Повернутись до журналу2020 рiк №2

Нова хвиля примусового переселення українців-«остарбайтерів» у післявоєнний період

Читати публікаціюЧитати публікаціюЗавантажити публікацію
Автори публікації:
Цапко Олег
Стор.:
76–81
УДК:
314.151.3-054.73(=161.2)“1945/1955”
DOI:
https://doi.org/10.15407/nte2020.01.076
Бібліографічний опис:
Цапко, О. (2020) Нова хвиля примусового переселення українців-«остарбайтерів» у післявоєнний період. Народна творчість та етнологія, 1 (383), 76–81.

Автор

Цапко Олег

кандидат історичних наук, доцент, провідний науковий співробітник відділу історії нових незалежних держав Державної установи «Інститут всесвітньої історії НАН України»

 

Нова хвиля примусового переселення українців-«остарбайтерів»Нова хвиля примусового переселення українців-«остарбайтерів»у післявоєнний період

 

Анотація

Пам’ять про Другу світову війну протягом усього часу існування радянської тоталітарної системи постійно перебувала під контролем влади, оскільки була важливим засобом легітимізації комуністичного режиму в СРСР. Тому багато проблемних моментів, які суперечили витвореному радянською офіційною ідеологією міфу про «Велику Вітчизняну війну» або замовчувалися, або ж їм давалася тенденційна і часто упереджена оцінка, яка загалом базувалася на відвертій фальсифікації історичних фактів. Одним із таких проблемних питань є вивчення історії українських остарбайтерів.

«Остарбайтери» – це радянські громадяни, серед яких значний відсоток займала молодь, що навіть не досягла повнолітнього віку, була направлена німецько-фашистською окупаційною владою до Третього Рейху на примусову працю. Ця проблема у радянській історіографії майже не досліджувалася. З погляду тогочасної сталінської ідеології, такі люди були «зрадниками Батьківщини», а їх досвід праці на ворога не вписувався в офіційну героїко-патріотичну версію війни.

Особливому замовчуванню також підлягало і дослідження подальшої долі колишніх остарбайтерів після їхнього звільнення з німецького полону. Значний відсоток стали полоненими сумнозвісного ГУЛАГУ, а над більшістю на все життя закріпилося тавро «неблагонадійних». Слід звернути увагу і на те, що чимало документів, які стосувалися остарбайтерів, з ідеологічних міркувань зберігалися в архівах КДБ і не були доступні для наукового опрацювання.

У пропонованій статті автор намагається дослідити механізм карально-репресивної політики сталінського керівництва по відношенню до українських остарбайтерів, розкрити основні форми та методи її реалізації. До таких форм, зокрема, ми відносимо створення радянською владою мережі перевірочно-фільтраційних таборів або пунктів; «трудових армій», які за режимом утримання нагадували концентраційні табори; цілої мережі «інформаторів».

 

Ключові слова

«остарбайтери», карально-репресивна політика, перевірочно-фільтраційні табори, інформатори, «трудова армія», окупаційна влада.

 

Список використаних джерел

  1. Безсмертя. Книга Пам’яті України. 1941–1945 / редкол. : голова І. Герасимов ; заст. голови І. Муковський, П. Панченко ; відп. секретар Р. Вишневський. Київ, 2000. С. 944.
  2. Буцко О. К истории украинско-польского переселения 1944–1946 гг. Україна у Другій світовій війні: уроки історії та сучасність. Матеріали міжнародної наукової конференції. Київ, 1995. С. 243.
  3. Буцко О. «С возвращеньицем»: судьба украинских граждан, репатриированных на родину. Сторінки воєнної історії України : зб. наук. статей. Київ, 1998. Вип. 2. С. 148–162.
  4. Гальчак С. Організаційні заходи радянської сторони з підготовки до репатріації «переміщених осіб». Сторінки воєнної історії України : зб. наук. статей. Київ, 2003. Вип. 7. Ч. ІІ. С. 173–182.
  5. Коваль М. Україна в Другій світовій і Великій
    Віт­чизняній війнах (1939–1945 рр.). Київ, 1999. С. 336.
  6. Нюрнбергський процес : зб. мат‑лів у 8 т. Москва, 1990. Т. 4. С. 84.
  7. Пастушенко Т. Репатріація українських «остарбайтерів» на батьківщину: 1944–1947 рр. Сторінки воєнної історії України : зб. наук. статей. Київ, 2005. Вип. 9. Ч. ІІІ. С. 126.
  8. Полян П. Жертвы двух диктатур. Остарбайтеры и военнопленные в Третьем Рейхе и их репатриация. Москва, 1996. С. 422.
  9. Толстой Н. Жертвы Ялты / пер. с англ. Е. Гессен. Исследования новейшей русской истории. Париж : YMCA – Press, 1988. T. 7. C. 530.
  10. Шевяков А. Репатриация советского мирного населения и военнопленных, оказавшихся в оккупированных зонах государств антигитлеровской коалиции. Население России в 1920–1950 гг.: численность, потери, миграции. Москва, 1994. С. 195.
  11. Центральний державний архів громадських об’єднань та організацій України (далі – ЦДАГОУ). Ф. 1. Оп. 23. Спр. 794. Арк. 2.
  12. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВОУ). Ф. 2. Оп. 7. Спр. 1726. Арк. 17.
  13. Bethell N. The last secret: Forcible Repatriation to Russa 1944–1947. London, 1974. 245 р.
  14. Elliot M. The Repatriation Issue in Soviet-American Relations 1944– 1946. University of Kentukki, 1974. 298 р.

The texts are available under the terms of the Creative Commons
international license CC BY-NC-ND 4.0
© ІМФЕ