Усні свідчення киян про геноцид 1932-1933 років: "Найбільше вмирали діти…"

Автор

Борисенко Валентина

доктор історичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, завідувач відділу «Архівні наукові фонди рукописів та фонозаписів» ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України

Усні свідчення киян про геноцид 1932–1933 років: «Найбільше вмирали діти…»

Анотація

У статті розкрито дії радянської влади щодо українського населення під час найбільшого злочину проти людства – Голодомору 1932–1933 років в Україні. Насильницьке винищування голодною смертю було скероване переважно на українське село, де тоді проживало понад 90 % українців. Селяни шукали порятунок у містах, але не знаходили його там через важкі економічні умови самих городян і політику влади. Посадовці не давали нещасним утікачам жодних шансів вижити. Надзвичайно багато постраждало дітей, про що свідчать архівні документи та джерела усної історії. Віднайдено нові архівні дані про створення спеціальних інтернатів (карантинів) для дітей-утікачів та їхню мученицьку смерть у цих закладах.

Ключові слова

Голодомор, кияни, діти, карантин, поховання померлих, селяни-втікачі, співчуття.

Список використаних джерел

1. Державний архів м. Києва, фР-1, оп. 1, спр. 4147; 4145; 4467; 4329; ф. Р-323, оп. 1, спр. 548, 551.
2. Борисенко В. Голодомор 1932–1933 років в Києві за джерелами усної історії. Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні. Місто Київ. Київ, 2008.
3. Борисенко В. Свіча пам’яті. Усна історія про геноцид українців у 1932–1933 роках. Київ, 2007.
4. Історія України / керівник авт. колективу Ю. Зайцев. Львів, 1998.
5. Кричевська-Росандіч К. Мої спогади. Київ, 2006.
6. Розсекречена пам’ять. Голодомор 1932–1933 років в Україні в документах ГПУ-НКВД. Київ, 2007.
7. Сокіл В. Народна проза про голодомор: питання традиції. Народна творчість та етнографія. 2007. № 6.
8. Український Голокост 1932–1933. Свідчення тих, хто вижив / упоряд. Ю. А. Мицик, Л. В. Іваннікова. Київ, 2007. Т. 4.