Етнопсихологічна специфіка образу Смерті в казках українців Закарпаття, Словаччини та Сербії

Автор

Тиховська Оксана

кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури ДВНЗ «Ужгородський національний університет». ORCID: 0000-0003-4663-5960

Етнопсихологічна специфіка образу Смерті в казках українців Закарпаття, Словаччини та Сербії

Анотація

Статтю присвячено осмисленню семантики образу Смерті у фольклорі українців Закарпаття, Сербії і Словаччини. Проаналізовано казки про Смерть, що їх записали В. Гнатюк протягом 1896–1897 років у Земплинському (Східна Соваччина) та Бач-Бродському (Сербія) повітах, М. Гиряк 1962 року на Снинщині (Східна Словаччина), М. Фінцицький у кінці ХІХ ст. та П. Лінтур у другій половині ХХ ст. на Закарпатті. У фольклорі образ Смерті тісно пов’язаний з уявленням про долю людини й найчастіше об’єктивується в образі жінки, рідше – чоловіка («Смерть кумою») чи тварини білого кольору. Образ Смерті в казках та міфологічних оповідях має архетипну семантику: на неї проектуються архетипи Аніма («Як чоловік кумався зі смертю», «Бідний чоловік і смерть», «Як Смерть кумувала в одного чоловіка», «Про рицаря і смерть», «Рицар і смерть», «Про Сиву Бороду», «Смерть і злодій») та Самість («Смерть кумою»), тому вона постає і як жінка, і як чоловік. Смерть в образі жінки є уособленням темної сторони давньої богині, Страшної матері, оскільки «народження» душі померлого у потойбіччі є для чоловіка травматичним досвідом та негативною подією. Часто у фольклорних оповідях слов’ян Смерть уявляють одягненою в білий одяг, оскільки білий колір символізує перехід людини від життя до смерті. З погляду психоаналізу, в образі Смерті перед людиною, що помирає, з’являється невідомий аспект її власної душі, який виконує роль провідника у потойбіччя. У казках, де Смерть стає кумою чоловіка, вона виконує роль помічника – робить свого кума багатим, наділяє його здатністю бачити, одужає хворий чи ні, але не дарує йому безсмертя. Кума-Смерть виконує водночас функції благодійника, спокусника й судді. У цих казках народна уява метафорично змоделювала психологічний процес одержимості чоловіка архетипом негативної Аніми, оскільки всі життєві блага, які він отримав у подарунок, не сприяють його духовному розвитку. Спроба чоловіка обдурити куму-Смерть виявляється невдалою в усіх сюжетах. У казках «Про рицаря і смерть» та «Рицар і смерть» є мотив одруження зі Смертю: перед загрозою помирання лицар пропонує страшній жінці-Смерті вийти за нього заміж, однак вона не приймає його пропозиції й позбавляє героя життя. Іншу семантику має образ Смерті в казках «Смерть і злодій» та «Про Сиву Бороду» – тут вона втрачає ознаки доленосного божества, постає демонічною істотою, і на її тлі людина видається кращою, гуманнішою.

Ключові слова

архетип, доленосне божество, казка, міфологія, український фольклор, образ Смерті.

Джерела та література

1. Бенуас Л. Знаки, символы и мифы / пер. с франц. А. Калантарова. Москва : Астрель; АСТ, 2006. 158 с.
2. Вархол Н. Народна демонологія українців Словаччини. Свидник, 2017. 448 с.
3. Гнатюк В. Етнографічні матеріали з Угорської Руси. Т. 1 : Легенди і новели. Етнографічний збірник. Львів, 1897. Т. 3. 238 с.
4. Гнатюк В. Етнографічні матеріали з Угорської Руси. Т. 6 : Байки, легенди, історичні перекази, новели, анекдоти – з Бачки. Етнографічний збірник. Львів, 1911. Т. 30. 355 с.
5. Голан А. Миф и символ. Москва : Русслит, 1993. 375 с.
6. Дідо-всевідо: Закарпатські народні казки / запис текстів та впорядкування П. В. Лінтура. Ужгород : Карпати, 1969. 239 с.
7. Закарпатські казки Андрія Калина / запис текстів і вступ. ст. П. Лінтура ; упоряд. Г. Ігнатович. Ужгород, 1955. 216 с.
8. Сенько І., Бідзіля Ю. Тлін тіла і безсмертя душі. Карпатський край. Ужгород, 2000. № 1–4 (120). Річник 10. С. 103–104.
9. Таємниця скляної гори. Закарпатські народні казки, зібрані М. Фінцицьким / пер. з угорської та післямова Ю. Шкробинця. Ужгород : Карпати, 1975. 190 с.
10. Тиховська О. Українська народна чарівна казка: психоаналітичний аспект. Монографія. Ужгород : Ґражда, 2011. 256 с.
11. Три золоті слова: Закарпатські казки Василя Короловича / запис текстів та впорядкування П. Лінтура. Ужгород : Карпати, 1968. 239 с.
12. Українські народні казки Східної Словаччини : у 7 т. / зібрав, упорядкував, післямову та коментарі написав М. Гиряк. Пряшів : Словацьке педагогічне видавництво в Братиславі, відділ української літератури в Пряшеві, 1969. Т. 3. 279 с.
13. Ф. П. [Федор Потушняк] Демоны въ народномъ вѣрованіи. VI. Демоны судьбы. Русское слово. Ужгородъ, 1940. 22 декабря (№ 31). С. 4.
14. Франц М.‑Л. фон. О снах и смерти (Traum und Tod. Was uns die Traume Sterbender sagen). Москва : Клуб Касталия, 2015. 234 с.
15. Швед І. Персонажі словацької народної демонології: «жіночі» антропоморфні істоти. Міфологія і фольклор. 2010. № 3–4 (7). С. 50–59.
16. Ятченко В. Боги і люди в українській казці (видання друге, доповнене й перероблене). Київ : Міленіум, 2009. 152 с.