Довженко: Апокаліпсис. Війна очима національного Пророка

Автор

Тримбач Сергій

член-кореспондент Національної академії мистецтв України, старший науковий співробітник відділу екранно-сценічних мистецтв і культурології Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України (Київ, Україна).

ORCID ID: https://orcid.org/my-orcid?orcid=0009-0004-0885-4083

Довженко: Апокаліпсис. Війна очима національного Пророка

Анотація

У статті йдеться про творчу спадщину кінорежисера Олександра Довженка часів Другої світової війни та роль, яку він обирає для себе, роль національного Пророка. Довженко спершу виявляв стриманий оптимізм щодо історичної долі України й українства в перипетіях трагічного протистояння народів і політичних систем. Його сприйняття світу було суголосним тому формату національної ідеології, якою вона склалася в період визвольних змагань початку ХХ ст. Ідеться про національну рефлексію в загальноєвропейському масштабі, що жодним чином не зациклюється на ідеї самоствердження нації. Для Довженка це так само було нормою, і тому не дивно, що й самого себе, і свою творчість мислив у світовому вимірі. Від початку війни митець відмовляється від роботи в кінематографі, віддаючи перевагу Слову, що заряджене програмою перетворень і блокувань трагічних катаклізмів. Довженко пише кіноповість «Україна в огні», у якій відтворено пісенно-романтичний образ народу, що перемагає всі жахливі катаклізми воєнного часу. Сталін піддав повість критиці як витвір, що є націоналістичним і піддає ревізії основи радянського державного устрою. Заборона «України в огні» збігається в часі з повідомленням про смерть батька Довженка під час німецької окупації та його уявлення про загибель України. Провину за ту загибель батько покладав на сталіна. Апокаліптичні оцінки війни як причини загибелі України, її народу, її культури переймає на себе Довженко. Війну він сприймає як системний гріх більшовицького режиму, очолюваного сталіним. Утім, митець знаходить у народі ресурси для відродження – на рівні родового, сімейного життя, де вироблено чимало обрядово-магічних інструментів поновлення нації. З вірою в ренесансні ресурси родового, народного тіла пов’язаний мотив безсмертності роду. Саме рід є чи не єдиним гарантом самозбереження народного тіла й духу. Рід, який, зачувши ймовірність близької загибелі, збирається разом. Разом біля рідної хати, у саду, що є Райською обителлю, аби віднайти спільні слова заклинання, молитви, що заклинають і відганяють смерть, погибель – роду і народу.

Ключові слова

апокаліпсис, пророк, слово,  війна, народ, рід.

Джерела та література

1. Апокалиптика. Аверинцев С. София-Логос. Словарь/ под ред. Н. П. Аверинцевой и К. Б. Сигова. Киев : Дух і літера, 2006.
2. Дзюба І. Микола Хвильовий. «Азіятський ренесанс» і «Психологічна Європа». Дзеркало тижня. 2005. 14 жовтня.
3. Довженко О. Щоденникові записи. 1939–1956. Харків : Фоліо, 2013.
4. Малахов В. Шляхами Бубера. Бубер М. Я і Ти. Шлях людини за хасидським вченням. Київ : Дух і літера, 2012.
5. Мень А. Как читать Библию. Брюссель, 1991.
6. Тримбач С. Олександр Довженко. Загибель богів. Ідентифікація автора в національному часо-просторі. Вінниця : Глобус-Прес, 2007.