Мотив втраченого раю в оповідях про примусове переселення

Автор

Коваль-Фучило Ірина

кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник відділу української та зарубіжної фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України

Мотив втраченого раю в оповідях про примусове переселення

Анотація

У спогадах про примусові переселення, спричинені різними факторами, типовим мотивом є опис місця, яке довелося покинути не з власної волі. Це місце у розповідях набуває ідеальних рис, образу втраченого раю. Ідеалізація найчастіше виявляється в описах мальовничих краєвидів, багатих природних ресурсів, успішного господарювання, особливо дружної громади, а також у свідомому, а радше – неусвідомленому замовчуванні чи применшуванні негативних спогадів, пов’язаних із втраченим місцем. Такі ж тенденції простежуються в розповідях інших примусових мігрантів, зокрема українців – переселенців операції «Вісла», коли доволі часто саме ідеалізованими описами рідного села розпочинають спогади. Посиленню ідеалізації сприяє використання бінарної опозиції, на полюсах якої розташовані дві локації – утрачене село і вимушене місце поселення. Часто така конструкція – це поетична картина покинутого краєвиду на противагу ділянці, яку люди отримали на переселеному місці. Типовою рисою опису втраченого села є численні мікротопоніми. Таке розмаїття номінації жодного разу не трапляється в описі нових поселень, де майже немає мікротопонімів. На противагу маємо тут номінації зі семантикою необжитості, невпорядкованості: величезне нічиє поле, участки, приділена земля.

Своєрідною, непрямою формою ідеалізації утраченого раю є постійне декларування готовності переселитися знову на затоплений простір, щойно з нього спустять воду.

Сьогодні набули поширення різні форми соціальної активності з метою меморіалізації затоплених сіл: щорічні зустрічі переселенців, видання книжок про переселені населені пункти, відкриття пам’ятних знаків поблизу водосховищ. Розповіді про такі зустрічі стали типовим мотивом у спогадах про переселення. Обов’язковими складовими на зустрічах переселенців є спільне трапезування, виконання пісень, спогади про затоплене село, фотографування. У спогадах підкреслюється взаємна приязність між колишніми односельцями.

Ще одна нова оригінальна соціальна активність – щорічні змагання під назвою «Заплив “Дніпро ревучий”». Учасники запливу мають подолати трикілометрову відстань між двома берегами Канівського водосховища вільним плаванням. Уперше така подія сталася 2016 року. У 2019 році відбувся четвертий такий заплив. Можна припустити, що такі громадські ініціативи зумовлені й потребою людей бачити своїх колишніх земляків, і тим, що в людей з’явилася фінансова спроможність реалізувати цю потребу.

Ключові слова

усна історія, міграція, затоплена територія, мотив «втрачений рай», ідеалізація.

Джерела та література

1. Боса Л. Зміни ландшафту Подніпров’я у ХХ столітті як соціокультурна проблема. Народна творчість та етнологія. 2012. № 4. С. 53–64.
2. Вільча – переселене село / під ред. Г. Грінченко, В. Науменко, С. Телухи. Харків, 2018. 188 с.
3. Говірки Чорнобильської зони. Тексти / упоряд. П. Гриценко та ін. Київ, 1996. 358 с.
4. Горбовий О. Затоплене Придніпров’я: місця пам’яті та музейні експозиції (ХХ – початок ХХІ ст.). ПЕРЕЯСЛАВІКА: Наукові записки Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Переяслав-Хмельницький, 2018. Вип. 14 (16). С. 322–331.
5. Горбовий О. Проблема Дніпрових порогів та Дніпрогес (1927–1932 рр.) : стратегія адаптації. Наукові записки з української історії. 2015. Вип. 37. С. 95–102.
6. Жванко Л. Біженці Першої світової війни: український вимір (1914–1918 рр.). Харків, 2012. 568 с.
7. Жванко Л. М. Біженство Першої світової війни в Україні. Документи і матеріали : монографія. Харків, 2009. 360 с.
8. Затоплений рай: Андруші у спогадах та документах / упоряд. М. К. Михняк. Київ, 2018. 400 с.
9. Зберегти пам’ять. Офіційний сайт ГО «Старий Дніпро». URL : http://olddnieper.org.ua (дата звернення 29.02.2020).
10. Іващенко В. П. Заплив «Дніпро ревучий – 2019». Офіційний сайт ГО «Старий Дніпро». URL : http://olddnieper.org.ua (дата звернення 29.02.2020).
11. Іващенко В. П. Зберегти пам’ять про затоплені села. Офіційний сайт ГО «Старий Дніпро». URL : http://olddnieper.org.ua (дата звернення 29.02.2020).
12. Качмар Марія. Народні оповідання про переселення українців з Закерзоння у 1940-х роках: фольклорна та історична пам’ять (на матеріалах села Тулиголови Городоцького району Львівської області). Народознавчі зошити. 2019. № 4. С. 915–927.
13. Коваль-Фучило И. М. Рассказы переселенцев из зоны затопления Кременчугским водохранилищем. Живая старина. 2014. № 3. С. 38–40.
14. Коваль-Фучило І. Концепт «земля» в оповідях про примусове переселення. Lemkovia, Bojkovia, Rusíni – dejiny, súčasnosť, materiálna a duchovná kultúra. Banská Bystrica, 2018. Tomus VII. Časť 2. С. 25–40.
15. Коваль-Фучило І. М. Осмислення примусового переселення із зони затоплення Дністровським водосховищем (за матеріалами усноісторичних наративів). Слов’янський світ. 2014. Вип. 13. С. 215–231.
16. Кузьменко О. Драматичне буття людини в українському фольклорі: концептуальні форми вираження (період Першої та Другої світових воєн) : монографія. Львів, 2018. 728 с.
17. Кузьменко О. Концепт БАТЬКІВЩИ­НА в парадигмі часопросторових образів у фольклорних новотворах про виселення. Література. Фольклор. Проблеми поетики. Київ, 2010. Вип. 34. С. 210–219.
18. Кузьменко-Лісовенко К. Затоплена При­дніпровська цивілізація. Історія. Людські долі. Київ, 2018. 264 с.
19. Нам Підсінне тепер тільки сниться. Село у спогадах та документах / Михняк М. К., Зубер С. М. та ін. Київ, 2019. 448 с.
20. Наукові видання. «Не летять ластівки у Зарубинці». URL : http://m.oralhistory.webnode.com.ua/products/ne-letyat-lastivki-u-zarubintsi/ (дата звернення 29.02.2020).
21. Пропам’ятна Книга. 1947 / під ред. Б. Гука. Варшава, 1997. 647 с.
22. Сало І., Стек Л. Затоплена Україна. 25 міст і сіл під водами Дніпра – так вирішила партія. Українська правда. URL : http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/03/18/73460/ (дата звернення 03.03.2020).
23. Село Андруші на Переяславщині. Історико-етнографічний нарис. Київ, 2016. 256 с.
24. Сорокова С. Ф. Не летять ластівки у Зарубинці: історико-краєзнавчий нарис / ред.-упоряд. : Т. Ю. Нагайко, О. А. Горбовий. Переяслав-Хмельницький, 2015. 368 с.
25. У Вишгороді вшанували затоплені поселення Київського моря. URL : https://www.youtube.com/watch?v=tMk5m0BmG6I (дата звернення 29.02.2020).
26. Федорович Н. Село Андруші в рукописній спадщині Дмитра Косарика – українського письменника, літературознавця та етнографа. Село Андруші на Переяславщині. Історико-етнографічний нарис. Київ, 2016. С. 9–16.
27. Халюк Л. Усні народні оповідання українців-переселенців Лемківщини, Холмщини, Підляшшя та Надсяння: жанрово-тематична специфіка, художні особливості. Київ, 2013. 202 с.
28. Bartmiński Jerzy. Home – a universal and culture-specific concept. The axiological lexicon of Slavs and their neighbours. The Concept of HOME / ed. Jerzy Bartmiński. Lublin, 2018. Vol. 1. Р. 16–41.
29. Dyczok M. The Grand Alliance and Ukrainian Refugees. Oxford, 2000. 277 р.
30. Godyń M. Opowieść o utraconej wsi Maniowy. Studium z antropologii pamięci. Kraków, 2015. 168 s.
31. Prymaka-Oniszk A. Bieżeństwo 1915. Zapomniani uchodźcy. Wołowiec, 2017. 368 s.
32. Wylegała A. Prszesiedlenia a pamięć. Studium (nie)pamięci społecznej na prszykładzie ukraińskiej Galicji і polskich “Ziem odzyskanych”. Toruń, 2014. 509 s.