Автор
Рендюк Теофіл
Стародубщина – зрусифікована історично українська порубіжна земля
Анотація
У статті вперше досліджується тривалий і негативний для національних інтересів України процес цілеспрямованої експансіоністської політики (спочатку Московського князівства (XVI–XVII ст.), а пізніше Російської імперії (XVIІІ–XХ ст.) та радянської Росії (1918–1920)) щодо Стародубщини як споконвіку української етнографічної території.
Особливо наголошується на виявленні ролі багаторазового російського військового чинника в насильницькому захопленні регіону, а також кадрової, релігійної, освітньої, мовної та культурної експансії з боку Москви. З’ясовано, що в кінцевому підсумку русифікаторська й окупаційна політика, яка послідовно проводилася Москвою та Санкт-Петербургом упродовж половини тисячоліття стосовно споконвіку української території Стародубщини, призвела не лише до втрати Україною значної території, але й до фактичного зникнення українства в цьому етнографічному регіоні.
Акцентовано увагу на тому, що сьогодні територія колишньої української Стародубщини входить до складу Брянської області РФ, а це – Гордіївський, Злинківський, Климівський, Клинцівський, Красногорський, Мглинський, Новозибківський, Погарський, Почепський, Стародубський, Суразький та Унецький райони. Загальна площа цієї несправедливо відібраної більшовицькою Росією в 1919 році частини української території, яка межує з Чернігівською областю нашої держави, становить близько 15 тис. кв. км.
Зроблено висновок про те, що, екстраполюючи досліджений у статті процес на нинішню анексію Російською Федерацію Автономної Республіки Крим, гібридну російсько-українську війну в східних районах Донецької та Луганської областей і експансію «руского міра» на культурне, освітнє, мовне, релігійне та ідеологічне життя незалежної України, можна здогадатися, що в основу сучасної окупаційної політики Москви покладено давні відпрацьовані сценарії, один з яких повною мірою стосується історичної долі споконвічної української території Стародубщини.
Ключові слова
Київська Русь, Чернігівське князівство, Чернігово-Сіверська земля, місто Стародуб, Стародубщина, Польща, Литовське князівство, Московське царство, Російська імперія, радянська Росія, Стародубський козацький полк, український порубіжний етнографічний регіон, русифікація.
Список використаних джерел
- Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині XVII–XVIII ст.: кордони, населення, право. Київ, 1996.
- Дорошенко Д. Історія України 1917–1923 рр. Т. 2. Українська Гетьманська Держава 1918 року. Київ, 2002.
- Історико-політичні уроки української державності. Енциклопедичний словник. Київ ; Донецьк, 1998.
- Когут З. Російський централізм і українська автономія. Ліквідація Гетьманщини 1760–1830. Київ, 1996.
- Лаєвський А. С. Передумови утворення Стародубського полку 1648–1663 рр. Сіверщина в історії України : збірник наукових праць. Київ ; Глухів, 2014. Вип. 7. С. 97–100.
- Летописи белорусско-литовские. Полное собрание русских летописей. Москва, 1980. Т. 35.
- Олексіюк Т. Соборна Україна. Наукові розвідки і спомини. Київ, 2004.
- Панашенко В. Соціальна еліта Гетьманщини (друга половина XVII – XVIII ст.). Київ, 1995.
- Рожанківський В. Українське художнє скло. Київ, 1959.
- Сергійчук В. Українська соборність. Відродження українства в 1917–1920 роках. Київ, 1999.
- Сердюк І. Полкових городов обивателі: історико-демографічна характеристика міського населення Гетьманщини другої половини XVIII ст. Полтава, 2011.
- Ситий І. Забута Україна, або місто Почеп 250 років тому. Пам’ятки України: історія та культура. 2005. № 1. С. 104–113.
- Стародубський полк. URL : / https://uk.wikipedia.org/wiki/ Стародубський_полк.
- Універсали Івана Мазепи. 1687–1709 / упоряд. І. Бутич. Київ, 2002.
- Чухліб Т. «Стародубщина чекає на повернення…»: історичні, історіографічні та політичні проблеми українського субрегіону Російської Федерації. Сiверянський лiтопис. 2014. № 5. С. 230–255.
- Щербак В. Деулінське перемир’я 1618. Енциклопедія історії України : у 10 т. Київ, 2004. Т. 2. С. 371.