"Русинська мова" на теренах Центральної Європи

Автор

БЕЛЕЙ ЛЮБОМИР

доктор філологічних наук, професор кафедри української мови Ужгородського національного університету, директор НДІ україністики імені Михайла Мольнара

"Русинська мова" на теренах Центральної Європи

Анотація

Упродовж минулого десятиліття неорусини зосередили свою увагу на лінгвістичній проблематиці: намагаються довести окремішність русинської мови. За цей час було видано понад 20 «русинських» словників, серед яких не лише двотомні, а й чотири- чи шеститомні видання. Як показало наше дослідження лексикографічної продукції неорусинів, видання словників – це маніпуляційна технологія, покликана створити ілюзію багатства «русинської» мови; тому більшість аналізованих словників має реєстр від 50 до 250 тис. слів. Однак порівняльний аналіз «русинських» та українських словників показує, що словники, декларовані як «русинські», містять 90–95 % української лексики, причому переважна її більшість – літературного походження. Автори численних «русинських» граматик, які побачили світ протягом ХХІ ст., не маючи змоги відшукати якихось структурних відмінностей між українською та «русинською» мовами, зосереджують усю увагу на питаннях орфографії (різні варіанти русинської абетки мають від 32 до 38 літер), а також на граматичній термінології. Вони вигадують дивовижні назви відмінків, частин мови, часів, класифікації. Наприклад, замість чотирьох українських відмін іменників пропонують розрізняти від 16 аж до 31 відмін «русинських» іменників. Прикметно, що словацькі «русини», добившись офіційного визнання в Словаччині русинської мови, відмовилися від свого самобутнього поділу іменників на 16 відмін та повернулися до традиційної класифікації на чотири відміни. Окрім відвертих термінологічно-класифікаційних маніпуляцій, «русинська» лінгвістична література містить численні непрофесійні, навіть невіглаські означення та інтерпретації: Ю. Чорі у передмові до «Фразеологічного словника русинської мови» заявляє, що «русинська фраза буває не лише багатослівною, а й однослівною».

Ключові слова

«русинська» мова, «лемківська» мова, неорусини, літературна мова, орфографія, лексикографія.

Список використаних джерел

1. Атлас української мови : у 3 т. Київ, 1984.
2. Білецький-Носенко П. Словник української мови. Київ, 1966. 422 c.
3. Грінченко Б. Словарь української мови : у 4 т. Київ, 1907–1909.
4. Дзендзелівський Й. Мова бачванців як засіб датування явищ лемківського діалекту. Руснаци. Русини 1745–1995. Зборнїк роботох зоз медзинародней науковей конференциї «Приселєнє и живот Руснацох у Бачкей, Сриму и Славониї 1745–1995». Нови Сад, 1996. С. 7–20.
5. Дуличенко А. Письменость и литературные языки Карпатской Руси. Ужгород, 2008. 908 c.
6. Ковалик І., Ощипко І. Художнє слово Василя Стефаника. Львів, 1972. 263 c.
7. Копорова К. Дакотры орфоґафычны і орфоепічны проблемы в русиньскых масмедіях на Словакії. Русин. 2015. № 6. С. 12–17.
8. Лексика поетичних творів Івана Франка. Львів, 1990. – 264 c.
9. Онишкевич М. Й. Словник бойківських говірок : у 2 ч. Київ, 1984.
10. Печора Н. Русинський язык. 1.–3. Цвіт: про русинські школы пятьрîчной сістемы народной освіты. Ужгород, 2013. 68 c.
11. Піпаш Ю., Галас Б. Матеріали до словника гуцульських говірок. Ужгород, 2005. 266 c.
12. Плїшкова А. Лексіколоґія і словотворїня русиньского язика. Пряшів, 2015. 193 с.
13. Русиньскый язык / red. P. R. Magosci. Оpоlе, 2004. 482 s.
14. Сидор Д. Граматика русинського языка для русинôв Укрáйины центральної Європы и Америкы. Ужгород, 2005. 312 с.
15. Словник буковинських говірок. Чернівці, 2005. 688 с.
16. Словник української мови : в 11 т. Київ, 1970–1980.
17. Фединишинець В. Я – русин, мій син – русин. Закарпатська правда.1990. 15 вересня.
18. Чорі Ю. Фразеолоґізмы русинського язика. Ужгород, 2015. Т. 1.
19. Шило Г. Наддністрянський регіональний словник. Львів ; Нью-Йорк, 2008. 288 с.
20. Штець М. До питання кодифікації «русинського язика». Науковий збірник Музею української культури у Свиднику. Свидник, 2011. Т. 26. С. 74–85.
21. Udvari I. Ruszinok a XVIII. Században: történelmi és művelődéstörténeti tanulmányok. Nyíregyháza, 1992. S. 17–27.